— Я все вам поясню…
— Не варто!.. Ходімо…
— Є щось нове? Та ви зовсім промокли… А вигляд такий змучений…
Мегре забрав бригадира з собою й попрямував до поштової контори, що містилася у глибині села, якраз навпроти церкви. Люди стояли на порогах своїх домівок. Хто тільки міг, побіг до пляжу.
— Ти що, не годен був захищатися?
— Він напав на сходах… Ми йшли на другий поверх… Він ішов позаду… Зненацька схопив мене за ноги, а потім все сталося так швидко, що я не встиг дати здачі. Ви його бачили?
Мегре викликaв сенсацію. Здавалося, ніби всю ніч простояв по шию у воді. На пошті не міг писати сам, бо залишав мокрі плями на папері.
— Бери ручку… Телеграми всім меріям і жандармським відділенням цієї округи… Дів, Кабур, Ульгат… До місцевостей на півдні теж: Люк-сюр-Мер, Ліон-сюр-Мер, Кутане… Познач на карті… І до найменших сіл у радіусі до десяти кілометрів звідси… Повідомиш, що треба затримати чотирьох — Луї-Здоровила, Мартіно, капітана Ланнека, а також старого матроса, що озивається на ім'я Селестен… Дай їхні прикмети. А коли відправиш телеграми, зателефонуй до найближчих пунктів, щоб виграти час…
Комісар залишив Люка наодинці з телеграфом і телефоном.
У шинку навпроти пошти Мегре проковтнув пекучий ґроґ; хлопчаки, що збіглися подивитись на нього, притиснулися носами до шибок.
Прокинувся Уїстреам — Уїстреам збуджений, занепокоєний, який дивився або йшов у бік моря. Повзли новини, чутки — роздмухані, перекручені.
На дорозі Мегре зустрів старого рибалку, який на світанку визволив його.
— Ти не розповідав про те, що…
Рибалка відповів з байдужим виглядом:
— Я тільки сказав, що знайшов вас…
Комісар дав йому двадцять франків і пішов до готелю переодягтися. Тіло його тремтіло, тремтів кожен м'яз. Йому було водночас і жарко, і холодно. Підборіддя заросло щетиною, під очима набрякли мішки.
Був вкрай стомлений, але мозок працював активно. Навіть активніше, ніж звичайно. Комісар встигав бачити все навколо себе, відповідати на запитання, розпитувати людей, а тим часом точні міркування і ясні думки низалися в один ланцюг.
Близько дев'ятої години знову пішов на пошту. Люка закінчував телефонні розмови. Телеграми відправив раніше. На його запити всі відділення й пости жандармерії відповідали, що поки що нікого не бачили.
— А пан Гранмезон ще нікого не викликав, мадемуазель?
— Годину тому… Розмовляв з Парижем…
Вона назвала номер. Комісар відшукав його в довіднику і звернув увагу на те, що телефон належить колежу Станіслава.
— Мер часто викликає цей номер?
— Досить часто. Гадаю, там пансіон, де вчиться його син,
— Справді, він же має сина. Хлопчику років п'ятнадцять, чи не правда?
— Думаю, так. Але я ніколи його не бачила.
— Пан Гранмезон не дзвонив до Кана?
— Ні, це з Кана йому дзвонили. Хтось із родичів або якийсь службовець, бо дзвонили з його дому.
Заторохтів телеграфний апарат. Повідомлення для порту: "Буксир "Атос" прийде на рейд опівдні. Підпис: Управління порту Трувіль".
Нарешті подзвонили з поліції в Кані:
— Пані Гранмезон приїхала до Кана о четвертій ранку. Спала вдома на вулиці Фур і недавно виїхала машиною в Уїстреам.
* * *
Мегре подивився з порту на пляж. Море відступило так далеко, що судно на мілині опинилося вже на півдорозі між водою і дюнами. Капітан Делькур був у найгіршому гуморі. Море притягувало погляди усієї юрби. А видовище було таки цікаве. Якщо на світанку під час відпливу вітер вгамувався, то тепер шторм знову міг розгулятися і тим певніше, чим ближче до полудня — а що буде під час припливу? Наближення шторму віщував і колір неба — зловісно-сірий, і зрадлива зеленавість хвиль.
— Ніхто не бачив мера?
— Він передав через свою служницю, що зараз хворий і доручає мені керівництво рятувальними роботами.
Мегре попрямував до вілли, заклавши руки в кишені й важко ступаючи. Після того як він подзвонив, довелося чекати майже десять хвилин, поки відчинили.
Покоївка мала щось сказати, але він не схотів її слухати й пройшов у коридор з таким сердитим виглядом, що вона була вражена й обмежилася тим, що кинулась до дверей кабінету.
— Це комісар!.. — закричала вона.
Мегре увійшов до кімнати, яку вже добре знав, кинув капелюх на стілець і кивнув головою чоловікові, який напівлежав, простягнувшись у кріслі.
Учорашні синці стали набагато помітнішими, бо були вже не червоні, а голубі. В каміні палало ціле багаття.
На обличчі пана Гранмезона була написана рішучість нічого не говорити і навіть ігнорувати саму присутність відвідувача.
Мегре, зі свого боку, теж вирішив повестись так само. Він скинув пальто й зайняв вигідне місце біля каміна, спиною до вогню, як людина, що дбає тільки про те, аби зігрітися. Вогонь обпікав йому литки. Комісар палив люльку, часто затягуючись димом.
— Ще до сьогоднішнього вечора вся ця справа буде закінчена! — промовив він, наче сам до себе.
Його співбесідник ледь не затремтів. Але стримався, взяв навіть газету, що лежала поруч на столі, і зробив вигляд, що читає.
— Може статися, наприклад, що нам з вами обом доведеться їхати до Кана…
— До Кана?
Пан Гранмезон підвів голову й нахмурив брови.
— Так, саме до Кана! Треба мені було сказати вам про це раніше, що дозволило б пані Гранмезон уникнути зайвої мороки приїздити сюди. Навіщо їй це?
— Не бачу, яке відношення може мати моя дружина…
— … до всієї цієї халепи! — закінчив Мегре. — І я так само!
Він пішов по сірники, які лежали на письмовому столі, щоб знову запалити люльку, бо вона згасла.
— Це не так уже й важливо, зрештою, — знову заговорив він дещо розважливішим тоном, — адже невдовзі все стане зрозумілішим… До речі, чи відомо вам, хто нинішній власник "Сен-Мішеля", шхуни, яку скоро будуть витягувати на воду?.. Луї-Здоровило!.. Точніше, як мені здається, він дуже схожий на підставну особу, яка діє на користь певного Мартіно…
Мер намагався не пропустити жодного слова, щоб вловити приховану думку комісара, це було очевидно. Проте уникав говорити й особливо — ставити запитання.
— Зараз ви побачите, як розгорталися події. Луї-Здоровило купує "Сен-Мішель" на гроші цього Мартіно за п'ять днів до зникнення капітана Жоріса… Це єдине судно, яке вийшло з порту Уїстреам одразу ж після його зникнення, і воно побувало в Англії та Голландії перед тим, як повернутися до Франції… А з Голландії, треба гадати, ходять каботажні судна такого самого типу, як "Сен-Мішель", головне в напрямку до Норвегії… Ну, а Мартіно норвежець. І перед тим, як дістатись до Парижа з пробитим і залатаним черепом, капітан Жоріс побував у Норвегії.