2. БРАВИЙ ВОЯК ШВЕЙК В УПРАВЛІННІ ПОЛІЦІЇ
Сараєвський замах наповнив управління поліції численними жертвами. Тягали одного за одним, а старий інспектор у приймальній канцелярії добродушно говорив:
— Вам цей Фердінанд боком вилізе!
Коли Швейка замкнули в одній з багатьох камер другого поверху, там уже сиділо ціле товариство — шість чоловік. П'ятеро примостилися навколо столу, а в кутку на нарах, немов тримаючись осторонь від них, чапів чолов'яга середнього віку.
Швейк почав розпитувати, за що кого посадили. Від п'ятьох, що сиділи біля стола, дістав майже одну і ту саму відповідь: "через Сараєво", "через Фердінанда", "через те вбивство пана ерцгерцоґа", "за Фердінанда", "за те, що в Сараєві пана ерцгерцоґа спровадили на той світ".
Шостий, який цурався тих п'ятьох, сказав, що він тому не хоче мати з ними нічого спільного, щоб на нього не впала якась підозра; він, мовляв, сидить тут лише за спробу вбивства з метою пограбування одного дядька із Голиць. Швейк підсів до товариства змовників; ті вже вдесяте оповідали, як вони вклепалися в цю історію.
Їх усіх, крім одного, спіткало це в шинку, винарні або в кав'ярні. Винятком був надзвичайно гладкий пан в окулярах, із заплаканими очима. Його заарештували вдома, на квартирі, бо за два дні до замаху в Сараєві він оплатив "У Брейшки" рахунок за двох сербських студентів політехніків; до того ж таємний агент Брікс бачив його п'яненьким у їхньому товаристві в "Монмартрі" на Ржетезовій вулиці, де він за них теж платив, як це стверджував його власний підпис у протоколі.
На попередньому слідстві в поліції він у відповідь на всі запитання тільки одноманітно квилив:
— Я маю паперову крамницю.
На що діставав таку ж стереотипну відповідь:
— Це вас не виправдовує.
Невеликий на зріст добродій, якого схопили у винарні, був учителем історії й намагався викласти власникові винарні історію різних замахів. Його заарештували саме тоді, коли він кінчив психологічний аналіз кожного замаху словами:
— Ідея замаху така проста, як "колумбове яйце".
— Так само як те, що вас чекає панкрацька тюрма, — доповнив його висновок комісар поліції на допиті.
Третій змовник був головою добродійного товариства "Доброміл" в Годковічках.
Того дня, коли стався замах, "Доброміл" влаштував у парку гуляння з музикою.
Прийшов жандармський вахмістр і звернувся до присутніх, щоб вони розійшлися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова "Добромілу" добродушно відповів:
— Почекайте хвилинку, хай дограють до кінця "Гей, слов'яни".
Тепер він сидів з похнюпленою головою і нарікав:
— У серпні переобиратимуть правління, і коли я доти не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.
Дивну штуку втнув небіжчик Фердінанд четвертому заарештованому, людині бездоганної вдачі й незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердінанда і раптом увечері в кафе за "мар'яжем", б'ючи трефового короля бубновою сімкою, сказав:
— Сім кульок, як у Сараєві.
П'ятий, котрого, як він сам казав, посадили "через те вбивство пана ерцгерцоґа в Сараєві", ще й сьогодні мав наїжене від жаху волосся та бороду і тим дуже скидався на кошлату болонку. В ресторані, де його заарештували, він не тільки не вимовив ані слова, але навіть і газет не читав про вбивство Фердінанда. Він сидів сам-один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:
— Ви читали?
— Не читав.
— Знаєте?
— Не знаю.
— А знаєте, про що йдеться?
— Не знаю, мене це не цікавить.
— А все ж таки вас це повинно було б цікавити.
— Не знаю, що б мене могло цікавити. Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?
— Значить, вас не цікавить оте вбивство в Сараєві?
— Мене взагалі не цікавить жодне вбивство, хай то буде в Празі, Відні, Сараєві чи Лондоні. На це є державні установи, суди та поліція. Якщо когось десь уб'ють, то так йому й треба, — чого ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?
Це були його останні слова в тій розмові. Відтоді він кожні п'ять хвилин лише голосно повторював:
— Я не винен, я не винен.
Ці слова він вигукував і в воротях управління поліції, ці слова повторюватиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, і з тими словами він увійде до своєї тюремної камери.
Вислухавши всі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав за доцільне розтлумачити їм усю безнадійність їхнього становища.
— Кепські наші справи, — так почав він свої слова розради, — і неправду ви кажете, що вам, що нам усім нічого не буде. Для чого ж тоді поліція, коли не для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лико. Коли вже прийшли такі небезпечні часи, що в ерцгерцоґів смалять, то хай ніхто не витріщає баньки, коли його тягнуть до поліції. Все це робиться заради помпи: треба ж Фердінандові перед похороном зробити рекламу. А що нас тут, як чортів у пеклі, то тим краще, буде веселіше. Коли я ще служив у війську, під замком не один раз сиділа половина роти. Таких невинних, що їх засудили ні за цапову душу, було й було. Та не лише на військовій службі, а й в судах. Пам'ятаю, якось засудили одну тітку за те, що вона задушила своїх новонароджених близнят, хоч вона присягалася, що не могла задушити близнят, бо в неї народилося лише одне дівчатко, яке їй пощастило задушити зовсім безболісно, ані писнуло. Проте її все ж таки засудили за подвійне вбивство. Або отой невинний циган в Забеглицях, що вломився вночі під різдво до крамнички. Він клявся й божився, ніби хотів лише нагрітися, — та лисого дідька йому це допомогло. Коли вже суд ухопить щось у свої руки, — біда.
Біда, але так і мусить бути. Хоч не всі люди такі негідники, як можна про них подумати, та спробуй-но відрізнити порядного від пройдисвіта, а надто сьогодні, в такий важкий час, коли уколошкали цього Фердінанда. Колись, як я ще служив у війську в Будейовицях, у лісі, за полігоном, застрелили пса, а цей пес належав пану капітанові. Той, коли дізнався про це, викликав нас усіх, вишикував і каже:
хай вийде з шеренги кожний десятий! Я, зрозуміло, також був десятий. Ми виструнчилися, стоїмо, ані руш. А капітан ходить довкола нас і горлає: "Ви падлюки, волоцюги, нікчеми, плямисті гієни! За цього пса вас усіх треба в карцер запхати, січки з вас наробити, постріляти, живцем поварити. Я з вами церемонитись не буду: чотирнадцять днів ніхто ані кроку з казарми". Так тоді ж ішлося про собаку, а тепер про самого пана ерцгерцоґа, отже, тут треба такого страху, нагнати, щоб ця жалоба була така як слід.