У РІК 6546 [1038]. Пішов Ярослав на Ятвягів і переміг.
У РІК 6547 [1039]. Освячена була митрополитом Феопемптом церква [Успіння] святої Богородиці, що її спорудив Володимир, отець Ярославів '.
У РІК 6548 [1040]. Ярослав пішов на Литву і переміг.
У РІК 6549[1041]. Пішов Ярослав на Мазовшан у човнах і переміг їх.
У РІК 6550 [ 1042]. Пішов Володимир, син Ярославів, на Ям і переміг їх. І погинули коні у Володимирових воїв, і коли іще дчхали коні, здирали шкури з них, — такий був мор на коней.
У РІК 6551 [1043]. Послав Ярослав Володимира, сина свого, на Греків і дав йому воїв многих, а воєводство поручив Вишаті, отцю Яневому.
І рушив Володимир на Цесароград у човнах, і прийшли вони на Дунай, а од Дунаю пішли до Цесарограда. І знялась буря велика, і розбила кораблі русі. І княжий корабель розбив вітер, і взяли князя [Володимира] в корабель Івана Творимирича, воєводи Ярославового. Інші вої Володимирові викинуті були на берег, '-числом шість тисяч. І коли хотіли вони вернутися в Русь, то не пішов з ними ніхто із дружини княжої. І сказав Вишата: "Я піду з ними". І висів він із корабля до них, сказавши: "Якщо живий буду — то з ними, а якщо погибну — то з дружиною". І пішли вони, маючи намір [добратися] в Русь.
І була вість грекам, що побило море [кораблі] русі, і послав цесар, на ім'я [Костянтин] Мономах, услід за руссю чотирнадцять суден. Тоді Володимир з дружиною, побачивши, що вони йдуть s за ними, [і] пішовши | назад, побив судна грецькі. І вернулися вони в Русь, повсідавши в кораблі свої.
Вишату ж [греки] схопили з викинутими на берег [русами]. І привели вони їх до Цесарограда, і осліпили багатьох русів. А по трьох літах, коли настав мир, одпущений був Вишата в Русь до Ярослава. У сі ж часи видав Ярослав сестру свою [Добронігу-Марію] за Казимира, [князя лядського]. І дав Казимир, замість віна, людей вісімсот, яких полонив був Болеслав, перемігши Ярослава.
У РІК 6552 [1044]. Викопані були [з могил] два князі, Ярополк і Олег, сини Святославові. І охрестили кості Їх, і положили їх у церкві святої Богородиці у Володимирі '.
У сей же час і в сей рік помер Брячислав, князь полоцький, син Ізяславів 2, онук Володимирів, отець Всеславів, і Всеслав, син його, сів на столі його. Народила ж його мати од волхвування, бо коли мати родила його, то була в нього сорочка на голові його, і сказали волхви матері його: "Цю сорочку, [що] на голові його, нав'яжи на нього. Хай носить він її на собі до [кінця] живоття свойого". Так що носив Всеслав її до смертного дня на собі, і через це немилостивий він був на кровопролиття.
У РІК 6553 [1045]. Заложив Володимир святу Софію в Новгороді.
У РІК 6554 [ 1046]. У сей рік була тиша велика.
У РІК 6555 [ 1047]. Ярослав пішов на Мазовшан, і переміг їх, і князя їх убив Мойслава ', і покорив їх Казимирові.
У РІК 6556[1048].
У РІК 6557[1049].
У РІК 6558 [ 1050]. Проставилася жона Ярославова, княгиня [Ірина, у Новгороді місяця] лютого в десятий [день].
У РІК 6559 [1051]. Поставив Ярослав русина ' Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів.
А тепер-от скажем, звідки дістав свою назву Печорський монастир.
Коли боголюбивий князь великий Ярослав уподобав [село] Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них" же був пресвітер, на ім'я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, їв де нині старий монастир Печорський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, і викопав він тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут богу потай.
Потім же вложив бог князю в серце [добрий намір]: поставив він його митрополитом [у] святій Софії, а ся печерка так осталася. А не по багатьох днях знайшовся один чоловік, на мирське ім'я [Антипа], із города Любеча. І вложив йому бог у серце ' [намір] у землю [Грецьку] іти і монастирі, що є там, подивитися: Він і подався іти на Святу Гору 2, і побачив тутешні монастирі, і возлюбив чернецтво. І прийшов він у один монастир із сущих тут монастирів, і вмолив ігумена його, щоби возложив він на нього сан чернечий. І він тоді, послухавши його, постриг його і нарік його ім'ям Антоній. І, напутивши його і научивши його чернецтва, сказав він йому: "Тож іди назад в Русь, і хай буде на тобі благословення од Святої Гори, бо многі од тебе чорноризцями стануть". І благословив він його, ;' відпустив його, сказавши йому: "Іди з миром". Антоній, отож, прийшов до Києва і думав: "Де жити?" І походив він по монастирях, і не вподобав [жодного], бо [цього] бог не хотів. І став він ходити по дебрях і по горах, шукаючи, де б йому бог показав [належне місце]. І прийшов він на пагорб, де ото Ларіон викопав був печеру, і возлюбив місце се, і вселився в неї, і став молитися богові, зі сльозами говорячи: "Господи! Утверди мене в місці сьому, і хай буде на місці сьому благословення Святої Гори і мойого ігумена, що мене постриг".
І став він жити тут, молячи бога, їв хліб сухий, і того через день, а води в міру заживаючи, і копаючи печеру, і не даючи собі покою ні вдень, ні вночі, — в трудах пробуваючи, і в неспанні, і в молитвах.
Потім же, коли узнали [це] добрії люди, вони приходили до нього, приносячи йому, що було на потребу його. І набув'він [такої) слави, як і Великий Антоній. І, приходячи до нього, просили [люди! од нього благословення.
Потім же, коли преставився великий князь Ярослав і взяв владу його син Ізяслав і сів у Києві, Антоній уже був прославлений в Руській землі. І Ізяслав, довідавшись про життя його, прийшов із дру7 жиною своєю, просячи у нього благословення і молитов.
І відомий усім став Великий Антоній, і шанований усіма. І почали приходити до нього братія, і став він приймати і постригати їх. І зібралося до нього братії числом із дванадцять, викопали вони печеру велику, і церкву, і келії, які є і до сьогодні в печері під старим монастирем.
Коли ж згуртувалася братія, сказав їм Антоній: "Се бог вас зібрав, братія. Ви [тут] єсте по благословенню Святої Гори, тому що мене постриг ігумен Святої Гори, а я вас постригав. Хай буде на вас благословення, — перше — од бога, а другеє — од Святої Гори". І, це сказавши їм, він мовив до них: "Живіте особно. Я поставлю вам ігумена, а сам хочу в іншу гору сісти один, усамотнившись, як ото і раніш я був звик".