Поручник сопів від люті, а Швейк говорив далі:
— Я чомусь не сподобався панові лисому генерал-майорові, і пан обер-лейтенант Лукаш, у якого я перебуваю в денщиках, вигнав мене в коридор. Потім у коридорі мене обвинуватили в тому, про що я вже вам розповів, а поки цю історію виясняли, я опинився на пероні сам. Поїзд відійшов, пан обер-лейтенант з валізами й з усіма своїми й моїми документами також поїхав, а я залишився на вокзалі без документів і тинявся тут, як сирітка.
Швейк так зворушливо-ніжно поглянув на поручника, Що той повірив у абсолютну правдивість розповідей цього типа, який справляв на нього враження вродженого дурня.
Тоді поручник перелічив Швейкові всі поїзди, що пройшли після кур'єрського на Будейовиці, і спитав, чому він усі їх проґавив.
— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, — відповів Швейк, добродушно посміхаючись, — зі мною, поки я чекав на цей найближчий поїзд, скоїлось нещастя.
Я сів біля столу випити пива, і пішло кухоль за кухлем...
"Такого йолопа я ще не зустрічав, — подумав поручник, — в усьому признається.
Скільки їх уже тут перебувало, кожен викручувався, як тільки міг, а цей спокійнісінько каже: "Я проґавив усі поїзди, бо пив пиво кухоль за кухлем".
Всі ці міркування він висловив одним реченням, з яким і звернувся до Швейка:
— Ви якийсь дегенерат. Ви знаєте, що це таке дегенерат?
— У нас на розі Боїште і Катержинської вулиці, насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, також жив один дегенерат. Батько його був якийсь польський граф, а мати повитуха. Він замітав вулиці, а в шинках не дозволяв себе називати інакше, як пан граф.
Поручник визнав за найкраще покласти цьому всьому край і твердо сказав:
— Слухайте, телепню, осляче ви копито! Негайно йдіть до каси, купіть собі квиток і їдьте до Будейовиць. Коли я вас іще раз тут побачу, розправлюся з вами як з дезертиром. Abtreten!
Не опускаючи руки від козирка, Швейк не рушив з місця.
Поручник вереснув:
— Marsch hinaus! 1 Чули ви, abtreten, чи ні? Капрале Паленек, відведіть цього ідіота до каси й купіть йому квиток до Чеських Будейовиць.
1 Забирайтесь! (Нім.)
За хвилину капрал Паланек знову з'явився в канцелярії. У прочинені двері з-за Паланека виглядало добродушне Швейкове обличчя.
— Що там знову?
— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, — таємниче прошепотів капрал Паланек, — у нього немає грошей на дорогу і в мене теж. Задарма не хочуть везти, бо він не має військових документів, які б свідчили, що він їде в полк.
Поручник недовго зволікав із соломоновим вирішенням важкого питання.
— То хай іде пішки, хай його посадять у полку за те що спізнився. Хто з ним тут буде воловодитись?
— Нічого не вдієш, приятелю, — вийшовши з канцелярії, сказав капрал Паланек Швейкові. — Хочеш не хочеш, а мусиш, бра, пішки тарабанитись до Будейовиць. У нас у вартівні лежить буханець пайкового хліба, то дамо тобі його на дорогу.
Швейка напоїли чорною кавою й дали йому, крім буханця хліба, ще й папушку солдатського тютюну на дорогу. За півгодини він вийшов темної ночі з Табора, наспівуючи старовинну вояцьку пісню:
Як ми йшли на Яромір,
Хто не хоче, той не вір.
Біс його знає, як воно трапилося, але бравий вояк Швейк, замість того щоб іти на південь до Будейовиць, ішов та йшов прямісінько на захід.
Він ішов битим шляхом, занесеним снігами, загорнувшись від морозу в свою солдатську шинелю, наче останній солдат з наполеонівської ґвардії, який повертався з походу на Москву, лише з тією різницею, що Швейк весело співав:
Ой ішов я погуляти
У зелений у гайок!
А по засніжених лісах у нічній тиші летів такий відгомін, що аж по селах розґвалтувалися собаки.
Коли Швейку набридло співати, він сів на купу щебеню при дорозі, запалив люльку і, відпочивши, пішов далі назустріч новим пригодам будейовицького анабасису.
2. ШВЕЙКІВ БУДЕЙОВИЦЬКИЙ АНАБАСИС
Античний полководець Ксенофонт без карти пройшов усю Малу Азію, побував бозна-де. Стародавні ґоти чинили свої напади також без топографічних знань.
Завжди просуватися вперед — це і є анабасис. Пробиратися незнайомими країнами, потрапляти в оточення ворогів, які вичікують на найближчу нагоду, щоб скрутити тобі в'язи. Та коли в кого була така мудра голова, як у Ксенофонта або як у тих розбійників з різних племен, що прийшли до Європи хтозна-звідки — від Каспійського або Азовського морів, — той під час походів творив справжні дива.
Римські легіони Цезаря, потрапивши так само без карти аж ген на північ до Галльського моря, вирішили — нібито їм було ще не досить отих приємностей походу — повернутися до Рима іншою дорогою. І потрапили туди. Мабуть, саме з того часу й кажуть, що всі дороги ведуть до Рима.
Так само всі дороги ведуть і до Чеських Будейовиць, у чому бравий вояк Швейк був цілком переконаний, коли замість Будейовицького краю побачив села Мілевської округи.
Однак він, не зупиняючись, ішов далі, бо хіба може якесь там Мілевське перешкодити будь-якому бравому воякові все ж таки колись дійти до Чеських Будейовиць.
Таким чином, за деякий час Швейк опинився біля Кветова, на захід від Мілевська.
Він уже переспівав усі, які знав, військові пісні про солдатські походи й перед Кветовом був змушений почати спочатку:
Гей, коли ми вирушали,
Всі дівчата заридали...
Якась стара бабуся, повертаючись із костьолу дорогою, що вела з Кветова до Вражи й далі на захід, похристиянському привіталася з Швейком і зав'язала з ним розмову:
— Добрий вечір, солдатику, чи далеко прямуєте?
— Іду я, матінко, в полк до Будейовиць, — відповів Швейк, — до цісаря на війноньку.
— Та ви ж ідете не в той бік, солдатику! — вжахнулася бабуся. — Сюдою ви зроду-віку туди не доберетеся. Це дорога прямісінько на Клатов.
— Я гадаю, — шанобливим тоном відповів Швейк, — що і з Клатова можна дістатися до Будейовиць. Хоч це, правда, добра прогулянка для людини, що поспішає чимдуж до свого полку, старається вчасно прибути на місце, Щоб не мати, боронь боже, якихось неприємностей.
— У нас теж був один такий шибеник. Звали його Тонічек Машків, — зітхнула бабуся. — Отож мав їхати до Пльзня, в ополчення. Він родич моєї небоги. Поїхав.
А за тиждень його вже шукали жандарми, бо не доїхав по полку, а ще за тиждень він з'явився в нас у цивільному одязі й казав, буцімто його пустили додому у відпустку. Тоді староста пішов на жандармський пост, а ті вже його з цієї відпустки й витягли. Вже й листа написав з фронту, поранений, ноги позбувся!