На другий день уранці Кричевський від'їхав до Чигирина й як стій забрався запопадливо до реформ, які подав йому Богдан.
Козацтво раділо.
— Коли пан гетьман хотів нагородити заподіяну нам кривду, то не міг нічого кращого зробити, як те, що дав нам полковника, як пан Кричевський,— говорили між собою реєстровці.
Від того часу Кричевський бував частим гостем у Хмельницьких на хуторі в Суботові.
* * *
Незабаром опісля притрапилася приятелем пригода, що за неї Хмельницький сливе життям не заплатив. За одно нерозважне слово, висказане до гетьмана при оглядинах козацької фортеці*, гетьман казав посадити його до льоху, і хтозна, на чім було б усе покінчилося, якби Кричевський не був його в гетьмана випросив.
*Manu facta, manu delabuntur.— Рукою зроблене — рукою зни-щиме.
— Слухай, Богдане,— почав Кричевський.— Тобі треба бути обережним. Знай, що тебе з усіх боків окружають вороги. Ти є їм сіллю в оці за те, що в ласці в гетьмана. Треба берегтися.
— Для мене перед ними одно безпечне місце — це Січ,— відповів Богдан.— Та як мені жінку кидати, діточки, мій любий Суботів!
— Цього робити не треба. Треба бути тут, бо може статися таке, що тебе тут буде треба.
— Як ти це розумієш, друже?
Кричевський причинив двері й майже шепотом сказав:
— Так вічно бути не може. Тут щось таке твориться, що довго встоятися не може. Мучений народ прокинеться, й можна чекати всього...
— Це ти так говориш, ти — польський шляхтич?
— Я шляхтич, та чи польський, я вже тепер не знаю... Колись на це звернув мені був увагу пан гетьман, а згодом ти. Я довго мучився, передумуючи твої слова. В мене почала перероджуватися душа. Мене потягло до тих моїх предків, що звалися ще Гриць-ками, Стецьками та Федьками.
— Стаху, що ти — невже ж ти?..— і Хмельницький не докінчив.
— Це була нелегка річ. Коштувала вона мене багато безсонних ночей. Багато було сумнівів. З одного боку — мої власні батьки. Хіба ж вони, такі добрі, такі людяні, ніколи про це не думали? А тут — ізнову козацтво, з його думками, з його мріями. І взагалі ввесь мучений народ — кров від крові, кість від кості тих моїх предків, усіх тих Грицьків, Стецьків та Федьків Кричевських... І в мене моя душа пробудилася. Я почув, що я сюди належу, що я руський шляхтич, і свому народові хочу всею душею служити. Та тільки ще не знаю, чи таки зараз скинути з себе давню маску й стати тим, за що мене магнати вважають? Порадь мені, будь ласка.
Хмельницький задумався. Рада була нелегка. По довгій надумі Богдан нарешті сказав:
— Я б думав, що скидати маску, як ти кажеш, не пора. Тепер ти як польський шляхтич і людина римської віри можеш більше доброго для козацтва зробити, ніж коли б виявив себе зараз руським шляхтичем. Тебе б певно звідсіль усунули...
— Така й моя думка,— відповів Кричевський.— Поки що, мені здається, я козакам кривди не роблю.
— Але які твої думки на пізніше? На короля нам ставати? Він же справедливий.
— Не на короля, а за короля. Ти знаєш про цю задуману коаліцію проти Туреччини й Татарщини. До цієї війни треба багато війська. Союзники Польщі — цісар римський, Венеція й інші — кладуть велику вагу на поміч козацтва. Увесь світ знає, що ніхто так не вміє воювати невірних, як наше козацтво. Козаків буде там найбільше. Ця війна мусить покінчи-тися для коаліції перемогою. Тоді нам, козакам, не складати зброї, поки не приборкаємо магнатів, не звільнимо короля від тих шляхетських пактів і не зробимо його самодержцем. Знай, що магнати дуже цього бояться — бояться козацтва, бо воно загрожує їх золотій шляхетській свободі. Тим-то в колах, що сприяють коаліції, вирішено, щоб зараз після перемоги Туреччини й завоювання Татарщини козаччину знишити як річ уже непотрібну й небезпечну...
— Діло, про яке ти говориш, велике...
— Та я не все ще сказав,— перебив його Кричевський.— Тут про нього говорити не місце. Для такої розмови найкраще пригожа твоя пасіка. Туди я незабаром приїду. Сьогодні я рад би тебе попросив у мене заночувати, і зараз завтра ти передав би свою канцелярію генерального писаря, та тобі треба їхати додому. Тебе вже чекає післанець від пані Хмельницької...
— Я?.. Передавати канцелярію?.. Кому?
— Правда, я тобі ще не сказав. Пан гетьман помилував тебе за твої нерозважні слова, але скинув тебе з писарства... Ти тепер лише сотник твоєї сотні. Та ти не вдавайся в тугу. Наша дружба через те не потерпить. І Суботів при тобі залишається...
Хмельницький був цьому рад... Тимчасом у його сім'ї заносилося на свято. Пані Хмельницька сподівалася п'ятої дитини. Обоє вирішили, що кумом мусить бути Кричевський. Від того часу вузол дружби та братерства між приятелями ще більше зав'язався.
* * *
Чигиринський полк мав обов'язок стежити за рухами орди, що зробила собі через Дніпро шлях на Україну і в Польщу. Переправившися через Дніпро, татари забігали далеко в Київщину, на Поділля, Волинь, навіть під Берестя на Поліссі. Чигиринському полкові доводилося частенько заходити їм дорогу й громити їх. Кричевський мав усюди стежі.
Одного разу восени 1640 р. принесли стежі відомість, що значні татарські сили будуть вертатися із добиччю з Полісся, наробивши на Волині й на Поліссі великої шкоди. Козаки знали з досвіду, що орда, обвантажена добиччю, вибирає, вертаючись, найко-ротшу й найлегшу дорогу.
Кричевський вислав у той бік стежі. їм наказано не показуватися татарам, виминати з ними стрічі, але конечно привести "язика".
Роз'їзд довго не вертався. За той час Кричевський приготовлявся запопадливо до походу. Поки що не було відомо, в котрому місці може прийти з ордою до розправи.
Днів через три роз'їзд вернувся і привіз із собою зв'язаного татарина — либонь, якогось знатнішого, бо був добре одягнутий. Цього взяли на допити, і він виявив усе, що знаа
Ще влітку вийшов мурза Ески-кримський з ватагою яких десять тисяч татар на Україну. Через Волинь він дістався аж на Полісся. Був час жнив. Народ був при роботі в полі. Така пора для татар була найдогідніша. І справді, орда добре обловилася. Пограбувала двори й посполитих, набрала багато всякого товару та ясиру й тепер верталася собі спокійно додому. Старшина татарська вирішила перейти річку Случ між Костянти-новом і Остропіллям, виминаючи більші городи й прямуючи на Пиків, Прилуку та Кальник до Чорного лісу; тут мала спочити й приладити тратви для переправи через Дніпро.