Любив князь Ігор лови, веселі бенкети, та правити державою не любив, — тягарем уважав правління. Тому радо здавав державну управу на інших, на
[40] Воєвода — найвищий по князі начальник над військом, той, що "веде вої" (військо).
воєводів40 своїх.
Найбільший вплив мав на князя Ігоря воєвода Свенельд. Дружинники княжі говорили між собою, що князем не Ігор, а Свенельд.
— Він з усіх моїх воєвод наймудріший, — нераз говорив князь дружинникам, — він усіх їх за пояс заткне!
Так воно й було! У найважчій хвилині він князеві завсіди радою й ділом допомагав...
— Ти, княже мусиш сильніше об'єднати всі області з Києвом — радив нераз Свенельд. — Треба позбутися місцевих князів та понастановляти своїх воєводів, що тебе в усьому слухали б, одну правду скрізь держали.
А тут ще й княгиня Ольга притакує:
— Воєвода Свенельд правду каже. Коли хочеш, щоб твоя держава була сильна й могутня, то треба об'єднати окремішні племена, усунути племінних князиків, один лад скрізь завести, правду одну, Скрізь мусить бути одна правда, а не що інша область, то інші закони.
І радів князь Ігор, коли чув такі слова з уст любої дружини:
— Ти в мене княгиня, — говорив тоді. — Та й я не від того, аби тільки сил нам стало на те...
— Стане, — запевняв Свенельд.
— Хто хоче, для того нема неможливого, — додавала Ольга.
Правда, часом противився таким думкам Перунів жрець, Радослав:
— Не годиться давні звичаї зносити, — говорив він. — І боги прогніваються, і негодування будуть, а то й до усобиць41
[41] Усобиця — або міжусобиця, це війна між своїми, найгірша і найшкідливіша з усіх воєн.
може дійти — а з того чужинці скористають, ослаблять державу твою, княже, наскоками народ знищать.
— Коли багато господарів у хаті, то ні ладу, ні згоди не може бути, — відповів на це Свенельд. — Щоб був лад і сила, мусить бути один господар.
А князь і княгиня притакували Свенельдові.
А тут, як на потвердження Свенельдових слів, приходить вістка:
— Великий княже, древа42
[42] Древа — древляни, українське плем'я, що жило між Києвом і рікою Припяттю. Їх головні городи (міста) були: Іскоростень, Турів і Овруч. Назва походить від того, що вони жили в лісах між деревами.
[43] Митники — княжі люди, що збирали мито, себто оплату за переїзд.
[44] Вирники — княжі люди, що збирали від засуджених виру, себто кару за провини.
[45] "На щити взяти" — взяти наступом, приступом, здобути.
[46] Примучити — підкорити, силою змусити до підданства.
[47] Уличі — українське плем'я, що жило на чорноморському побережжі коло Дніпра.
повстали проти твоєї влади, твоїх митників43 і вирників,44 хто не втік, повбивали, — свою владу скрізь заводять.
Така вістка стривожила терем великокняжий.
— Що ж радиш? — питає князь Свенельда.
— Полком треба йти на древу, городи їх або на щити взяти,45 або облогою. Примучити46 древу, дань вищу наложити, як досі давали, бо не покараєш древи, то й уличі47 й інші підуть за ними...
— Так ти, Свенельде, підеш полком на древу!..
— Твоя воля княже, — відповів Свенельд.
І пішов на деревлян, переміг їх і від імени князя наложив на них дань, більшу від Олегової. Та ще Свенельд не покінчив із деревлянами, як уличі повстали.
Післав князь проти них Івора. Та цей не міг дати собі ради з уличами. Хоробро боролися уличі, несподівано на воїв Івора напали, нищили їх.
Три роки надармо облягав Івор город уличів — Пересічен! У Пересічні води й харчів доволі, нічого пересічанам облогою не вдієш! Ще й із города, завзятці вискакують та несподіваними нападами шкоду роблять Іворовому війську.
А Свенельд уже примучив древу.
— Кінчи ти з уличами, бо Івор не дасть їм ради! — каже Свенельдові князь. І відкликав Івора.
А Свенельд Пересічен на щити взяв...
І каже йому князь Ігор:
— Уся дань із уличів твоя, на дружину хоробру.
— Дякую тобі, княже, — каже Свенельд, — хоч, правду сказати, дань із уличів дуже непевна. — Волів би я дань із древи.
— Так збирай із древи дань! — сказав князь Ігор...
Та Івор не любив Свенельда. Він же ж йому славу відібрав.
— Ще трохи й я сам був би примучив уличів і Пересічен узяв би. Не важко воно було, як я уже ослабив уличів, покінчити з ними Свенельдові.
І став говорити дружині:
— Князь більше дбає про Свенельдову дружину, як про нас, свою дружину. Свенельдові
[48] Отрок — хлопець-слуга при княжому дворі, рядовий вояк. Те саме "дітський".
отроки48 й одіті й озброєні, як слід, а ми трохи не голі.
А інші:
— Ходімо до князя, хай і нам дасть нагоду забагатіти!
Пішли.
— Княже, — каже Івор, — ти кривдиш нас, дружину свою. Свенельд не князь, а його дружина краще зодягнена та озброєна, як твоя.
— Що ж, — каже Ігор, — відкіля я вам візьму одягів та зброї? Я думаю про похід на греків. Уже й все готове. Удасться похід, то й забагатієте всі й одягнетеся як слід та озброїтеся. Грецька зброя знаменита!
І крикнули дружинники радісно:
— На греків, на греків ходім!
— Гаразд, — каже князь Ігор, — підемо!
Був це рік від створення світу 6449, а від Різдва Христового 941. Стали човни на Дніпрі. Понад тисячу суден, а в кожному судні по сорок дружинників.
— Тепер похід мусить нам удатися, — кажуть Ігореві дорадники, — бо всі
[49] Сарацени — (арабське слово, зн. "східні") так звали в середньовічних часах спершу арабів, а потім усіх магометан.
[50] Херсонес — в наших літописах Корсунь, місто на півострові Криму, грецька кольонія, лежало недалеко від сьогоднішнього Севастополя.
[51] Стратег — (грецьке слово) ватажок, начальник.
[52] Ескадра — відділ воєнних кораблів.
грецькі кораблі пішли на сараценів.49
Поплили. Голосні бойові пісні плили враз із військом за попутнім вітром.
Уже на морі Ігореве військо, вже Корсунь50 суднами обступає.
А корсунський стратег51 не гається, до царя, що на сараценів пішов, гінця посилає.
— Царю! Царгород у небезпеці, Ігор іде силою великою!
А Ігор справді вже під Царгородом і від суші й від моря.
Та грецька ескадра52 замкнула царгородську протоку.
— Треба знищити береги протоки, — радять Ігореві, — то грецьким кораблям харчів не буде.
І дав Ігор наказ війську нищити береги.
Аж тут як не почнуть гриміти громи, раз-за-разом...
— Що це? Небо ясне, чисте! Ніде ні хмариночки. Відкіля ж ці громи беруться?