Ззаду по його шиї повзла воша, і він двома пальцями вправно зловив її під нетугим коміром. Повальцювавши якусь мить її тільце, ніжне й ламке, немов рисове зернятко, він скинув її з пальців. Цікаво — виживе вона чи ні? Пригадалася чудна думка з Корнелія Ляпіда — що воші, народжені з людського поту, не були створені Богом разом з іншою живністю на шостий день. Від свербіння шкіри на шиї почервоніла і роз'ятрилася душа. Життя його тіла — зле зодягненого, недогодованого, завошивленого — обізвалося раптовим спазмом розпачу, від якого стиснулися повіки, й у пітьмі він побачив крихкі ясні тільця вошей, що сіялися просто з повітря, обертаючись на льоту. Ні, то не темрява спадала з повітря. То яснота.
Яснота спадає з повітря.
Він навіть не може пригадати як слід Нашів рядок. Усі викликані ним образи неправдиві. Його уява порозводила паразитів. Думки його — гниди, народжені з поту неробства.
Він притьмом вернувся вздовж колонади назад до товариства. Ну що ж, хай собі йде, куди хоче, з кінцями. Хай собі покохає якогось чистьоху-атлета з чорним волоссям на грудях, який миється щоранку до пояса. Хай.
Кренлі видобув з кишені ще одну сушену смокву й заходився поволі її плямкати. Темпл сидів на цоколі, спершись на колону й насунувши кашкет на сонливі очі. З вестибюля вийшов присадкуватий юнак з затиснутою під ліктем шкіряною течкою. Він простував до товариства, стукаючи об плити закаблуками і штирем важкої парасолі. Піднявши її в знак привітання, сказав:
— Добрий вечір, панове.
Знову постукав у камінь й хихикнув, нервово посіпуючи головою. Довготелесий сухотник, Діксон і О'Кіфф говорили по-ірландському й не відповіли. Тоді він повернувся до Кренлі:
— Добрий вечір особисто вам.
Він ворухнув парасолею в бік Кренлі і знову хихикнув. Кренлі усе ще жував смокву, голосно плямкаючи:
— Добрий? Так. Непоганий сьогодні вечір. Присадкуватий серйозно глянув на нього і лагідно-докірливо потряс парасолею.
— Я бачу, — сказав він, — ви готові стверджувати очевидні речі.
— Угу, — відказав Кренлі, простягаючи недоїдений плід до рота присадкуватому, немов пропонував скуштувати.
Той не скуштував, тільки вірний своєму особливому настроєві, сказав поважно, так само підхихикуючи й підтверджуючи сказане парасолею:
— Ви маєте намір...
Він затнувся, вказав на пожовану смокву і голосно додав:
— Маю на увазі це.
— Угу, — як і раніше відказав Кренлі.
— Ви маєте намір, — озвався присадкуватий, — сказати це як ipso facto, чи, скажімо, як так би мовити?
Діксон одвернувсь од свого гурту, кажучи:
— Тут Ґоґґінс чекав-чекав тебе, Ґлінне, та й пішов шукати вас з Мойніганом до "Адельфі". Що в тебе тут? — спитав він, поплескуючи по Ґлінновій течці.
— Контрольні роботи, — відказав Ґлінн. — Я даю їм щомісяця контрольні, щоб знати, чи засвоюють вони мою науку.
Він теж поплескав по течці, кашлянув і всміхнувся.
— Науку? — грубо обізвався Кренлі. — Це ти про ту босоногу малечу, що має за навчителя такого паршивого осла, як ти? Поможи їм, Боже!
Він дожував свою смокву і відкинув хвостик.
— Я не бороню діткам приходити до мене, — зичливо проказав Ґлінн.
— Паршивий осел, — з притиском повторив Кренлі, — ще й богохульник!
Темпл схопився на ноги і, відсунувши Кренлі, мовив до Ґлінна:
— Це з Нового Завіту, ця фраза: "Пустіте дітей, щоб до мене приходили, і не забороняйте їм".
— Йди спи собі далі, Темпле, — порадив йому О'Кіфф.
— Гаразд, — вів далі Темпл, все ще звертаючись до Тлінна. — А якщо Ісус каже, щоб діти приходили до нього, чого ж тоді церква посилає усіх їх до пекла, коли вони вмирають нехрещеними? Чого?
— А сам ти хрещений, Темпле? — спитав сухотник.
— Чого ж їх посилають до пекла, якщо Ісус сказав, щоб усі йшли до нього? — не вгамовувався Темпл, заглядаючи Ґліннові в очі.
Ґлінн кашлянув і спокійно сказав, насилу гамуючи нервовий смішок і при кожному слові пускаючи в рух парасолю:
— Так от, якщо це так, як ти твердиш, то мені вельми цікаво, звідки береться ця "такість"?
— А звідти, що церква безсердечна, як і всі старі грішники, — відповів Темпл.
— А ти певен, що твій погляд на це питання ортодоксальний? — вкрадливо поспитав Діксон.
— Святий Августин твердив, що нехрещені діти йдуть до пекла, — відповів Темпл, — бо й він був старий безсердечний грішник.
— Схиляюсь перед тобою, — втрутився Діксон. — Але я завжди думав, що для таких випадків існує передпекло.
— Не сперечайся з ним, Діксоне, — грубо сказав Кренлі. — Не забалакуй з ним і не дивись на нього. Тягни його додому на налигачі, як мекливого цапа.
— Передпекло! — вигукнув Темпл. — Теж гарний винахід. Так само як пекло.
— Але не такий неприємний, — посміхнувся Діксон і обернувся до товариства: — Гадаю, що цим я висловлюю думку всіх присутніх.
— Висловлюєш, — твердо сказав Ґлінн. — У цьому Ірландія одностайна.
І вдарив залізною ферулою своєї парасолі по кам'яній долівці колонади.
— Пекло, — мовив Темпл. — Я ще можу погодитися з цим винаходом сірої супружниці Сатани. Пекло — римського походження, воно міцне й незугарне, як римські мури. А що таке передпекло?
— Кренлі, дай йому пипку, — гукнув О'Кіфф.
Кренлі підскочив до Темпла і тупнув на нього ногою, як на курку:
— Киш!
Темпл спритно відсунувся і закричав:
— А ви знаєте, що таке передпекло? Знаєте, як ми у Роскоммон і таке називаємо?
— Киш на тебе! Цур тобі! — кричав Кренлі, плескаючи в долоні.
— Ні перед, ні зад! — переможно вигукнув Темпл. — І я його так називаю!
— Дай-но твого патика, — мовив Кренлі.
Він вирвав ціпок Стівенові з рук і скочив на сходи, але Темпл, чуючи гонитву, утік у пітьму, мов спритний, легконогий дикий звір. Чути було, як важкі черевики Кренлі потупотіли через подвір'я і потім як він, збитий зі сліду, важко повертається назад, на кожному кроці копаючи носаками жорству.
Кроки були сердиті, й так само сердито та різко тицьнув він ціпка Стівенові назад у руки. Стівен відчув, що гнів Кренлі має іншу причину, але, удавши терплячого, тихо сказав йому, торкнувши за плече:
— Кренлі, ти чув, що я хочу поговорити з тобою? Відійдім.
Кренлі мить дивився на нього, потім спитав:
— Зараз?
— Так, зараз. Але не тут. Ходімо.
Вони мовчки перетнули подвір'я. Під колонадою хтось почав м'яко насвистувати пташиний поклик із "Зіґфріда", і цей мотив линув їм услід. Кренлі обернувсь, а Діксон (свистів він) гукнув: