— Краще штурм, — усміхнувся офіцер, змірявши поглядом висоту бескиду й оцінивши досвідченим оком усі труднощі. — В найгіршому випадку — зламана рука чи синець на чолі.
— Штурм так штурм! — вигукнув гарячкуватий бортник, рвонувшись уперед, і кількома стрибками опинився у безпечному, недосяжному для куль місці під навислим прискалком, на якому тримала оборону залога. — А тепер можете робити, що хочете, чортенята; та навряд чи встигнете щось утнути!
— Поле! Божевільний! — скрикнула Еллен. — Ще один крок — і брили роздушать тебе! Вони тримаються на волосинці, а дівчата вже наготувались їх зіштовхнути!
— Так віджени цей клятий рій від вулика! Бо я однаково видерусь на скелю, хоч би її геть усю обліпили шершні!
— Хай-но вона тільки поткнеться! — глузливо вигукнула старша дівчинка, стрясаючи мушкетом в рішучістю, що зробила б честь навіть її войовничій матері. — Я тебе знаю, Неллі Уейд, ти в думках заодно із законниками; спробуй лишень підійти хоч на крок, і ти побачиш, як карають на пограниччі. Підважте-но цю каменюку, дівчата! Ану, швидко! Хотіла б я побачити, хто посміє ввірватися до табору Ішмаела Буша, не спитавши дозволу в його дітей!
— Ані руш, Поле! Тримайся під скелею, якщо хочеш жити!
Раптом Еллен замовкла, бо на запоморочливїй висоті з'явилося те саме видіння, що напередодні поклало край гучному галасові.
— Ім'ям того, хто панує над усім, благаю вас — зупиніться! Всі зупиніться — і ви, що так нерозсудливо наражаєтеся на небезпеку, і ви, дівчата, ладні забрати в людини те, чого ніколи не зможете повернути! — промовив голос з ледь відчутним чужоземним акцентом, і всі подивилися вгору.
— Інес! — закричав офіцер. — Невже я знов бачу тебе? Тепер ти моя, хай цю скелю охороняють хоч тисячі дияволів! Посуньтеся, мій відважний бортнику, і дайте мені дорогу!
Вражені появою мешканки намету, захисниці табору заціпеніли. Все могло б обійтись добре, коли б не Фібі: сполохана вигуком Мідлтона, вона від несподіванки розрядила свій мушкет у незнайомку, навряд чи усвідомлюючи, в кого стріляє: в живу істоту чи в примару з потойбічного світу. Еллен, скрикнувши від жаху, кинулася в намет слідом за своєю подругою, не знаючи, поранена та чи просто перелякалася.
Поки тривала ця небезпечна сцена, знизу виразно долинали звуки рішучої атаки. Пол, скориставшись загальним сум'яттям нагорі, просунувся вперед, звільнивши для Мідлтона місце під прискалком. Слідом за молодим офіцером до скелі кинувся настрашений пострілом природознавець, інстинктивно шукаючи захистку. Тільки трапер залишився на місці, незворушно, але уважно спостерігаючи все, що відбувалося. Однак, хоч він і не брав безпосередньої участі в нападі, старий все ж допомагав своїм товаришам — зручна позиція давала йому змогу попереджати їх про переміщення тих, хто згори загрожував їхньому життю, і він підказував, як краще пробиратися далі.
Тим часом дочки Естер залишалися вірними тому духові, що його успадкували від своєї безстрашної матері. Коли Еллен побігла за своєю таємничою подругою, дівчата зосередили увагу на своїх мужніших і, безперечно, небезпечніших супротивниках, які вже встигли міцно закріпитися на захопленій позиції серед гострих скель. Пол весь час грізним голосом, намагаючись вселити страх в юні серця, пропонував дівчатам здатися, а трапер умовляв їх припинити опір, який, не даючи навіть слабкої надії на успіх, міг бути згубним для них; але вони не зважали на жоден з цих закликів. Підбадьорюючи одна одну, дівчата підтягли уламки скель ближче до краю, наготували каміння, щоб скидати вниз, і вистромили цівки мушкетів зі спокоєм та діловитістю, що зробили б честь випробуваним воякам.
— Тримайся під прискалком! — казав трапер, пояснюючи Полові, як йому просуватися далі. — Став ближче ногу до ноги, хлопче… Ага! Недарма ти мене послухався! Якби цей камінь улучив тобі в ногу, бджоли вільно могли б літати над преріями. А тепер, тезку мого друга, Ункасе по імені та по духу, коли ти такий меткий, як Прудконогий Олень, стрибни праворуч — і ти безпечно просунешся футів на двадцять. Не хапайся за цей кущ, обережно! Він не витримає! Ага! Стрибнув-таки! І зробив це точно й сміливо. Тепер твоя черга, мій друже, шукачу дарів природи. Ступи трохи ліворуч, щоб відвернути увагу дітей… Стріляйте по мені, дівчата, стріляйте, мої старі вуха звикли до свисту свинцю; мені нема чого боятися, маючи за плечима вісімдесят з гаком літ… — Печально всміхаючись, він похитав головою; жоден м'яз не поворухнувся на його обличчі, коли розлючена Гетті вистрелила, й куля пролетіла зовсім поруч. — Безпечніше стояти на місці, не ухиляючись, коли отаким-от слабеньким пальчиком натискають на спусковий гачок, — провадив він далі. — Але як прикро бачити, що людська схильність до зла живе навіть у такому юному створінні! Молодець, любителю трав і звірів! Ще один такий стрибок — і байдуже тобі до всіх скватерових загорож і перешкод! Еге, лікар розпалився. Я бачу це по його очах; от тепер буде діло! Щільніше до скелі, чоловіче… щільніше!
Хоч трапер і не помилився щодо настрою доктора Баттіуса, проте неправильно визначив його причину. Наслідуючи рухи своїх товаришів і дуже обережно, навіть з душевним трепетом, видряпуючись угору, природолюб краєчком ока помітив невідому рослину за кілька ярдів над своєю головою, і то на місці, майже незахищеному від каміння, що його дівчата безперервно жбурляли в нападників. Забувши про все на світі, окрім слави першовідкривача, який впише цей скарб до наукових каталогів, він жадібно, наче горобець за метеликом, кинувся до своєї здобичі. Тієї ж миті вниз прогуркотів уламок скелі, засвідчуючи, що вченого помітили. Хмара пилюки й кам'яних бризок, що їх здійняла, падаючи, брила, огорнула його постать, і трапер подумав був, що природознавець загинув, але через хвильку знов уздрів його, цілого й неушкодженого, в западині, яка виникла на місці кількох великих каменюк, збитих силою удару: доктор Баттіус переможно стискав у руці жадану рослину, пожираючи її захопленим оком знавця. Пол негайно скористався з цієї нагоди. Звернувши вбік, він блискавично стрибнув туди, де так зручно влаштувався Оубед, і коли той нахилився над своїм скарбом, Пол безцеремонно ступив йому на плече, наче на ослінчик, пробіг крізь вилом, що залишився після падіння брили, і вискочив на майданчик. За ним метнувся Мідлтон, і вони вдвох схопили та обеззброїли дівчат. Таким чином здобуто безкровну й цілковиту перемогу над укріпленням, що його самовдоволений Ішмаел вважав неприступним.