Валтасар Клаас увійшов, ступив кілька кроків, не глянувши на дружину, а може, й глянувши, та не помітивши, і зупинився посеред зали, підтримуючи правою рукою ледь похилену голову. Жахлива мука, до якої ця жінка досі не могла звикнути, хоча переживала її по багато разів на день, стиснула їй серце, розвіяла усмішку й поглибила борозенку на смуглявому чолі між бровами, яка утворюється як слід сильних пристрастей, що спалахують надто часто; її очі наповнилися слізьми, але вона зразу їх утерла, глянувши на Валтасара. Годі було без глибокого хвилювання дивитися на главу родини Клаасів. Замолоду він, мабуть, був схожий на того прекрасного мученика, який погрожував Карлові V, обіцяючи стати новим Артевелде; але тепер йому можна було дати років шістдесят — хоча насправді йому не виповнилося й п'ятдесят,— і передчасна старість знищила цю благородну схожість. Його високий стан злегка горбився — чи то робота змушувала Клааса часто нахилятись, чи то спинний хребет скривився під вагою голови. Він мав широкі груди, могутній торс; але нижня частина тіла, хоч і мускулиста, була слабо розвинена, і ця невідповідність у будові тіла, колись, очевидно, збудованого досконало, інтригувала спостерігача і спонукала шукати пояснень, завдяки яким особливостям у способі життя виникла така фантастична зовнішність. Густе русяве волосся, рідко розчісуване, спадало на плечі на німецький зразок, але в безладі, що пасував до химерного вигляду цього чоловіка. На широкому чолі проступали гулі, в яких Галль6 поміщав поетичні світи. Ясні, бездонно сині очі іноді раптом яскраво спалахували — таке трапляється, як помічено, у захоплених дослідників таємничих явищ природи. Його ніс — колись, мабуть, бездоганний за формою — тепер подовшав, а ніздрі мовби усе більше й більше розширялися внаслідок мимовільного напружування нюхальних м'язів. Волохаті вилиці сильно випинали, і через те уже збляклі щоки здавалися ще більш запалими; прегарно окреслений рот був затиснутий між носом і коротким, різко задертим підборіддям. Обличчя було не так овальне, як довге; отож наукова система, яка твердить, ніби кожне людське обличчя схоже на голову якоїсь тварини, знайшла б собі зайве підтвердження у Валтасарі Клаасі, в чиїх рисах легко було помітити щось коняче. Його шкіра щільно обтягувала кістки, наче її безперервно сушив таємний вогонь; а вряди-годи, коли він дивився в простір, мовби шукаючи там здійснення своїх надій, так і здавалося, що він вивертає крізь ніздрі полум'я, яке спалювало його душу. Глибокі почуття, що одухотворюють великих людей, відбивалися на цьому блідому, змережаному глибокими зморшками обличчі, на цьому чолі, насупленому, мов у старого короля, змученого турботами, але насамперед у очах — вони палахкотіли і від цнотливого горіння, підтримуваного тиранічною ідеєю, і від внутрішнього полум'я, яке роздмухував могутній інтелект. Темні круги біля глибоко запалих очей, мабуть, з'явилися внаслідок безсонних ночей та жахливих ударів вічно ошукуваної надії, яка знову й знову відроджувалась. Непробудний фанатизм, навіяний захопленнями в царині мистецтва або науки, проявлявся, крім того, в постійній і чудернацькій неуважності цього чоловіка, про яку свідчили його вбрання та манери, що цілком відповідали дивовижній і страховинній зовнішності. Широкі волосаті долоні були брудні, під довгими необрізаними нігтями виднілися чорні смужки. Його черевики завжди були або нечищені, або без шнурків. У всьому домі лише хазяїн міг дозволити собі таку дивну примху — бути вкрай неохайним. Вкриті плямами панталони з чорного сукна, незастебнутий жилет, збита набік нашийна хусточка, роздертий зеленавий фрак доповнювали те фантастичне поєднання жалюгідного і значущого, яке б у когось іншого свідчило про злидні, породжені порочним життям, але у Валтасара Клааса було просто недбалістю генія. Надто часто порок і геніальність призводять до однакових наслідків, збиваючи з пантелику юрбу. Хіба геніальність — не постійне надуживання, яке поглинає час, гроші, тіло і приводить до лікарні ще скоріше, аніж шкідливі пристрасті? Здається, люди шанують порок навіть більше, ніж генія, бо генію вони відмовляють у кредиті. Мабуть, таємні труди вченого через те так нескоро приносять вигоду, що суспільство боїться розрахуватися з ним за життя, воно воліє поквитатися з ним інакше — не прощаючи йому ні його вбогості, ні нещасть. Хоча Валтасар Клаас ніколи не пам'ятав, де він є і що навколо нього робиться, усе ж таки, коли він відривався від своїх таємничих споглядань, коли лагідний і приязний вираз пожвавлював обличчя мислителя, коли втуплений кудись у простір погляд втрачав суворий блиск і в ньому спалахувало щире почуття, коли він озирався навкруг себе, повертаючись до життя реального і буденного, важко було тоді не віддати належне привабливій красі цього обличчя, тонкому розуму, що відбивався у його виразі. Отож кожен, хто бачив його в такі хвилини, жалкував, що ця людина більше не належить світському товариству, кажучи: "А певно, гарний він був замолоду!" Поширена помилка! Ніколи Валтасар Клаас не здавався таким поетичним, як тепер. Безперечно, Лафатер захотів би вивчити це обличчя, на якому відбивалися терплячість, чисто фламандська порядність, духовна чистота, де все було широким і величним, де пристрасть здавалася спокійною, тому що дихала силою. Звичаї цього чоловіка, мабуть, були цнотливими, слово — святим, дружба — вірною, відданість — бездоганною; але воля, яка спрямовує ці переваги на користь батьківщині, суспільству або сім'ї, внаслідок фатального збігу обставин дала їм інше призначення. Цей громадянин, якому належало оберігати спокій домашнього вогнища, дбати про достаток, спрямовувати дітей до чудового майбутнього, жив поза колом своїх обов'язків та прихильностей у спілкуванні з якимсь близьким йому духом. Священикові він видався б сповненим благодаті, художник привітав би в ньому великого майстра, фанатик вирішив би, що перед ним ясновидець Сведенборгової церкви7. В цю мить його роздертий, зношений костюм дивно контрастував з чарівливою вишуканістю жінки, яка так скорботно ним милувалася. Люди з фізичними вадами, але розумні й обдаровані чудовою душею, виявляють у своєму вбранні витончений смак. Вони або вдягаються зовсім просто, розуміючи, що їхня привабливість цілком у сфері духовній, або вміють замаскувати свої тілесні вади якими-небудь елегантними дрібничками, що відвертають увагу того, хто дивиться на них, даючи поживу його розуму. А ця жінка не тільки мала добру душу, вона ще й любила Валтасара Клааса тією інстинктивною жіночою любов'ю, яка є прообразом почуття ангельського. Вихована в середовищі найзнаменитіших родин Бельгії, вона могла б розвинути свій смак, навіть якби не була обдарована ним від природи; та коли її порадником стало бажання постійно подобатися коханому чоловікові, вона стала одягатися з чарівною вишуканістю, що не здавалася недоречною попри її тілесні вади. А втім, помітно псували її стан тільки плечі — одне було вище другого.