Я підкорився. Він уважно оглянув мою перепустку, повернув її та промовив:
— Усе правильно. Бо у мене була підозра, що ви все-таки дубель. Ось так. Отже, о п'ятнадцятій нуль-нуль відповідно до трудового законодавства робочий день закінчиться, і всі здадуть вам ключі від виробничих приміщень. Після чого ви особисто оглянете територію. Надалі виконуйте обходи кожних три години на предмет самозаймання. Не менше двох разів за період чергування відвідайте віварій. Якщо наглядач п'є чай — припиніть. Були сигнали: не чай він там п'є. В такому от аксепті. Пост ваш у приймальні директора. На дивані можете відпочивати. Завтра о шістнадцятій нуль-нуль вас змінить Почкін Володимир з лабораторії товариша Ойри-Ойри. Зрозуміло?
— Цілком, — сказав я.
— Я телефонуватиму вам уночі та завтра вдень. Особисто. Можливий контроль і з боку товариша завкадрами.
— Вас зрозумів, — сказав я і проглянув список.
Першим у списку значився директор інституту Я і іус Полуектович Невструєв з позначкою олівцем "два екз.". Другим ішов особисто Модест Матвійович, третім — товариш завкадрами громадянин Дьомін Кербер Псойович. А потім прізвища, яких я ніколи і ніде не зустрічав.
— Щось незрозуміло? — поцікавився Модест Матвійович, ревниво за мною стежачи.
— Ось тут, — сказав я вагомо, тицяючи пальцем у список, — наявні товариші у кількості… м-м-м… двадцяти двох екземплярів, особисто мені невідомі. Ці прізвища я хотів би особисто з вами провентилювати. — Я подивився йому просто у вічі й додав твердо: — Аби уникнути.
Модест Матвійович узяв список і оглянув його на відстані витягнутої руки.
— Усе правильно, — сказав він поблажливо. — Просто ви, Привалов, не в курсі. Особи, записані з номера четвертого по номер двадцять п'ятий і останній включно, занесені до списку осіб, допущених до нічних робіт посмертно. В порядку визнання їхніх заслуг у минулому. Тепер вам зрозуміло?
Я очманів, бо звикнути до всього цього було все-таки дуже важко.
— Займайте свій пост, — велично сказав Модест Матвійович. — Я зі свого боку та від імені адміністрації вітаю вас, товаришу Привалов, із прийдешнім Новим роком і бажаю вам у Новому році відповідних успіхів як у роботі, так і в особистому житті.
Я теж побажав йому відповідних успіхів і вийшов у коридор.
Дізнавшись учора про те, що мене призначили черговим, я зрадів: я планував закінчити один розрахунок для Романа Ойри-Ойри. Однак тепер я відчував, що не усе так просто. Перспектива провести ніч в інституті постала переді мною в цілком іншому світлі. Я й раніше засиджувався на роботі допізна, коли чергові задля економії вже вимикали чотири лампи з п'яти в кожному коридорі й доводилося пробиратися до виходу повз якісь волохаті рухливі тіні. Попервах це справляло на мене дуже сильне враження, потім я звик, а потім знову відвик, коли, повертаючись якось великим коридором, почув позаду розмірене цок-цокцок кігтів по паркету і, озирнувшись, побачив якусь фосфоруючу тварину, що явно бігла моїми слідами. Щоправда, коли мене зняли з карниза, з'ясувалося, що то був звичайний живий песик одного зі співробітників. Співробітник приходив вибачатись, Ойра-Ойра прочитав мені глузливу лекцію про шкідливість забобонів, але певний осад у мене в душі все-таки залишився. Першим ділом заговорю демонів, подумав я.
Біля входу до приймальні директора мені зустрівся похмурий Вітько Корнєєв. Він похмуро кивнув і хотів пройти повз, але я зловив його за рукав.
— Ну? — запитав грубий Корнєєв, зупиняючись.
— Я сьогодні чергую, — повідомив я.
— Ну й дурень, — відрізав Корнєєв.
— Грубий ти все-таки, Вітько, — сказав я. — Не буду я з тобою більше спілкуватись.
Вітько відтягнув пальцем комір светра і з цікавістю подивився на мене.
— А що ж ти будеш? — запитав він.
— Та вже знайду що, — сказав я, дещо розгубившись.
Вітько раптом пожвавішав.
— Зачекай-но, — сказав він. — Ти що, в перший раз чергуєш?
— Так.
— Ага, — сказав Вітько. — І що ти робитимеш?
— Згідно інструкції, — відповів я. — Заговорю демонів і ляжу спати. На предмет самозаймання. А ти куди підеш?
— Та збирається там одна компанія, — невизначено сказав Вітько. — У Вірочки… А це в тебе що? — Він узяв у мене список. — А, мертві душі…
— Нікого не пушу, — сказав я. — Ні живих, ні мертвих.
— Правильне рішення, — сказав Вітько. — Архіправильне. Тільки приглянь у мене в лабораторії. Там у мене дубль працюватиме.
— Чий дубль?
— Мій дубль, звичайно. Хто мені свого віддасть? Я його там замкнув, ось, візьми ключ, якщо ти черговий.
Я взяв ключ.
— Слухай, Вітько, години до десятої нехай він попрацює, але потім я все знеструмлю. У відповідності із законодавством.
— Гаразд, там видно буде. Ти Едика не зустрічав?
— Не зустрічав, — сказав я. — І не забивай мені баки. О десятій годині я все знеструмлю.
— А я хіба проти? Знеструмлюй, будь ласка. Хоч усе місто.
Несподівано двері приймальні відчинились, і в коридор вийшов Янус Полуектович.
— Так, — промовив він, побачивши нас.
Я шанобливо вклонився. З обличчя Януса Полуектовича було видно, що він забув, як мене звати.
— Прошу, — сказав він, подаючи мені ключі. — Адже ви черговий, якщо я не помиляюся… До речі… — Він повагався. — Яз вами не розмовляв учора?
— Так, — сказав я, — ви заходили до електронного залу.
Він покивав.
— Так-так, справді… Ми говорили про практикантів…
— Ні, — заперечив я шанобливо, — не зовсім так. Це з приводу вашого листа до Центракадемпостачу. Про електронну приставку.
— Ах ось як, — сказав він. — Ну добре, бажаю вам спокійного чергування… Вікторе Павловичу, можна вас на хвильку?
Він узяв Вітька під руку і повів коридором, а я увійшов до приймальні. У приймальні другий Янус Полуектович замикав сейфи. Побачивши мене, він сказав: "Так", і знову заходився подзенькувати ключами. Це був А-Янус, я вже трішечки навчився розрізняти їх. A-Янус виглядав дещо молодшим, був непривітний, завжди коректний і небалакучий. Розповідали, що він багато працює, і люди, котрі знали його давно, стверджували, що цей посередній адміністратор неспішно, та вірно перетворюється на видатного вченого. У-Янус, натомість, був завжди ласкавий, завжди уважний і мав дивну звичку запитувати: "Я з вами не розмовляв учора?" Подейкували, що він сильно подався останнім часом, хоч і залишався вченим зі світовим ім'ям. І все-таки А-Янус і У-Янус були одним і тим же чоловіком. Все це мені ніяк не вкладалося в голові. Була в цьому якась умовність. Я навіть підозрював, що це просто метафора.