[242] Полог — старе, українське слово: мустікера, тонка, але дуже густа заслона.
[243] Ліщинових, бо існувало переконання, що "на лещину не йде ані гад, ані скорпій (скорпіон), ані тарантул".
[244] Пригоду з дрохвами розповідав авторці кримський, старий татарин-пастух. Ніби таке було з тим пастухом, коли він, ще хлопчаком, заснув у степу. Бо дрохви, ніби, дарма що боязкі, але дуже цікаві.
[245] Бортня — примітивний вулик.
[246] Бутинка — старе, українське слово.
[247] Вайделятки — старо-литовські жрекині. Віра стародавніх литвинів була — як можна передпокладати — подібна (якщо нє та сама!) до друїдизму. Бо друїди, коли їх вигнано із Франції (за перші віки християнства), помандрували до побережжя Північного (балтійського) моря. Там осіли в лісах. На Литві поганська віра — а саме друїдська — затрималась аж до XII ст.
[248] Р. 1937, коли по перше вийшла повість "Предок",, критика (пані О. О. Дучимінська у "Новій Хаті") закидала авторці, що "не знає української історії і побуту". Що авторка не знає галицької історії й побуту — це цілком справно. Але Україна складалась не тільки з Галичини. До України входила ще Наддніпрянщина, Волинь, Подолля й частина Литви та Білоруси. Скрізь були свої звичаї і свій власний побут. Авторка описує ту частину Волині, що прилягала до Литви. А тут були й замки, й звичаї може інші, як у Галичині.
[249] "Добрим намистом" називали на Вел. Україні коралі (правдиві).
[250] Легенду, що ягоди калини й самоцвіти звані "гранати" утворилися з краплин крови "поляглих за правду" авторка чула саме на Волині. Взагалі, авторка вважає Волинь за "гніздо легенд", одна поетичніша за другу. Коли б було інакше — не дала б ця земля Волинська такої визначної поетки як Леся Українка.
[251] "Чорна смерть" — чума, яку заносили найчастіше з Бендер, як свідчить народня лайка: "чума бендерська", часто вживана на Вел. Україні.
[252] Назви, які нарід давав чумі.
[253] Стира — жіночого роду!
[254] Мова вживана в цьому розділі — тогочасна. Спеціяльно вистудіювана авторкою!
[255] Історично. З родинних документів.
[256] Тея — здрібніле: Теофіла.
[257] На Литві й Волині, що прилягає до Литви, жінки вишивали собі на сорочках, на плечах хрести, щоб їх не змішували з "нехрищеними" литвинами.
[258] Раїна — Раїса, або справніше: Іраїс; Фаїна — Феона, Фіона.
[259] Різні приказки та вірування старо-литовські авторка повторює за тим, що чула від своєї бабуні (матері свого батька) також литвинки. Різні вірування в "силу дерев", "голоси лісу" — приводять.на думку, що литовська поганська віра була, справді, дуже близька друїдозмові..
[260] "Бувайта" — не "бувайте".
[261] Драби — узброєні замкові люди: варта, вояки.
[262] Леч — тільки.
[263] Істно — істино.
[264] Цюра — джура.
[265] Барзе — дуже. Все це старовинні українсько-литовські вирази, що їх тоді вживали.
[266] Познаває — пізнає.
[267] Іскритись — укритися.
[268] Тоно — тільки.
[269] Ізбестився — здичавів.
[270] Півчвартаста — 350. Все це — старі вирази.
[271] Буква — плід, насіння букове.
[272] Пасіка — галявина, а не в сьогоднішньому значенні.
[273] Журавлів на Волині називали: "веселики" — щоб "жури не накликати" словом "журавель".
[274] Журавлі дуже легко звикали до людей, ішли як їх кликати, дозволяли себе гладити; ніт — старий вираз замість "ні".
[275] Ґервіс, ґерва — литовське слово, яким на Литві називали журавлів.
[276] Кружалиці — покраяні до сушення яблука й грушки; губи — гриби.
[277] Пустопаш — без догляду; бахмат — татарської породи кінь: невеликий та волохатий
[278] Солільник — що "засолював", консервував у солі.
[279] Корделяс — дика, ловецький ніж; оштєп — спис (литовські слова); їзда! — їдемо! — старе українське слово.
[280] Сиз-орел — не "русицизм", але стара, українська форма.
[281] Як став — "я тут стою", старовинний вираз; тра — треба.
[282] Історично: з роду Масальських, що мали землі на Литві й коло Володимира Волинського двох святих було у Лаврських печерах.
[283] У Дубні був домініканський кляштор.
[284] Хова — вихователька, з московського на Україні казали: "няня"; хова— старовинне, українське слово.
[285] За старі часи діти не знали що таке гроші і яку ціну мають. Їх цьому не вчили.
[286] "Чорнина" — дуже смашна, литовська юшка з дичини.
[287] Так бувало за старі часи на Україні й на Литві. В Еспанії — за дитячі роки авторки — їли всі за одним столом, до останнього слуги. У літньому мешканні авторки, коло Сан-Люхар, на самому півдні Андалюзії, було крім слуг і працюючих ще 16 пастухів (випасали биків на "корріди" — бої биків). І всі, до останнього підпаска, сідали до обіду й до вечері за одним столом із панами.
[288] Билиці — дійсність, те що "справді було".
[289] Милостива пані — не "чехізм", а стародавня, українська формула.
[290] Угри — Мадярщина; "од від нас" — вираз із Підкарпаття, де втрималось чимало архаїчних форм.
[291] Хитрі — зручні, вправлені; надпис цей на радниці в Бардієві існував аж до другої світової війни.
[292] Гудець — музика, музикант; странний — мандрівний.
[293] За середньовіччя було таке переконання, що будівля тримається ліпше, коли розчинять вапно яйцями, а не водою. У такий спосіб будовано за Карла IV й славний Карлів міст у Празі. Це історичний факт.
[294] Лікувальні купелі, лічива вода; Орсаг — шлях. Мадярське слово, яке ще й досі вживається як "українське" на ГІідкарпатті.
[295] "Води довольні" — підкарпатський вираз — "води досить"; невля — голота, голитьба, жебрак. (Підкарпатський вираз.)
[296] Най заплатить пан Бог — не "чехізм", а старий наш вираз.
[297] Уконтентований — задоволений; сторонники православ’я на Україні замінили слово "пан" (уважаючи це за "польонізм") словом: болярин, від московського "боярин".
[298] Взивати — прозивати.
[299] "Йов регельт" — доброго дня, "Йов регельт киванок" — доброго дня бажаю (по мадярськи).
[300] За ялмужну. — В тому, як говорить Ковдуш, авторка дала взірець того, скільки було у старовинній українській мові чужинецьких висловів, виразів, так само стільки було там і старослов’янських форм.
[301] "Брати Струсі" — про цих "братів Струсів" є дума, дуже улюблена кобзарями й лірниками.