[28] У нас часто пишуть "тореадор". Тимчасом слово "тореадор" — французьке і в еспанській мові не вживають його ніколи.
[29] За ті часи, лікарі й астрономи носили іншу, як звичайні люди одежу: чорні плащі, завжди чорні, на чорній же одежі й берети, які звичайно вживали баскійці, т. зв. "боїни".
[30] Родан — сьогоднішня ріка Рона, по французькому Rhone.
[31] В Еспанії мало вживали і при розмові з королем або королевою титулу Ваша Величність. Звичайно вживали — при розмові з кожним іншим висловлювання "дон" (пан) або "донья" (пані) та хресного наймення: нпр. "донья Хуана", "дон Альфонсо".
Родинного наймення, як нпр. "Родріґес", "Фернандес" уживали тільки при розмові з дуеньєю — "донья Родрігес", або управителем, домосправцем: "дон Гонзалес". Дуенья — була старша жінка, яка скрізь мусіла допроваджувати дівчину або молоду замужню жінку. Вийти на вулицю чи до церкви самітньою, без супроводу дуеньї, вважалось "неслушним", іще до досить недавніх часів. Іще й авторка цієї повісти ходила замолоду завжди в супроводі дуеньї.
[32] Історичне. Дон Педро Араґонський, справді, заступився й виявив поміч Провансові проти короля Франції. Бо Франція й Араґон хотіли кожне приєднати до себе Прованс.
[33] В Романії, себто в Провансі, дуже була поширена від XI аж до ХІV сторіччя наука альбіґейц'в (від міста Альби) або катаризм. Папа Інокентій III наказав "хресний похід" проти них. І саме Симон де Монфор дуже жорстоко закінчив цей похід, зруйнував міста Безіє, Каркасон і інші. Ті бої, в яких брав участь французький король Людвик VIII, закінчились тільки аж за французької королеви Блянки Кастильської, матері Людвика Святого. За часи доньї Хуани — альбіґейців урядово вже ніби не було. Але деякі жили ще розпорошено по світі, як нпр. славнозвісний Христіян Розенкройц (справжнім родинним найменням: Христіян Гермельсгаузен), який під найменням "Розенкройц" розповсюджував у Німеччині в XIV столітті нову єресь, знану під назвою "розенкройцерів", бо їх знаком був хрест зложений із троянд.
Один із альбіґензьких утікачів — Ґульєльмо де Кастро — примандрував аж в Україну. І ще перед 1914 р. нащадки його мешкали біля Житомира. Авторка знала їх особисто.
[34] Історичне.
[35] Альбіґейці йшли так далеко в своєму аскетизмі, що "відраджували", якщо не "забороняли" світським людям вступати в подружжя. На їх гадку, щоб "знищити гріх", який накликав на людство Адам, треба "знищити рід людський" — "нащадків грішного Адама". Тому всіми засобами старались вони запобігти розмноженню людського роду. /Сучасні історики не поділяють цієї думки/ — Прим. упор.
[36] Досконалі — назва, яку давали собі альбіґейці; таке ж "катари" — чисті (з грецької мови). /Так само, як і попереднє. "Катарами" і "альбігойцями" послідовників цього віровчення називали інші, самі ж вони звали себе християнами чи вірними/ — Прим. упор.
[37] "Гора Спасіння" — Монсеґюр чи Монсальват, у глибинних печерах і глибоких коридорах якої скривалися останні альбіґейці. Виходи заложено й довкола всієї гори розложено багаття, якого дим задусив утікачів. За легендами — в Монсеґюрі альбіґейці сховали свої скарби. Інші ж легенди кажуть, що таємними, тільки альбіґейцям відомими підземними переходами вони перейшли за Піренеї в Еспанію. Ще інші леґенди розповідають, що в "Горі Спасіння" — Монсальваті або Монсеґюрі схований святий Ґраль.
[38] Ґільбер де Кастро — історична постать.
[39] В Україну. "Країною ґотів" названо її тому, що в Україні були колись на півдні східні ґоти.
[40] Альбіґейці не мали нічого спільного зі св. І'ралем. Але легенда про св. Ґраля, що вийшла з Провансу, перемішалась опісля з легендами про "скарб альбіґейців" ніби то захований у Монсеґюрі. Але той "скарб альбіґейців" не мав нічого спільного зі св. Ґралем, бо були це тільки різні книги альбіґейців а також дослівно і "скарби" — золото й дорогоцінності, які поскладали в недосяжних для того, хто в них не визнається, печерах та підземних ходах, виритих у горі. Головно позвозили туди ті скарби дві графині де Фуа, обидві на наймення Есклярменда, графи Каркасонські, сеньйори з Тренковалю та інші, щоб було їм защо провадити боротьбу не тільки за катаризм чи альбіґейців, але й за самостійність Романії, яка, підбита Францією, ставала вже тільки провінцією її. Тому в легендах і переказах народніх часто змішують альбіґеїзм і стремління до незалежности Романії та ще й примішують до того легенду про св. Ґраля, що мав бути схований або в Монсальваті або в Монсеррато в Еспанії, зараз же за кордонами Франції, в Піренеях.
[41] Така на портретах була донья Хуана: невеличка, досить щупла, з трохи більшою головою, як це звичайно водиться.
[42] Із головних засад альбіґейської науки.
[43] Сід Кампеадор, прозваний так маврами, що означало "бойовннй пан", справжнім найменням Родріґо Діяз де Бівар (часами пишуть Руї Діяз де Бівар, бо Руї е скороченим іменням Родріґо), найславніший герой Еспанії: перший почав бій із маврами, від яких, власне й висвободив Еспанію. Походив Сід із Сан Педро де Карденья, села у 8 кілометрах від Бурґосу. В цілій Еспанії наймення Сід посвятне. В родині ж де Кастро особливо, бо ж рід де Кастро володів маєтком біля Сан Педро (де народилась авторка цих рядків) і про родину Сідову, як про "родину сусідів" у роді де Кастро дуже часто згадувалось із майже посвятною пошаною.
[44] "Ось я служебниця Господня", слово з молитви, що її віруючі католики тричі денно повторюють, коли церковні дзвони дзвонять ранком, у південь і ввечорі.
[45] Ґаліяна — дружина Карла Великого, що якийсь час мешкала в цьому замку. /Замок Галіяни згадується у відомому історичному романі Л.Фейхтвангера "Єврейка з Толедо"/ — Прим. упор.
[46] Сталле (множина від сталля) — лавн по обох боках вівтаря в манастирських церквах: так званий "чернечий хор" (не "хори"!).
[47] Аколіти — прислужащі при Богослуженні.
[48] Увесь обряд присяги лицаря дамі — автентичний, історично вірний.
[49] "Хроніка дона Хуана-Міґуеля", том 51. Biblioteca de Autores Espanoles. Escrituras en proso anteriores al siglo XV. Стор. 257-264.
[50] В юліянському календарі, зміненому папою Григорієм XIII у 1582 р.. епактами називали "вік місяця", себто число днів появи молодика на небі.