Торговець хмелем замовк. Мовчанку порушила пані Каті, вже готова в дорогу:
— А як буде з моїми валізами?
— Я пришлю по них, Каті, — вдоволено сказав торговець хмелем, радіючи, що все скінчилося без скандалу і неприємних сцен. — Якщо маєш охоту зробити ще якісь покупки, то нам час уже вирушати. Поїзд відходить о другій двадцять.
Обоє по-дружньому розпрощалися з надпоручником. Торговець хмелем, радий, що ця історія вже скінчилася, виходячи з передпокою, сказав надпоручникові:
— Якщо вас, не дай бог, на війні поранить, приїжджайте до нас видужувати.
Будемо старанно піклуватися про вас.
Повернувшись до спальні, де пані Каті одягалася в дорогу, надпоручник знайшов в умивальнику чотириста крон і записку:
"Пане надпоручнику! Ви не заступилися за мене перед тією мавпою, моїм чоловіком, ідіотом першого класу. Ви дозволили, щоб він мене забрав, немов якусь забуту в квартирі річ. До того ж ви дозволили собі сказати, нібто ви запропонували мені гостинність. Гадаю, що я вам не завдала більше витрат, ніж на додані до листа 400 крон. Прошу розділити їх зі своїм денщиком".
Надпоручник Лукаш на хвилину застиг з тим листом у руках, а потім поволі подер його на клапті. З усмішкою глянув на гроші, залишені на умивальнику, і, побачивши, що в хвилюванні Каті забула на столику перед дзеркалом гребінчик, додав його до своїх фетишів-реліквій.
Опівдні повернувся Швейк, який ходив шукати пінчера для надпоручника.
— Швейку, — сказав надпоручник. — Вам поталанило, Дама, яка в мене мешкала, вже поїхала. Її забрав чоловік. А за всі послуги, які ви їй робили, вона залишила на
умивальнику чотириста крон. Вам треба гарно їй подякувати, а також її чоловікові, бо, власне, це його гроші, які вона взяла з собою в дорогу. Я зараз продиктую вам листа.
І продиктував:
"Вельмишановний пане! Передайте, будь ласка, найсердечнішу подяку за чотириста крон, які мені подарувала ваша пані за послуги під час її перебування в Празі.
Все, що я для неї робив, я робив радо, а тому не можу прийняти цієї суми й відсилаю її..."
— Ну, пищіть же далі, Швейку, чого ви крутитесь, наче вам жару в штани насипали. На чому я зупинився?
— "...і відсилаю її..." — тремтячим, сповненим трагізму голосом прошепотів Швейк.
— Так, добре: "...відсилаю її із запевненням у власній найглибшій пошані. Для ясної пані передаю низький уклін і цілую їй ручки. Йозеф Швейк, офіцерський денщик надпоручника Лукаша". Готове?
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, бракує дати...
— "Двадцятого грудня тисяча дев'ятсот чотирнадцятого року". Так. А тепер заадресуйте конверт, візьміть цих чотириста крон, віднесіть їх на пошту і відішліть на цю ж адресу.
Надпоручник Лукаш почав насвистувати арію з опери "Розведена жінка".
— Ще одне, Швейку, — сказав надпоручник, коли Швейк збирався на пошту. — Що з тим собачкою, ви вже ходили його шукати?
— Маю одного на оці, пане обер-лейтенанте, дуже гарний цуцик. Але важко буде його добути. Гадаю, завтра все ж таки приведу. Кусається.
VI
Останнього слова надпоручник Лукаш не дочув, а воно ж мало таке велике значення.
"Ця потвора кусалась, як скажена", — хотів ще раз повторити Швейк, але врешті подумав: "Що, власне, надпоручникові до того? Хочеться йому собаку — матиме його!"
Легко сказати: "Приведіть мені собаку!" — але не легко його привести, бо власники дуже оберігають своїх собак, навіть і нечистокровних. Навіть звичайного Рябка, який нічого іншого не робить, лише гріє своїй старій хазяйці ноги, хазяйка любить і не дає скривдити.
Собака, особливо чистокровний, очевидно, інстинктом відчуває, що одного чудесного дня його викрадуть у хазяїна. Він живе в безнастанному страху, боячись попасти в руки злодіям. Наприклад, на прогулянці пес, відбігши від хазяїна, спочатку веселий, грайливий, бавиться з іншими собаками, безсоромно лізе на них, вони на нього, обнюхує придорожнє каміння, задирає лапу на кожному розі й навіть на кошики перекупок з картоплею. Одне слово, надзвичайно тішиться життям, і світ здається йому таким гарним, як юнакові після отримання атестата зрілості.
Та раптом ви помічаєте, як його грайливий настрій зникає: пес відчуває, що заблукав, і його охоплює розпач. Переляканий, він бігає по вулиці, нюхає повітря, скавучить. Нарешті, втративши всяку надію і підібгавши хвіст поміж лапи, прищулює вуха і лопонить серединою вулиці, сам не знаючи куди.
Якби він міг говорити, мабуть, репетував би щосили: "Господи Ісусе, що ж це буде? Мене хтось украде!"
Чи доводилось вам коли-небудь бувати на псарні й побачити там переляканих собак?
Усі вони крадені. Велике місто виховало особливий рід злодіїв, що живуть виключно з крадіжки собак. Є породи маленьких, салонних песиків, карликові тер'єри, завбільшки з рукавичку, які вміщуються в кишені пальта або у дамській муфті, їх там і носять. Але злодії навіть і звідтіля примудряються бідолаху висмикнути. Злого німецького плямистого дога, який оскаженіло стереже приміську віллу, вкрадуть уночі. Поліцейського собаку поцуплять у детектива просто з-під носа. Якщо ви ведете собаку на повідку, переріжуть вам ремінчик і вмить немов крізь землю проваляться: ви ошелешено витріщаєтеся на обривок, — собаки немає.
П'ятдесят процентів собак, які зустрічаються по вулицях, уже кілька разів міняли своїх господарів, і часто за кілька років ви можете купити свого власного пса, вкраденого у вас ще цуциком на прогулянці. Найбільша небезпека бути вкраденими загрожує собакам тоді, коли їх виводять на вулицю за малою або великою потребою.
Найбільше їх пропадає саме під час виконання останнього акту. Тому кожний собака при цьому обережно оглядається на всі боки.
Існує кілька способів крадіжки собак. Їх крадуть або безпосередньо — це щось на зразок кишенькової крадіжки, — або нещасну тварину підступно підманюють до себе.
Собака — створіння вірне... але лише в читанці або в підручнику природознавства.
Дайте найвірнішому псові понюхати смаженої кінської ковбаси, і він уже пропащий.
Відразу ж забуває про свого хазяїна, поруч якого йде, обертається і, як заворожений, іде за вами, причому з рота в нього капає слина, і, передчуваючи велику насолоду від ковбаси, він привітно крутить хвостом, роздуває ніздрі, як найбуйніший жеребець, коли його підводять до кобили.