Ми говоримо про "номадів", але тут потрібне уточнення. Мешканцї Городська були номадами, оскільки вони були кіннотники й кінь переважав в складі їх стада.
Піший хлібороб був носієм трипільської культури. Вершник-скотар став носієм тієї, що прийшла їй на зміну. На зміну бику прийшов кінь. Віл, стадо, в якому переважає корова, пасує до побуту, пов'язаного зі сталістю перебування поблизу оброблюваної хліборобської ділянки.
Випас табунів коней і отар овець вимагав, з погляду територіяльного обсягу кожного окремого господарства, освоєння далеко більшого простором терену, ніж той тип господарства, що його структуру визначають обробка землі й сполучений з тим випас корів. Луг ніколи не є тотожний собі, в протилежність земельній ділянці, оброблюваній людиною. Луг залежить од природних умов; лан обробляє й засіває людина.
Зменшення ваги хліборобства, перехід на тип господарства, в основі якого лежала не обробка землі, а випас худоби, не лан, а луг, не хліборобська ділянка, а вигін, простори для випасу овець і коней, — все це робило з шнуровика номада, яким трипілець не був.
Безперечно, шнуровики були номадами, але вони мали сталі місця осідку, мали постійні житла, споруджували укріплені городища, виробляли посуд, отже, тим самим, "абсолютними" або "виключними" номадами вони не були.
Це все треба взяти до уваги, щоб збагнути сенс тих історичних зрушень, які стались на Україні при переході від трипільської епохи до післятрипільської (передскитської).
Район розпросторення. Визначення культури після-трипільських часів як "усатівсько-городської". Мате-ріяльна культура пізньонеолітичної (енеолітичної) України, щільно пов'язана з передньоазійським культурним світом, була "культурою на волах", як ЇЇ визначив проф. В. Щербаківський. Культура наступної епохи, епохи бронзи й шнурової кераміки, стає культурою кіннотників-вершників.
Спочатку ця вершницька післятрипільська культура відкрита була на півдні України, на Одещині, Херсонщині, в Бесарабії коло Тирасполя, отже, на нижньому Дніпрі й Дністрі, в степах Північного Причорномор'я. Усатове, в безпосередній близькості від Одеси, розкопуване в 20 р. Болтенком і в 30-х роках О. Лагодовською, дало нам виразне уявлення про тип цієї культури. Довгий час Усатівська культура здавалася властиво степовою культурою. Подібна культура з отарами овець і табунами коней здавалася ніяк неможливою на Півночі, в умовах Полісся.
Наші розкопки в Городську під Коростишевом на Житомирщині довели, що вершницька післятрипільська культура була властива не лише для Півдня, але й для Півночі, не тільки для степової України, але й для її лісової смуги. Однаково для Причорномор'я і для Полісся. В складі стада в Городську переважав кінь і дрібна худоба. Як ствердили сліди на кістках, кінське м'ясо місцева людність споживала в їжу.
Культуру попередньої доби, за місцем першого її відкриття, означувано як трипільську; культуру даної доби годиться визначити як усатівсько-городську (або усатівсько-райковецько-городську).
В якому зв'язку ця усатівсько-городська культура стоїть до трипільської? Ми знаємо: трипільська культура десь на межі III—II тисячоліття перед Різдвом була винищена. Чи значить, однак, це, що знищення було суцільним, чи, може, між культурою мальованої кераміки й культурою шнурової кераміки, незважаючи на весь розрив, який стався при переході од однієї епохи до другої, все ж таки збереглася деяка спадковість?
З цього погляду заслуговує на увагу той факт, що в археологічній літературі визначається і, зазначімо, цілком слушно визначається, як останній пізній етап трипілля.
За типом свого суспільно-господарчого укладу Усатово належить цілком новій добі, що ж до типу своєї кераміки, то усатівська кераміка становить, безперечно, кінцевий етап розвитку трипільської кераміки.
Оскільки синхронність Городська, Райків, Києва і Усатового не підлягає жодному сумніву, то це значило б у взаємовідносинах Півдня і Півночі, лісової й степової смуги України, що коли на Півночі шнурова кераміка майже цілком витискує мальовану трипільську, то на Півдні, навпаки, ця остання затримується далеко сталіше. На Півдні традиції трипілля зберігаються міцніше, триваліше, як на Півночі. Це значить, [що] процеси ліквідації трипілля бурхливіше, остаточніше проходили на Півночі. Південь виявив себе більш традиціоналістичним. Зв'язки з Наддунав'ям, Середземномор'ям та Малою Азією, певне, сприяли тому, щоб саме тут, на Півдні, вплив трипілля в культурі доби зберігся якнайвиразніше в порівнянні з Північчю. Знов же, зайвий доказ на те, що шнурова кераміка розповсюджувалася на Україні не з Півдня, а з Півночі, власне, слід гадати, з північного заходу .
На Півночі мальований посуд (за схемою розвитку трипільського посуду, запропонованою Т. Пас-сек, його означено як "гамму") в комплексах шнурової кераміки трапляється лише в поодиноких примірниках, але він достоту тотожний з посудинами, які виявлено па Півдні. Це округлі горщики з короткими вушками, прямими й короткими вінцями, округлйм черевцем, зроблені з добре випаленої глини й вкриті чорно-жовтим сітчастим орнаментом, їх знайдено як в Городську, так і в Райках, на Півдні в Слобідці Романівні і в Усатовому під Одесою, в Білозерці під Херсоном на Дніпрі, в Парканах коло Тирасполю на Дністрі і т. д.
Етногенетичні процеси на Україні в післятрипіль-ськии (передскитський) період. Як згадувано, кераміка (посуд) становить переважний об'єкт археологічних студій. Археологи в багатьох випадках свої висновки спирають на дослідження саме кераміки. Не дурно навіть означення епох в археологічній науці дається якщо не за назвами географічних пунктів знахідок, то за означенням відповідних типів кераміки (епоха мальованої кераміки, епоха шнурової кераміки і т. д.). Тим-то той факт, що в комплексах шнурової кераміки виявлено мальований посуд, сприймається як свідчення, що, попри всі зміни й зрушення часу, які сталися на зламі III і II тисячоліть, трипілля все ж таки не вигибає остаточно, а в більшій або меншій мірі зберігається, вростаючи в нову культуру. Цей же факт дає нам підстави робити також висновки щодо тих етногенетичних процесів, які почалися на Україні в післятрипільську епоху.