— По-вашому, Бога нема?
— Ні, можливо, й навпаки, що є.
— Тоді ж чому...
Мустафа Монд не дав закінчити.
— Але Бог проявляє себе по-різному в різні епохи. У передмодерні, дофордівські часи він проявляв себе, як описано в цих книгах. Тепер...
— Ну, а як тепер? — нетерпеливився Дикун.
— Тепер він проявляє себе в своїй відсутності — неначе його немає зовсім.
— Самі винні.
— Називайте це хибою цивілізації. Бог не співмірний з цивілізацією, машинерією, науковою медициною й загальним щастям. Доводиться робити свій вибір. Наша цивілізація вибрала машинерію, медицину й щастя. Через це я й тримаю ці книжки в сейфі. Вони непристойні. Вони б викликали обурення у чита...
— Але хіба, — перервав його Дикун, — не природно відчувати, що є Бог?
— З таким же правом ви можете запитати, чи природно застібати штани "блискавкою", — саркастично сказав Контролер. — Ви нагадуєте мені одного горезвісного писаку, якого звали Бредлі. Він визначив філософію як знаходження сумнівних причин для обґрунтування інстинктивної віри. Неначе справді можна вірити інстинктивно! Людина вірить тому, що вона так зумовлена, вихована. Обґрунтування сумнівними причинами того, в що людина вірить через інші сумнівні причини, — ото й є філософія. Люди вірять у Бога тому, що їх так виховали.
— Але все одно, — наполягав Дикун, — вірити в Бога природно, коли ти самотній — зовсім один серед ночі — і думаєш про смерть...
— Але в нас самотності нема, — сказав Мустафа Монд. — Ми програмуємо нелюбов до усамітнення й так влаштовуємо життя, що майже неможливо коли-небудь лишитися на самоті.
Дикун сумно кивнув головою. У Малпайсі він страждав від того, що його не допускали до громадського життя селища, а тепер у цивілізованому Лондоні страждав, що не може втекти від громадської діяльності, не може побути на самоті.
— Пригадуєте з "Короля Ліра"? — нарешті, подумавши, сказав Дикун: — "Боги справедливі; і приємні для нас пороки стають знаряддям нашої кари. Тебе зачато в темнім закапелку — й тебе покарано проваллям сліпоти". Йому це коштувало втратою очей. А Едмунд відповідає (ви пам'ятаєте, Едмунд поранений, вмирає): "Так, ти правду мовиш. Колесо долі зробило повне коло, й мені кінець". Як же з цим тепер? Є, виходить, Бог, що керує всім, карає й винагороджує?
— А чи є? — в свою чергу запитав Монд. — Ви можете насолоджуватися з безплідною дівицею скільки завгодно, не боячися, що син вашої полюбовниці вийме вам очі. "Колесо зробило повне коло, й мені кінець". А чи повалено сучасного Едмонда? Він сидить собі в пневматичному кріслі, обхопивши дівочу талію, дивиться стереоконтактний фільм, висмоктує з жувальної гумки статевий гормон. Боги справедливі. Не заперечую. Але Божий кодекс законів у кінцевому підсумку диктується людьми, які організовують суспільство. Провидіння діє за підказкою людей.
— А ви певні цього? — запитав Дикун. — Чи ви твердо впевнені, що Едмунд у тому пневматичному кріслі не покараний так само тяжко, як той Едмунд, смертельно поранений і закривавлений? Боги справедливі. Хіба не зробили вони з приємних йому пороків знаряддя його деградації?
— Деградації? У зіставленні з чим? Як щасливий працелюбний споживач, громадянин, Едмунд досконалий. Звісно, якщо взяти когось іншого, відмінного від нашого стандарту, то можна говорити й про деградацію. Але треба дотримуватися одного розряду постулатів. Не можна грати в електромагнітний гольф за правилами ескалаторного гандболу.
— "Але цінність незалежна від волі, — процитував Дикун із "Троїла й Крессіди". — Достойне вже само по собі достойне, а не тільки за цінником".
— Ну-ну, — запротестував Мустафа Монд. — Твердження досить спірне, чи не так?
— Якби ви думали про Бога, то не дозволяли б собі деградувати, тішачись приємними пороками. Була б тоді й у вас підстава терпляче переносити страждання, здійснювати героїчні вчинки. Я бачив це в індіанців.
— Не маю сумніву, бачили, — сказав Мустафа Монд. — Але ж ми не індіанці. Цивілізованій людині немає жодної потреби терпіти будь-що по-справжньому неприємне. А щодо героїчних вчинків, то — Форде борони від подібних помислів. Якби люди почали діяти за власною ініціативою, весь суспільний лад полетів би шкереберть.
— Ну, а самозречення, самопожертва? Якби ви. мали Бога, то мали б підставу до самозречення.
— Але індустріальна цивілізація можлива лише тоді, коли не існує самозречення, коли люди не цураються бажань, а навпаки, сприяють їм, наскільки дозволяє економіка. Інакше зупиняться машини.
— Ви мали б тоді підставу для цнотливості! — сказав Дикун, трохи зачервонівшись.
— Але цнотливість породжує пристрасть, породжує неврастенію. А пристрасть і неврастенія породжують нестабільність. А нестабільність — кінець цивілізації. Міцна цивілізація немислима без багатьох пороків.
— Але Бог — причина всього шляхетного, піднесеного й героїчного. Якби ви мали Бога...
— Мій дорогий молодий друже, — сказав Мустафа Монд, — цивілізація не має абсолютно ніякої потреби в шляхетності й героїзмі. Ці штуки є симптомами політичної неспроможності. У правильно організованому суспільстві, як наше, ніхто не має жодної потреби бути шляхетним або геройським. Для виявлення цих якостей необхідна повна нестабільність. Там, де війни, де в душі людини точиться боротьба між обов'язком і потягом серця, де є спокуси, яким доводиться протистояти, де є предмети кохання, за які треба боротися або боронити, — там, мабуть, справді є якийсь сенс в шляхетності й героїзмі. Але тепер немає воєн. Ми пильно стежимо, щоб не було надмірної любові. Конфліктів між обов'язком і потягом серця не виникає, люди так кондиційовані, що вони просто не можуть не робити того, що повинні робити. Те, що вони повинні робити, назагал, таке приємне, а багатьом природним імпульсам такий широкий простір, що по суті, немає потреби утримуватися від спокус. А якщо коли-небудь людину спіткає неприємність, то в нас завжди є сома, щоб відпочити від реальності, незлагод. І та ж сома притлумить вашу злість, примирить з ворогами, зробить вас лагідним, витривалим й довготерпеливим. У минулому, щоб досягти цього, і то після багатьох років тяжкого морального вишколу, треба було докласти великих зусиль. Тепер ви ковтаєте дві-три півграмові таблетки — і відразу все в нормі. Тепер кожен може бути добродійним. Ви можете носити з собою принаймні половину своєї моральності у флакончику. Християнство без страждань — ось що таке сома.