Доріан вичитав про наготовлений для королеви Іоанни Бурґундської покій у Реймському палаці, де на стінах було "вишито тисячу триста двадцять одного папугу з гербом короля на крилі кожного і п'ятсот шістдесят одну бабку з гербом королеви на крилі кожної, і все це із щирого золота". Жалобну одрину Катерини Медічі покривав чорний оксамит, поцяткований півмісяцями і сонцями; вишиті зелені вінки й гірлянди урозмаїчували срібне й золоте тло луданових запон, а на торочках їх переливалися перлини. І містилася ця одрина у спальні, увішаній емблемами королеви з чорного оксамиту на срібній парчі. Луї XIV мав у своїх палатах вигаптувані золотом каріатиди, заввишки в п'ятнадцять футів. Парадне ложе Яна Собеського, короля Польщі, стояло під шатром із золотого смірнського грезету, на якому було нанизано туркусом вірші з Корану. На його прекрасних виточених підпорках із золоченого срібла красувалося безліч медальйонів, оздоблених емаллю і коштовним камінням. Шатро це поляки захопили в турецькому таборі біля Відня — під його мінливою позолотою колись маяла Магометова корогва.
Отак цілий рік Доріан усе колекціонував найдобірніші зразки тканин і вишивок. Мав він чудовий муслін із Делі — з гарно витканими візерунками із золотого пальмового листя і райдужних крилець жуків; газ із Дакки, через свою прозорість знаний на всьому сході під назвами "ткане повітря", "водяний струмінь" і "вечірня роса"; дивовижно розмальовані тканини з Яви; жовті китайські куртини тонкої роботи; книжки в оправі з брунастого атласу або красивого блакитного єдвабу, затканого французькими ліліями, птахами та іншими образками; мереживні угорські покривала; сицилійську парчу і цупкий іспанський оксамит; грузинські вироби, опоряджені золотими монетами; зелено-золотисті японські тканини з чудово на них вигаптуваними птахами.
Пристрасна цікавість була в Доріана і до культових убрань, як і взагалі до всього, пов'язаного з релігійними обрядами. В довгих кедрових скринях, що тяглись уздовж західної галереї його будинку, зберігалося чимало рідкісних і прекрасних одінь, справді вартих того, щоб їх носили наречені Христові, які мають убиратись у пурпур, коштовності й тонке полотно, аби вкрити свої бліді схудлі тіла, виснажені в доброхітних стражданнях і зранені самобичуваннями. Доріан мав і пишну ризу з малинового шовку, перебраного золотистими нитками лудану; ця риза була рясно усіяна золотими плодами гранату у вінках з шестипелюсткових квіток і розшита ананасами з дрібних перлин. На орарі окремими сценами змальовувалося життя Пресвятої Діви, а її освячення зображував кольоровий шовк на каптурі. То була італійська робота XV сторіччя. На іншій ризі, із зеленого оксамиту, пучками у вигляді сердець було вишито листя аканту, від якого відгалужувалися білі квітки на довгих стебельцях, при кінці оздоблені срібними нитками й кольоровим бісером, а на застіжці золотом була вигаптувана голова серафима. Орар був затканий візерунками з червоного й золотого шовку і весь яскрів медальйонами з образками святих та великомучеників, у тім числі й святого Себастіяна. Доріан володів також іншими одіннями священнослужителів — з бурштинового і блакитного шовку, з золотої парчі, з лудану та грезету, на яких було зображено страсті Господні й розп'яття, і повишивано левів, павичів та інші емблеми; зберігалися тут далматики з білого атласу й рожевого лудану, оздоблені тюльпанами, дельфінами та ліліями; покрови до вівтарів з малинового оксамиту і голубого полотна; чимало антимінсів, покровів на потири та священних корогов. Містичні відправи, що для них ці речі призначалися, чимось розворушували Доріанові уяву.
Бо ж і збирав Доріан у своєму розкішному будинку всі ті скарби — лише вбачаючи в них засіб забутись, бодай ненадовго скинутися страху, який інколи ставав уже майже нестерпним. У порожній замкненій кімнаті, де пройшли хлоп'ячі літа Доріана, він сам повісив на стіні свого жахливого портрета, що дедалі змінюючись, являв йому на очі розклад його власної душі. Портрет був закритий пурпурно-золотим пологом. Бувало, цілими тижнями Доріан не заглядав сюди і, забуваючи про існування бридкої своєї подобизни, робився знову, як давно колись, невимушено безжурним і веселим, палко закоханим у саме життя. А тоді нараз посеред ночі тайкома вибирався з дому до гидотних вертепів біля Блу-Ґейт-філдс і лишався там день крізь день, аж доки його звідти не виганяли. Повернувшися ж додому, він сідав перед портретом, часом із ненавистю і до нього, й до себе, а то з визивною гордістю індивідуаліста, з гордістю, що й сама не без гріховних чар, і осміхався приховано-зловтішно до своєї потворної тіні, рокованої нести тягар, що належав йому самому.
По кількох роках Доріанові вже несила була перебувати довший час поза Англією, і він мусив відмовитись і від вілли в Трувілі, що винаймали вони вдвох з лордом Генрі, і від маленького обгородженого білим муром будиночка в Алжирі, де вони провели не одну зиму. Він просто не міг бути далеко від портрета, що зробився таким важливим складником його життя. До того ж Доріан побоювався, щоб хтось під таку годину не дістався до тієї кімнати, хоч він і не забув укріпити замок мудрованими запорами.
Доріан добре усвідомлював, що портрет все одно нікому нічого б не сказав. Гидкі знаки неморальності, щоправда, не знищили подібності портрета до нього самого, але це не було ніяким доказом. Доріан узяв би на сміх кожного, хто спробував би ущипнути його цим. Чень не він же малював портрет! То ж чим його мають обходити розбещеність і наруга, що промовляють із намальованого обличчя? Та навіть якби він і поділився з ким своїми страхами — чи ж би хто повірив?
А проте він боявся. Часом, розважаючи гостей у своєму будинку в Нотінґемширі — аристократична молодь була його звичайним товариством — і приголомшуючи ціле графство марнотратними розкошами й бучною пишнотою свого способу життя, він раптом у самому розпалі кидав веселощі і стрімголов мчав до Лондона переконатись, чи не висадив хто дверей до тієї кімнати і чи на місці портрет. На саму тільки думку про це Доріана оперізував холодний жах. Тоді ж бо світ дізнається про його таємницю! А може, дехто вже й тепер підозрює щось?