Рубець через чоло та важка хвороба дуже змінили Моргу-л*о, і командир не впізнав його одразу, а впізнавши, зробив те, чого ніколи не робив,— стис його в обіймах.
— Ми вже думали, що ти помер. Лікар принаймні, приймаючи тебе того жахливого ранку, так і сказав: "Помре".
Од хвилювання Моргуля не міг говорити, і тільки коли в°ни прийшли до штабу, що містився поблизу, він спитав: ~— А Матюха живий?
— Матюха загинув... Тільки ви вдвох і урятувалися...
До штабного помешкання увійшло кілька червоноармійців привітати свого старого політкома, а з ними кульгава людина з чорною пов'язкою на оці.
— А от і другий! — радісно промовив Симеренко і простяг руку кульгавому.
Моргуля не впізнав цієї людини, і тільки коли той заговорив, схопився з місця і широкими очима дивився на чорну пов'язку.
— То... ви... мене... тоді... несли...— тремтячим голосом промовив Моргуля і, знесилений, сів на лаву.
— Так, я... Мене теж кинули у ту яму... Тільки раніше...—-Витківський наблизився до Моргулі і піймав його безсилу од хвилювання руку.
— Нас захопили живцем, роздягли й коло ями розстріляли... Мене, як бачите, невдало... Я бачив, як вас скидали...
Моргуля підвівся і здоровою рукою притис до себе Витківського.