Минуло ще два дні, і Білогрудий разом із матір'ю залишив барліг. Спершу вони вдовольнилися минулорічною травою, торішніми жолудями та горіхами, потім подалися до старих лісів, де було багато мурашок, слимаків, їстівного коріння.
Тепер Білогрудий не йшов по п'ятах за матір'ю і не боявся залишатися надовго на самоті, і все ж, упустивши її з очей, він не заспокоювався, доки не знаходив матір.
Якось на початку літа до них підійшов незнайомий ведмідь. Білогрудий чекав, що мати прожене його, але ведмедиця не виявила, до прибульця анінайменшої ворожості. Білогрудий здаля спостерігав за чужинцем. Коли ж він зважився на знайомство, той так похмуро подивився на нього, що ведмежаті лишалося швидше піти геть.
Якийсь час вони ходили втрьох, але одного разу незнайомець люто накинувся на Білогрудого, і тільки прудкість молодого ведмедя врятувала його від удару ікол. Ведмедиця дедалі більше байдужішала до свого дорослого сина. Білогрудий частіше тримався осторонь, він уже починав самостійне життя.
У спекотні задушливі дні, коли йому докучав гнус, він вилазив на круті верхівки кам'янистих сопок і довго ніжився на невеликих галявинках у тіні дубів та кедрів. Іноді спускався до річки і, знайшовши тиху заплаву, лежав у воді, насолоджуючись прохолодою.
Та й у найбільшу спеку апетит не зраджував його. Особливої переваги надавав він молодим пагонам борщівника, білокопитника і дудника. Охоче живився і цибулинами та кореневищем сарани, ариземи, іриса, навіть осока та хвощ були в його вегетаріанському меню.
Наблукавшись вдосталь у лісі та вгамувавши голод, він шукав затишне місце для відпочинку. На землі молодий ведмідь не зважувався відпочивати, його міг скривдити будь-який звір: вовк, тигр, бурий ведмідь. Найчастіше він вилазив на товсті старі кедри й робив з гілля зручне гніздо. Густе верхів'я кедра захищало його від злив, а прямий, без сучків стовбур дерева був неприступний для ворогів.
Якось, коли Білогрудий лежав у своєму гнізді, до кедра підійшов тигр. Зачувши запах молодого ведмедя, амба підвів голову і почав донюхуватися. Крізь густе переплетене гілля кедра він швидко роздивився звабливу поживу. Але як оволодіти нею? Білогрудий теж помітив небезпечного ворога. Причаївшись у гнізді, він вирішив відсидітись, а коли тигр піде, злізти на землю і назавжди залишити чужі володіння. Але тигр був голодний і не мав наміру відступати. Відійшовши від кедра, він ліг у схованці й почав чатувати. Тільки надвечір, просидівши у засідці мало не цілий день, тигр утратив терпіння.
Підійшовши до кедра, могутній звір звівся на задні лапи, запустив у червонясту кору світлі, немов вирізані з нефриту, пазурі й важко поліз нагору. Охоплений жахом, заметався Білогрудий. Йому треба було рятуватися втечею, але куди тікати? Здершись на самісіньку верхівку кедра, Білогрудий схопив у оберемок тонке гілля і, гойдаючись на ньому, заціпенів, не зводячи очей з переслідувача. Ще не вірячи, що здобич вислизнула, тигр доліз до гнізда, обмацав його лапою і присоромлений зліз назад. Полежавши на землі кілька годин, він урешті пішов геть.
Білогрудий довго ще сидів на кедрі, вдивляючись у кожну річ на землі, донюхуючись до свіжого лісового повітря, перш ніж зважився злізти на землю.
Блукаючи долиною гірської ріки, Білогрудий на старому бересті побачив гніздо. Йому й раніше нерідко траплялися гнізда на деревах, і він охоче ласував пташиними яйцями. Знайдене тепер велике гніздо було влаштоване на зламаній верхівці. Господарі гнізда — чорні лелеки — були відсутні, і Білогрудий поліз на дерево. Із спритністю мавпи виліз на високий берест і нетерпляче зазирнув у гніздо. Але замість яєць побачив там якусь дивну істоту із розчепіреними ледве вкритими пір'ям крилами і довгим роззявленим дзьобом. Пташеня погрозливо ляскало дзьобом і силкувалося клюнути Білогрудого в око. Коли зник мимовільний переляк, ведмідь обережно торкнув лапою пташеня і, пересвідчившись, що воно не страшне, роззявив пащу, щоб ухопити його. Але цієї миті щось прошуміло над головою Білогрудого — і великий птах із гучним криком кинувся на грабіжника, боляче довбонув його в спину гострим дзьобом. На стривожений лемент самки прилетів самець, і подружжя лелек стало гнати геть непроханого гостя. Удари сильних дзьобів і крил були такі болючі й часті, що Білогрудий ревнув і безладно замахав передніми лапами. Боячись, щоб лелеки не скинули його з дерева, він поповз униз, судомно чіпляючись за гілки і ухиляючись від нещадних ударів. До самісінької землі проводжали його розгнівані птахи, висмикуючи з ведмежої шкури клапті чорної шерсті. Прожогом кинувся Білогрудий у густі зарості прибережних кущів...
Непомітно минав час. Наближалася зима. Час було подумати про барліг. Сподіваючись на поміч матері, Білогрудий довго розшукував її на схилах сопок. Ведмедицю він знайшов на верхів'ї крутої гори; вона була заклопотана тим, що прогризала дірку в сухій порожнистій липі. Зрадівши зустрічі, Білогрудий розлігся під деревом, чекаючи завершення роботи. Коли отвір став досить великий, ведмедиця спустила в нього задні лапи і сховалась у дуплі. Бачачи, що мати більше не виходить з барлога, Білогрудий поліз за нею. Але цього разу ведмедиця зустріла його погрозливим гарчанням. Не одразу втямив Білогрудий, що від нього вимагають залишити барліг. Він удав був з себе винного, соромливо відвернув морду, скімлив, але ніщо не допомогло. Бачачи, що син не кориться, ведмедиця боляче куснула його за карк і грізно рикнула. Довелося йти геть і самому шукати притулок.
З ледь чутним шурхотом падав дрібний крупчастий сніг, і маленькі лапи Білогрудого залишали на ньому нечіткі сліди. Молодий ведмідь то брів кабанячими стежками, то стрибав на повалене дерево і йшов по ньому, і тоді слід губився. Ось і знайомий старий кедр. Колись, лазячи по шишки, Білогрудий ховався на його дуплистій верхівці. Старий велет був ще живий і плодоносив, але один з великих суків його верхівки всох і вигнив. У цьому дуплі й знайшов зморений ведмідь собі пристановище на зиму.
На тридцятиметровій висоті, неприступний для ворогів, зачаївся він на довгі п'ять місяців зимової сплячки. Забутий рідною матір'ю, один серед ворожих сил природи, безтурботно спав Білогрудий у своєму першому в житті барлозі, і снилися йому веселі літні сни...