Правила життя

Януш Корчак

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

ПЕДАГОГІКА ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

Вступ

Я боявся, що на мене стануть сердитись.

Скажуть: "Голову дітлахам морочить".

Або: "Підростуть, буде ще в них час про все це подумати".

Або: "І так не дуже слухаються, ну а тепер підуть критикувати дорослих..."

"...Видасться їм, що все знають, і задеруть носа".

Давно, дуже давно я хотів написати таку книжку, та все відкладав.

Адже це — перший дослід.

Дослід може й не вдатися.

А якщо навіть і вдасться, помилки неминучі. У того, хто робить щось нове, мають бути помилки.

Я буду напоготові. Постараюсь, щоб книжка вийшла цікавою, хоча це й не опис мандрівки, і не історична повість, і не оповідання про природу.

Я довго думав і все не знав, як назвати книжку.

Поки один хлопчик не сказав:

— Багато у нас, дітей, прикрощів через те, шо ми не знаємо, як правильно жити. Іноді дорослі пояснять спокійно, а більше сердяться. А воно ж неприємно, коли сердяться. Зрозуміти важко, спитати не можна. І в голову лізуть різні поперечні думки.

Так і сказав: "поперечні думки".

Я взяв аркуш паперу й написав:

"Правила життя". _

І бачу: правду хлопчик сказав — добре вийшло.

І я склав план.

Я напишу про домівку, про батьків, про братів і сестер, про хатні розваги та прикрощі.

Потім — про вулицю.

Потім — про школу.

Потім я напишу про дітей, які думають про те, що вони бачать вдома, на вулиці і в школі.

Бо ж кожен з вас не тільки грається, а й дивиться і слухає, що кажуть інші, і сам розмірковує.

Це не повість і не шкільний підручник, а наукова книга.

Одні віддають перевагу науковим романам, казкам, незвичайним пригодам, сумним або смішним. А інші кажуть, що найцікавіші книжки — саме наукові.

За шкільним підручником навчаються, повість — та читається легко, а наукова книга примушує людину саму багато думати. Трохи прочитає, а потім згадує різні речі, а буває, й дивується і розмірковує, чи так це насправді.

' Адже буває, що один каже одне, а другий інше.

У дітей свої турботи, свої прикрощі, свої сльози й усмішки, свої погляди — молоді, молода поезія.

Часто діти ховаються від дорослих, соромляться, не довіряють, бояться, що стануть висміювати.

Діти люблять слухати розмови дорослих — і дуже хочуть знати.

Хочуть знати правила життя.

НАЙБЛИЖЧІ НАМ ЛЮДИ

Перше слово немовляти — "мама".

Не пригадую, чи сказав мені хто, чи в книжці я прочитав, що найдавніше слово, яке придумали первісні люди, було саме "мама", а тому слово "мама" схоже в усіх мовах.

Грецькою мовою — м§тер, латиною — mater, французькою — mëre, німецькою^— Mutter.

Моя мама — та mere — meine Mutter — теа mater — міа MéTep.

Уже немовля знає свою матір. Ще ні говорити, ні ходити не вміє, а вже тягне рученята до матері. Впізнає її і на вулиці, коли вона підходить, ще здаля усміхається. Навіть уночі впізнає з голосу, з дихання. Навіть сліпі від народження і осліплі діти, торкаючись рукою обличчя матері, впізнають її і кажуть:

"Мама — матуся — матусенька".

Один хлопчик сказав так:

— Я і раніше думав, тільки тепер думки у мене важкі. А коли я був маленький, думки були легкі.

Які ж це "легкі думки" про матір?

Мама добра, весела чи сердита або сумна, здорова чи хвора.

Мама дозволяє, дає, забороняє, хоче або не хоче.

Згодом побачиш і інших матерів, не тільки свою.

І дізнаєшся, що є матері молоді, веселі, усміхнені, є заклопотані, стомлені, запрацьовані, є дуже освічені й не дуже, багаті і бідні, в капелюшку або в хустці.

Прикро, коли мама вийшла й довго не вертається. Буває, мама щодня ходить на роботу або надовго поїде. Тяжко думати, що є на світі сироти.

А ще пізніше почуєш чи прочитаєш у газеті, що якась мати підкинула дитину. Ця дитина навіть не пам'ятає матір, і немає в неї фотографії і нічого на пам'ять. І так вчинила саме мама, та, яка має бути найближчою, ще ближчою,. ніж батько!..

"Татусь;— тато!"

І знову:

"Легкі" думки про те, що тато працює, одержує гроші й дає мамі. Але не завжди так: трапляється, батько хворий або не може знайти роботу. Іноді батько працює вдома, іноді десь у місті, або часто їздить в інше місто, або поїхав далеко-далеко і тільки надсилає листи.

"Легкі" думки бувають тоді, коли батьки здорові, вдома все є, всі живуть дружно й немає прикрощів.

Я, автор цієї книги, знайомий з дуже багатьма сім'ями, і в кожному домі хоч трохи, та інакше. І мої дорослі думки дуже важкі й довгі. Ти, люб'язний читачу, можеш полічити, скільки в тебе знайомих домів і товаришів. Я вже не можу: багато, дуже багато.

Я знаю хлопчика, який живе в бабусі, і дівчинку, яку взяла до себе тітка. А дуже багато дітей живуть у зовсім чужих людей: у лікарнях, інтернатах, притулках, пансіонах.

Батьки живуть у селі, де немає школи, тому відвозять дитину в місто. Або батьки в місті, а лікар велів влаштувати дитину на курорт.

У школі знайомишся з дітьми, говориш з ними й дізнаєшся щоразу щось нове. Читаєш книжки і починаєш розуміти, що людям живеться по-різному: одним добре, іншим погано.

Кожен хоче, щоб удома в нього всі були спокійні, весе— ] лі й не було прикрощів. Але треба примиритися з тим, що не завжди і не все добре. Один день радісний, другий сумний, одне вдається, інше — ні. То сонце світить, то до— ^ шик іде. |

— Нічого не вдієш, таке вже життя,— сказав один хлопчик.

Що краще, бути в батьків одному чи мати брата або сестру? Краще бути молодшим чи старшим?

Дитина була в сім'ї одна, а потім народився братик. Чи радіти з цього?

Може бути маленький брат, старший брат і майже дорослий. Може бути один старший, другий молодший. Маленький брат, старша сестра, дорослий брат, маленька сестра.

Що краще?

Я не можу відповісти, не знаю, і ніхто цього не знає.

— А ти як хотіла б?

— Я хотіла б, щоб було так, як є,— сказала одна дівчинка.

/" 4 Бувають люди завжди веселі, завжди задоволені. їм усе подобається. У них і на думці немає, аби було щось інакше. А інші часто й легко сердяться.

—"^Якщо можна щось змінити, варто про це поміркувати; якщо ж усе має лишитися так, як є, не треба .дуіися, як сич на вітер. І вже завжди можна жити дружно і з маленькими, і з дорослими, і з братом, і з сестрою — і це справді залежить від нас самих.