Понеділок починається в суботу

Страница 55 из 62

Братья (Аркадий и Борис) Стругацкие

Роман підвівся і почав ходити по лабораторії. Едик ліг щокою на стіл і заплющив очі.

— А як він тут з'явився? — запитав я.

— Так само, як учора, — сказав Роман. — З Янусової лабораторії.

— Ви це самі бачили?

— Угу.

— Я одного не розумію, — сказав я. — Він помирав чи не помирав?

— А ми звідки знаємо? — сказав Роман. — Я не ветеринар. А Вітько не орнітолог. І взагалі, це, може, не папуга.

— А що?

— А я звідки знаю?

— Це може бути складна наведена галюцинація, — сказав Едик, не розплющуючи очей.

— Ким наведена?

— Ось про це я зараз і думаю, — сказав Едик.

Я натиснув пальцем на око і подивився на папугу. Папуга роздвоївся.

— Він роздвоюється, — сказав я. — Це не галюцинація.

— Я сказав: складна галюцинація, — нагадав Едик.

Я натиснув на обидва ока. Я тимчасово осліп.

— Ось що, — сказав Корнєєв. — Я заявляю, що ми маємо справу з порушенням закону причин і наслідків. Тому вихід один — усе це галюцинація, а нам потрібно встати, вишикуватись і з піснями йти до психіатра. Шикуйсь!

— Не піду, — сказав Едик. — Я маю ще одну ідею.

— Яку?

— Не скажу.

— Чому?

— Поб'єте.

— Ми тебе і так поб'ємо.

— Бийте.

— Не маєш ти ніякої ідеї, — сказав Вітько. — Це все тобі здається. Гайда до психіатра.

Двері рипнули, і в лабораторію з коридору зайшов Янус Полуектович.

— Так, — сказав він. — Здрастуйте.

Ми встали. Він обійшов нас і по черзі потис кожному руку.

— Фотончик знову тут? — сказав він, побачивши папугу. — Він вам не заважає, Романе Петровичу?

— Заважає? — сказав Роман. — Мені? Чому він заважає? Він не заважає. Навпаки…

— Ну, все-таки кожен день… — почав Янус Полуектович і раптом осікся. — Про що це ми з вами вчора розмовляли? — запитав він, потираючи чоло.

— Вчора ви були в Москві, — сказав Роман з покірливістю в голосі.

— Ах… так-так. Ну добре. Фотончику! Ходи сюди!

Папуга, спурхнувши, сів Янусові на плече і сказав йому на вухо:

— Пр-росо, пр-росо! Цукор-рок!

Я і іус Полуектович ніжно заусміхався і пішов до своєї лабораторії. Ми отетеріло подивились одне на одного.

— Ходімо звідси, — сказав Роман.

— До психіатра! До психіатра! — зловісно бурмотів Корнєєв, поки ми йшли коридором до нього на диван. — До кратера Річі. Др-рамба! Цукор-рок!

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Фактів завжди достатньо — не вистачає фантазії.

Д. Блохінцєв

Вітько зіставив на підлогу контейнери з живою водою, ми повалилися на диван-транслятор і закурили. Через якийсь час Роман запитав:

— Вітько, а ти диван вимкнув?

— Так.

— Щось мені в голову нісенітниця якась лізе.

— Вимкнув і заблокував, — сказав Вітько.

— Ні, хлопці, — сказав Едик, — а чому всетаки не галюцинація?

— Хто каже, що не галюцинація? — запитав Вітько. — Я ж пропоную — до психіатра.

— Коли я зустрічався з Майкою, — сказав Едик, — я наводив такі галюцинації, що самому страшно ставало.

— Навіщо? — запитав Вітько.

Едик подумав.

— Не знаю, — сказав він. — Напевне, від захвату.

— Я питаю: навіщо комусь наводити на нас галюцинації? — запитав Вітько. — І потім, ми ж не Майка. Ми, дякувати Богу, магістри. Хто нас може подужати? Ну, Янус. Ну, Ківрін, Хунта. Можливо, ще Жіакомо.

— Ось Сашко у нас слабкуватий, — перепрошуючим тоном сказав Едик.

— Ну й що? — запитав я. — Мені, чи що, одному ввижається?

— Взагалі-то це можна було би перевірити, — замислено сказав Вітько. — Якщо Сашко… той… цей…

— Ну-ну, — сказав я. — Ви мені це припиніть. Інших способів немає, чи що? Натисніть на око. Або дайте диктофон сторонній людині. Нехай прослухає і скаже, є там запис, чи немає.

Магістри жалісливо усміхнулись.

— Гарний ти програміст, Сашко, — сказав Едик.

— Салака, — сказав Корнєєв. — Личинка.

— Так, Сашенько, — зітхнув Роман. — Ти навіть уявити собі не можеш, я бачу, що таке справжня, вичерпна, ретельно наведена галюцинація.

На обличчях магістрів з'явився мрійливий вираз — вочевидь, їх осяйнули солодкі спогади.

Я дивився на них із заздрістю. Вони усміхались. Вони мружились. Вони підморгували комусь. Потім Едик раптом сказав:

— Цілу зиму в неї цвіли орхідеї. У них був найкращий аромат, який я тільки міг вигадати…

Вітько очуняв.

— Берклеанці, — сказав він. — Соліпсисти невмивані. "Яке страшне моє уявлення!"

— Так, — сказав Роман. — Галюцинації — це не предмет для обговорення. Надто простодушно. Ми не діти та не бабці. Не хочу бути агностиком. Яка там у тебе була ідея, Клику?

— У мене?.. Ах так, була. Теж, загалом, примітив. Матрикати.

— Гм, — сказав Роман із сумнівом.

— А як це? — запитав я.

Едик неохоче пояснив, що крім відомих мені дублів існують ще матрикати — точні, абсолютні копії предметів чи істот. На відміну від дублів матрикат співпадає з оригіналом з точністю до атомної структури. Розрізнити їх звичайними методами неможливо. Потрібні спеціальні установки, і взагалі це дуже складна і трудомістка робота. Свого часу Бальзамо отримав магістраакадеміка за доведення матрикатної природи Філіпа Бурбона, відомого в народі під прізвиськом "Залізна Маска". Цей матрикат Людовика Чотирнадцятого був створений у таємних лабораторіях єзуїтів із метою захопити французький престол. У наш час матрикати виготовляють методом біостереографії а-ля Рішар Сегюр.

Я не знав тоді, хто такий Рішар Сегюр, але я відразу сказав, що ідею про матрикати може пояснити тільки надзвичайна схожість папуг. І все. Наприклад, так і залишається незбагненним факт зникнення учорашнього дохлого папуги.

— Так, це правда, — сказав Едик. — Я й не наполягаю. Тим паче, що Янус не має ніякого стосунку до біостереографії.

— Отож, — сказав я сміливіше. — Тоді вже краще припустити подорож до описуваного майбутнього. Знаєте? Як Луї Сідловий.

— Ну? — сказав Корнєєв без особливого зацікавлення.

— Просто Янус літає в який-небудь фантастичний роман, забирає звідти папугу і привозить сюди. Папуга здихає, він знову летить на ту ж саму сторінку і знову… Тоді зрозуміло, чому папуги схожі. Це один і той самий папуга, і зрозуміло, чому в нього такий науково-фантастичний лексикон. І взагалі, — продовжував я, відчуваючи, що все виходить не так уже й примітивно, — можна навіть спробувати пояснити, чому Янус весь час ставить запитання: він щоразу боїться, що повернувся не у потрібний день… По-моєму, я все чудово пояснив, та?