Сіріус у перископі змінив свій вигляд. Це вже була не одна блакитна зірка, а дві — одна жовта, а друга — біла, які утворювали єдину систему.
Святослав уважно спостерігав у телескоп нову систему. Нарешті, він піймав у окуляр телескопа кілька темних тіл — планет, що світилися відбитим світлом. Зовнішні планети були велетенські, закутані важкими непрозорими атмосферами. Очевидно, процес їх створення був такий же, як і в нашій системі, бо і тут, як у сім’ї Сонця, за планетами-гігантами Святослав побачив дві невеликі планети. Вони оберталися навколо двох сонць по якихось дивних заплутаних орбітах, бо на них діяло тяжіння двох велетенських тіл — світил системи.
Одна з планет була затягнута хмарним зеленкуватим покровом. Вона, очевидно, подібна до Землі. До неї і спрямував зорельот Святослав. Велике хвилювання охопило його душу. Вперше людина Землі досягає другої системи. Скоро, скоро він ступить на землю чужої планети. Швидкість зменшилася до звичайної космічної — 18 кілометрів на секунду. Треба бути обачним — можна зустрітися з метеорами. Та між тим вони не такі стра-шні! Автомат-радіолокатор попереджає про зустрічне небесне тіло автопілота, і той звертає з шляху…
Планета поволі росла в перископі. В розривах хмар виднілися моря і океани, які блищали іскорками під променями двох сонць. Апарат здригнувся — попав в сферу тяжіння планети. Перископи запітніли.
Почувся тихий свист. Апарат ввійшов у атмосферу. Святослав до краю посилив потужність розрядів. За-шуміло в голові. Мимо блискавично пронеслися білі волокна хмар і зникли. В перископі з’явилася поверхня таємничої планети — темні гори на горизонті, затока недалекого моря, темнозелені луки, прибережні червоні піски…
Апарат зі свистом опустився над широкою лукою і важко сів на березі річки, погрузнувши в густу блаки-тнувату траву…
НОВИЙ СВІТ
Електронний вичислювач дав аналіз повітря планети. Воно було таке ж, як на Землі — тільки трохи бі-льше вуглекислоти. Можна було виходити з апарата.
Барвицький задумався. Що він зустріне тут? Чого власне він опустився на невідому планету?
Мрія, божевільна гарячкова мрія кликала його сюди! А де ж гарантія того, що саме тут вона — його мрія, що приходила до нього в галюцинації… В цьому пориві нема вже ні наукового розрахунку, ні логіки! Є тільки фантастичні химери!..
Відкрилися люки. Хвиля свіжого повітря з ароматом дивних квітів і трав вдарила в отвір. Барвицький вийшов і ступив на перший східець спіралі. Оглянувся навколо.
Апарат лежав на луці, біля широкої ріки. На другому боці тягнулися ліси. Виднілося пасмо гір. Небо бу-ло, як і на землі — синім — тільки темнішого кольору. Маленьке біле сонце золотило на обрії гряду хмарок. Жовтого сонця не було Ще видно. Дивні птахи, подібні до летючих мишей, з волохатими крилами, пролітали над апаратом.
Швидко наставала ніч. Маленьке сонце ніби провалилося за обрій, і на небі засяяв дивний візерунок зі-рок…
"Чи ж є тут люди?" подумав Барвицький і в той же момент здригнувся…
Якісь дивні звуки раптово рознеслися в повітрі. Вони чулися з того боку, де темнів лісок, за півкілометра від космольота. Здавалося, ніби хтось бив в барабан, чулися звуки, подібні до звуків волинки і криків людської юрби.
Барвицький пильно вдивлявся в пітьму. Через кілька хвилин з боку ліска запалахкотіли маленькі вогни-ки. Здавалося, що йде якась маніфестація з смолоскипами…
Так воно й було. Скоро Святослав розрізнив біля вогнів обличчя, подібні до людських, почув звуки люд-ської незрозумілої мови…
Можна було подумати, що все це твориться десь на Землі, якби на небі не сяяли незнайомі сузір’я…
Ось юрба з тріском і криками наблизилася до апарата, оточила його кільцем. Що можна було ждати від тутешніх господарів? Святослав очікував, що буде далі. Наперед вийшов один з юрби. Його обличчя було пога-но видно в світлі смолоскипів. Голови у всіх були без уборів, до плечей спадало довге біляве волосся…
Головний щось прокричав високим протяжним голосом, довго тягнучи верхню ноту. Потім, приклавши руки до грудей, упав на землю. За ним припали на коліна всі. Ґвалт піднявся навколо… Святослав здивовано дивився на це видовище. Це був, очевидно, якийсь ритуал поклоніння божеству. Безперечно, його прийняли за бога, що зійшов з небес. Значить, ці люди в інтелектуальному відношенні ще мало розвинуті…
Юрба то припадала до землі, то, піднявшись, щось проголошувала дикими голосами, простягаючи руки до апарата. Напевне, вони прохали Святослава, вважаючи його божеством, зійти до них… Святослав засміявся і рушив униз по спіральних східцях.
"Хай буде так!— подумав він.— Подивлюся на новий світ… їх боятися нічого. Безумовно, зброї в них нема, крім якихось стріл чи списів. Проти атомного, розрядника вони будуть безсильні. Крім того, вони покло-няються мені, то навряд, чи посміють зробити зле!.."
З хвилюванням Барвицький ступив на траву чужої планети. Юрба ще дужче залементувала. Святослав привітно усміхнувся головному, тоді всі зірвалися з землі і з радісними криками підняли догори смолоскипи. Барвицький почав роздивлятися обличчя і одежу тутешніх розумних істот.
Це були справжні люди. Напівпрозорі лиця з рожевим відтінком були звернені до небесного жителя, збу-джено горіли їхні очі під густими бровами. Вони були одягнені в довгі, світлих кольорів, накидки. Широка стрічка перев’язувала в кожного з них біле волосся. Між натовпом утворився прохід, і головний показав Свято-славу вперед, до ліска, звідки вони прийшли, шанобливо запрошуючи йти…
Святослав рушив уперед, а навколо нього біснувалася велика юрба з високо піднятими смолоскипами, заглядала йому в очі, танцювала дивний танок.
Ішли по вибитому шляху над річкою. В чужому небі, як і на Землі, сяяв туманний молочний шлях, але сузір’я змінили свій вигляд. Зірки були якісь волохаті, великі і безперервно тремтіли, переливаючись живими вогниками. Напевне, атмосфера тут була густішою від земної…
З шумом і криком пройшли лісок. Над Святославом нависали віти дивних дерев, деякі ч них були подібні до соснових порід, інші до гігантських папоротей. Відчувався дуже приємний задушливий квітковий запах…