Досі йдуть суперечки між ученими в питанні про етнічний характер людности України за скитської доби. Одні обстоюють тезу про туранство скитів, інші про іранство. Проф. В. Щербаківський визначає скитів як "східних азіятів". Щодо нас, то ми не вважаємо скитство за східноазійське явище, а за тубільно-українське. Скити ніякі не туранці і не іранці. Вони етногенетично—продукт розвитку попередньої (післятрипільської, передскитської) епохи, наступний, пізніший етап деформації тубільної людности, як вона сформувалася на Україні в усатівсько-городському післятрипіллі.
Коли ми ставимо певну етногенетичну проблему для того або іншого етапу історичного життя даного народу або даної країни, ми не вправі виривати дану проблему з кола інших проблем, ізолювати її од конкретного змісту історичного процесу, розглядуваного в сукупності цілого.
Що було провідною ознакою, властивою рисою скитської епохи? Виділення заможної скотарсько-вершницької верхівки, протиставлення владаря, заможного скотаря-вершника, що кочує, випасаючи свої стада, і бідного безхудобного, прив'язаного до свого клаптя землі.
Геродот знає скита-орача і царського (королівського) скита. Орач — скит, як скит є царський скит— вершник. В усіх народів вершництво становить окремий становий прошарок, шляхту. Так було в давньому Римі, так було в середньовічній Європі, однаково в Німеччині, Франції, Еспанії і т. д.; німецький ріттер-райтер, лицар—той, що їде на коні, кіннотник, вершник; еспанський кабальєро—кінник, як і французький шевальє. Вершник не працює, він не оре; він зневажає працю, — це нотує і Геродот в відношенні до скитів. Його справа — війна.
Сезонові перекочовкн з стадами й войовнича акція привели скита-вершника аж до Туркестану, з Дніпра на Об. Жадоба золота, килимів, краму, розкішного й вигідного життя вела його, скита, грабіжника й руїнника, в давні культурні країни Закавказзя, в Персію, в Іран, Месопотамію. Грабіжницько-войовнича експансія скитів була скерована як на Схід, так і на Південний Схід.
Щоб мати виразне уявлення про теренові простори, охоплеііі акцією скитів, про те, якого обсягу досягали наїзди скитів і як далеко вони сягали, досить згадати, що в VII ст. перед Різдвом, в 612 р., скити зруйнували Ніневію і що через 100 років, в 512 р. Дарій Гістасп, цей могутній владар Персії, мусив був вступити в змагання зі скитами . Перси воюють "на два фронти": з греками на заході і зі скитами на півночі. Скити так само небезпечні для персів, як і греки, хоч од скитів персів відокремлює велика відстань, Чорне море й важкі переходи через гори Кавказу. Погроза скитських нападів більша, ніж відстань.
Туркестан і Ніневія — це периферія. Центр — Україна. На Обі в Заураллі ми знаходимо скитські поховання, кургани, але скитські городища ми знаходимо не на Обі, а в Придніпров'ї.
До яких наслідків повинно було призвести це поширення географічних меж акції, войовничої й господарчої, скитів з України аж до Туркестану? Цілком зрозуміло, що стикнення скитів з туранським світом повинно було призвести до їх повної туранізації. Туранізації, однак, не народу як цілости, а лише даної соціяльної верхівочної верстви. Так само й перебування скитів в Ірані повинно мати своїм наслідком процес іранізації завойовників, царських (королівських) скитів. Так добре знаний нам з пізнішої історії України процес втрати верхівкою своєї народ-ности.
Якщо ми порівняємо розміри Данилового Галича з розмірами скитського Більського городища і якщо ми уявимо собі міць і владу Данила Галицького, то ми зможемо уявити собі силу й могутність скитів в першій половині останнього тисячоліття перед Різдвом.
Довжина лінії валів Галича становить три, щонайбільше чотири кілометри; тим часом Більського городища — 25 км, отже, 6—7 разів більше; якщо при цьому взяти до уваги те, що міць Данила як великого князя була замкнена, вона була обмежена кордонами сусідньої Польщі й сусідньої Угорщини, а міць скитських владарів лишалася незамкненою в жадних кордонах, то ми зможемо якнайкраще збагнути пружність тиску скитів в тодішніх світових просторах.
Центром лишається Україна, скитські городища Полтавщини, Київщини, Поділля. Зв'язок з периферією залишається, однак, як би тривкий і сталий не був цей зв'язок, одрив периферійного скитства од метрополії не міг не мати місця. Периферійне скитство, з одного боку, легше втрачало свої етнічні риси, як скитство метрополії, центру, а з другого боку, саме воно було каналом, яким просякали етнічні чужі елементи на метрополію.
Периферійне скитство — скотарсько-вершницьке скитство. В своїх кочівках з худобою, в своїх воєнних походах і грабіжницьких наїздах воно денаціоналізується. В певній своїй частині турапізується, в певній іранізується.
Як швидко відбувається процес подібної денаціоналізації, втрата своїх етнічних рис периферійною верхівкою в її завойовницько-грабіжницьких походах, ми це знаємо з прикладу варягів, норманських князів і їх дружин IX—Х ст. Протягом двох поколінь вони вже загубили в Києві свої етнічні, варязькі риси, а протягом трьох цілковито урвався їх зв'язок з метрополією. Варязтво князів і дружинників розплилося без жадного сліду в іншоетнічному середовищі.
Немає сумніву, скит-орач краще зберіг свою давню етнічну індоєвропейську основу, ніж царський скит, кочовий скотар і вершник. Осілий хлібороб менше піддавався діянню тих факторів, що позначилися на суспільній верхівці, не лише периферії, але й метрополії. Осілий хлібороб був більше етнічно й культурно відпорний, ніж населення городищ, куди безпосередньо й прямо приходили впливи з периферії.
Скит-орач не туранізується і не іранізується. Він повільно еволюціонує протягом цих тисячі — півтори тисячі років. Він застійне й кволо зберігає ті риси, які тубільна маса населення України набула після катастрофи, що розмежувала трипілля од усатівсько-городського післятрипілля.
Додаймо, що походи в Зауралля або на Іран не зачіпали безпосередньо скитські маси, хліборобську людність Наддніпров'я. Це, як зазначалося, були походи не народні, а приватно-станові. Скит-орач не був зацікавлений в цих походах. Ні безпосередньо, ані опосереднено орач не був зачеплений імперською завойовницькою політикою скотарсько-вершницької верхівки скитів. Вона нічого не змінювала в його долі. Вона його не збагачувала.