— У вас є дозвіл носити зброю, Тарго?
— Є. Бенні дістав його для мене два тижні тому. Мене останнім часом діймали всякими погрозами.
— Послухайте, лейтенанте, — задріботів Сірано, — якісь шахраї залякують його, вимагаючи, щоб він зіграв у піддавки, розумієте? Він дев'ять зустрічей підряд вигравав нокаутом, тож вони на його поразці непогано загребли б. Я йому вже й сам казав, що, може, один раз варто й програти.
— І я таки мало не програв, — похмуро пробурчав Тарго.
— От вони й підіслали до нього того бандюгу, — докинув Сірано.
— Що ж, можливо, можливо, — сказав Макчесні. — Як же вам пощастило випередити його, Тарго? Де у вас був пістолет?
— В задній кишені.
— Покажіть, як ви це зробили.
Тарго шаснув правою рукою до задньої кишені, вихопив з неї хусточку й вистромив з-під неї палець, як дуло пістолета.
— Ця хустечка теж була в кишені? — спитав
Макчесні. — Разом з пістолетом?
На червоне обличчя Тарго набігла тінь. Він кивнув.
Макчесні нахилився вперед, легким рухом висмикнув з пальців Тарго хусточку, понюхав її, розгорнув, понюхав знову, згорнув і сховав до своєї кишені. Обличчя його лишилося незворушним.
— А що він сказав, Тарго?
— Він сказав: "Я маю для тебе звістку, піжоне, — ось вона", — і почав витягати револьвер, а він трохи застряв, видно, зачепився за щось. І я випередив його. [23]
Макчесні ледь посміхнувся і відхилився назад, балансуючи на підборах. Від цієї посмішки ніс його начебто зробився ще довшим. Він зміряв Тарго поглядом і мовив:
— Так-так, з біса влучні постріли, як на такий маленький пістолет. А втім, реакція у вас, мабуть, швидка, дарма що важите ви он скільки... А хто одержував ті погрози?
— Я, — відповів Тарго. — По телефону.
— Голос упізнали б?
— Схожий на голос цього бандюги. Твердити не берусь, але схожий.
Макчесні пройшовся на негнучких ногах в інший кінець кабінету, постояв якусь мить, дивлячись на розфарбовану від руки спортивну фотографію. Потім неквапно повернувся, підійшов до дверей.
— Смерть такого покидька — втрата невелика, — спокійно сказав він. — Але без формальностей нам не обійтися. Вам обом доведеться поїхати з нами до управління, дати свідчення. Ходімо.
Він вийшов. Обидва полісмени підвелися. Дьюк Тарго теж. Сивий суворо мовив до нього:
— Тільки давай по-доброму, хлопче.
— Як по-доброму, то дозвольте мені вмитись, — ошкірився Тарго.
Вони вийшли. Русявий полісмен пропустив уперед Джін Едрієн і, перше ніж вийти, просичав Молвернові:
— Наші стежечки ще схрестяться!
— Ну, від такого чорта, як ти, я завжди відхрещуся, — з чемною усмішкою відказав Молверн.
Гес Найшекер засміявся, причинив двері і підійшов до столу.
— Я трушусь, як третє підборіддя в Бенні, — сказав він. — Випиймо по краплі коньяку.
Він наповнив на третину три склянки, взяв собі одну, перейшов до смугастого дивана і, вмостившись на ньому напівлежачи, прихилившись до спинки, пригубив коньяк.
Молверн підвівся й випив свою склянку до дна. Потім дістав сигарету і, розмітаючи її між пальцями, спідлоба вп'явся поглядом у гладеньке біле обличчя Сірано.
— Скільки грошей, по-твоєму, перейшло сьогодні з рук до рук після перемоги Тарго? — спитав він неголосно. — Я маю на увазі заклади.
Сірано поморгав, потер пухкою рукою губи.
— Кілька тисяч — не більше. Це ж була звичайнісінька щотижнева зустріч. Все це якось не в'яжеться між собою, правда?
— Якби в'язалося, то це означало б, що життя людське зовсім здешевіло в наших краях. [24]
Сірано не відповів. Гес Найшекер допив свій коньяк і обережно поставив порожню склянку на круглий дубовий столик біля дивана. Він мовчки дивився в стелю.
Постоявши ще хвильку, Молверн кивнув їм обом, перейшов кімнату і вийшов, зачинивши за собою двері. Він попрямував тепер уже темним коридором, у який виходили двері артистичних убиралень, пройшов між лаштунками на сцену й спустився в зал.
У вестибюлі старший офіціант стояв біля скляних дверей, дивлячись на дощ і на спину полісмена в уніформі. Молверн зайшов до порожньої роздягальні, знайшов своє пальто й капелюх, надяг їх, вийшов, зупинився поряд із старшим офіціантом і спитав:
— Ви часом не бачили, куди подівся хлопець, що приходив зі мною?
Старший офіціант похитав головою й узявся за ключ, щоб відімкнути двері.
— Тут у нас сиділо чотириста чоловік — і триста з них кинулися тікати, коли ми викликали поліцію.
Молверн кивнув і вийшов під дощ. Полісмен в уніформі ковзнув по ньому байдужим поглядом. Пройшовши тротуаром до того місця, де вони з Тоні залишили машину, Молверн побачив, що її там нема. Він подивився праворуч, ліворуч, постояв ще трохи під дощем, а тоді пішов у напрямку "Каронделета".
Незабаром йому пощастило зупинити таксі.
6
Пандус готельного гаража вгинався вниз, у холодну підвальну сутінь. Кузови автомобілів зловісно чорніли на тлі побілених стін, і самотня лампочка в заскленій конторці сяяла тим безжальним світлом, яке буває тільки в моргу.
Здоровань-негр у засмальцьованому комбінезоні вийшов з конторки, протер очі, і обличчя його розпливлося в широченній усмішці.
— Добривечір, містере Молверн. Вам сьогодні, бачу, не спиться?
— Як надворі дощ, мене чомусь бере неспокій, — відповів Молверн. — Ладен закластися, що моєї колимаги тут нема.
— А таки немає, містере Молверн. Я всі помив — вашої не було.
Молверн неуважливо відповів:
— Я позичив її приятелеві. Певно, він її розбив... Підкинувши нігтем півдоларову монету так, що вона
впала негрові в руки, він піднявся пандусом, вийшов на бічну вулицю, пройшов нею і опинився в завулку, [25] куди виходила тильна стіна "Каронделета". Навпроти стояли два дерев'яні будиночки й чотириповерхова цегляна будівля, над входом до якої на світляній матовій кулі було написано: "Готель "Блейн".
Молверн піднявся цементними сходами і смикнув двері. Вони були замкнені. Він зазирнув крізь дверну шибку в маленький тьмяний і порожній вестибюль. Потім дістав дві відмички; друга трохи зрушила з місця засув. Він різко шарпнув двері до себе, знову встромив у шпарку першу відмичку. Вона таки змістила засув настільки, що розхитані двері відчинилися.
Молверн увійшов, подивився на порожню конторку з табличкою "Адміністратор" і дзвоником коло неї. Позад столу на стіні висіла шафка з пронумерованими порожніми відділеннями. Молверн зайшов за перегородку й витяг з-під її дашка реєстраційну книгу в шкіряній палітурці. Перегорнувши кілька сторінок, він знайшов зроблений хлоп'ячою рукою запис: "Тоні Акоста", а навпроти — написаний іншим почерком номер кімнати.