Порівнюючи довжину верхньої кінцівки в українців та інших народів, Федір Вовк твердить, що "рука українців коротша за руку великоросів (46,02) та білорусів (45,06), але трохи більша за руку південних слов'ян (у герцеговинців 44,1)" (підр. Ф. Вовка, ст. 29). За довжиною ніг Федір Вовк, посилаючись на обчислення А. А. Івановського, відносить українців до "групи племен в найдовшими ногами". Довжина нижніх кінцівок в українців (83,66) переважає довжину їх у поляків (52,07), у білорусів (51,7), а особливо у великоросів (50,5)" (підр. Ф. Вовка, ст. ЗО),
Які ж взагалі висновки годиться зробити а наведених спостережень? Як відомо, свого часу деякі російські та польські вчені намагалися заперечувати існування українського народу як антропологічної цілости, зараховуючи українців або до росіян, або до поляків. Досліди Федора Вовка та його учнів остаточно спростували ці твердження, довівши їх безпідставність. "Антропологічний тип українців виказує цілковиту самостійність супроти польського, білоруського й великоруського типу", — констатує С. Рудницький (ст. 183). "Поляк, білорус та росіянин антропологічне стоять дуже близько один до одного; українець, в свою чергу, дуже відрізняється від всіх своїх сусідів і, з антропологічного погляду, займає цілком самостійне місце" (в підр. Рудницького, ст. 182).
Це твердження, згідно з яким "українці виказують якнайменше антропологічної подібності з поляками, білорусами та росіянами, тоді як, в свою чергу, всі сусідні з українцями народи виявляють між собою велику подібність і близьку спорідненість" (Рудницький, ст. 182), безпосередньо пов'язане з іншим, а саме з вказівкою на антропологічну близькість українців до південних слов'ян. "Українці, — пише Ф. Вовк, — безперечно найбільшу спорідненість виявляють з південними та західними (за винятком поляків) слов'янами" (підр. Ф. Вовка, ст. 31).
Твердження це іде цілком в річищі загальних антропологічних концепцій, розвинених такими видатними вченими, як географ Елізе Реклю та антрополог Амі (Намі). Уже в 80 роках XIX ст. відомий географ Елізе Реклю відзначив близьку спорідненість українців з південними слов'янами. Наприкінці XIX ст. французький антрополог Амі ділив усіх слов'ян на дві великі групи: групу великорослих, бра-хіцефалічних, з темним волоссям, —та нижчу на зріст, з меншою брахіцефалією й ясним волоссям. До першої групи Амі зараховував сербів, хорватів, словаків, чехів і українців, до другої—полабів, поляків, білорусів і росіян. Подібний поділ прийняв також і Денікер . За його сприйняттям, українці належать до т. зв. динарської (адріятицької) раси, тим часом як поляків і росіян Денікер відносив до вислян-ської раси.
"Згідно з поглядами Амі і Денікера, — пише Ф. Вовк, — їх [українців] слід зачислити до так званої адріятицької, або динарської, раси, яку ми воліли б назвати слов'янською" (підр. Ф. Вовка, ст. 31).
Або, як висловлюється Ст. Рудницький:
"В чистому вигляді ця динарська раса затримувалася переважно тільки в південних слов'ян та українців, тим часом як, додає автор, північно-слов'янські нації виявляють значні чужинні домішки" (підр. Рудни-цького, ст. 184) .
II
До яких висновків не прийшла би антропологічна наука в своєму дальшому розвиткові, які б поправки і коректи не були внесені у визнання, запропоновані Ф. Вовком, навіть коли б його погляди були заступлені зовсім іншою, цілком відмінною концепцією, все ж та характеристика антропологічного типу українського, яку зробив Ф. Вовк, збереже своє значення як певний "основоположний" етап в розвиткові української антропологічної науки.
Перед Федором Вовком стояли завдання загально-етнічних розмежувань, йому доводилося спростовувати сумарні погляди на український народ, змагатися проти сумарних заперечень. Звідсіля сумарність всієї антропологічної характеристики українського народу, яку подає Ф. Вовк. Відповідно до своїх вихідних постанов, він подав загальну антропологічну характеристику українського народу, розглядаючи українців з антропологічного боку як однорідну цілість.
Подібний підхід до теми, природньо, підказував також уявлення про замкнену в собі територію, пов'язуючись з ідеєю центру, протиставленого периферії.
Зображуючи український народ як однорідне ціле, Ф. Вовк відповідно до цього стверджував, що тільки на закраїнах, в міру віддалення від центру, український етнічний тип виявляє певні відхилення. "Відхилений від цього етнічного типу, — стверджує Ф. Вовк, — в нечисленній кількості осіб, можна спостерігати, головно, на окрайках території, заселеної українцями, що легко пояснюється сусідніми етнічними впливами" (підр. Ф Вовка, ст. 31).
Саме ці обидва положення: про однорідну антропологічну цілість українського народу та про периферійний характер відхилень від основного етнічного типу, пояснюваний Ф. Вовком впливом сусідніх народів, зазнали насамперед критики. Про твердження про однорідність антропологічного складу українського народу виступив в рецензії на працю Ф. Вовка Дм. Анучин (в 1918 р.) , який закидав, між іншим, Вовкові, що той не аналізує поодиноких антропологічних типів, а бере лише середній. До Анучина прилучилися згодом Ан. Носів (1927 р.) та Ів. Ракоаський і С. Руденко (1927 р.).
Спинімося дещо докладніше на матеріялах і поглядах Носова, бо вони вносять виразні доповнення в ту характеристику антропологічних (расових) Особливостей українського народу, яку навів Ф. Вовк. Учень Ф. Вовка, керівник Кабінету Антропології ім. Вовка при Українській Академії Наук, Ан. Носів, досліджуючи українців з Поділля, в основному повторив висновки свого учителя. Він "не заперечує загальної характеристики українців взагалі", поданої останнім. "За нашою загальною характеристикою, — пише Ан. Носів, — подільські українці з дослідженої групи в своєму загальному антропологічному типі незначно чим віфдрізняються від загального типу за Вовком" (підр. Носова, ст. 116). Так само, як І Вовк, Носів стверджує, що українці Поділля "вище середнього та високого зросту (вищесереднього зросту 38,6%, високорослих 53%)" (підр. Носова, ст. 98). Вовк визначив пересічний зріст українців в 1670—1673 мм; Носів для українців з Поділля дав навіть вищу цифру. За вимірами, зробленими Носовим, пересічний зріст українців Поділля 1707 мм (піл?. Носова, ст. 98).