Коли, отже, мимо всіх сприяючих виглядів прийшов так траґічний кінець, то не ізза якоїсь основної хиби в пляні Карла або в його політичних рахубах, а тільки через не все справне виконання пляну і через ті непередбачені події і припадки, які при жодному пляні не є виключені.
І так дійсно було! Ясно, що поміч Лєвенгавпта або Мазепи, так конечна для успіху походу, була б зробила своє призначення, коли б Карло не прогайнував був непотрібно дорогого часу в Могилеві. Що Лєвенгавпт міг оминути нещастя і що його поразка була припадком, признають самі москалі. Отже тактичні похибки, не непоборимі перешкоди, ударемнили діло Мазепи. Про це пише Фридрих Великий: "Закидається Карлові XII, що здався на обіцянки Мазепи, та козак не зрадив його; навпаки, Мазепа сам був обманений несподіваним збігом обставин, яких ані передбачити, ані оминути не міг". Також не міг Карло спинити тих страшних морозів зими 1708-9, яких століття не тямило. Неприбуття польської помочі також належить вчислити до "несподіваних обставин". Нажаль і король Станіслав і ґенерал Крассов не були мужами енерґії — тратили час на пустих торгах з партійними противниками в Польщі, замість спішити з поміччю Карлові. Також; не міг Карло передбачити, що польський гріш в Константинополі заважить більше, ніж життєві інтереси османської держави. Що турецька поміч в роках 1708-9 не прийшла тільки припадково, а не ізза непередбаченої Карлом зміни орієнтації турецької політики — на це вказує обставина, що два роки пізніше видала Порта Петрові війну й побила його на Пруті на голову.
Ряд нещасливих випадків! Ряд тактичних помилок, які можна б було оминути, спричинили, що плян, який міг повестися, не повівся.
Очевидно пересаджує Енґель кажучи, що нині існувала б на півночі шведська імперія — коли б Карло був побідив. Дальше грати світово-історичну ролю в часі, коли сусіди вибивалися в силу, було б Швеції неможливо — так ізза її скупих внутрішніх сил, як ізза малого її числа населення. Та все таки вона могла б була існувати як сильна держава (може належала б до неї також Норвегія і Фінляндія) з якими 12-15 мільйонів населення, з Балтийським морем як "mare nostro", мілітарно так сильна, як Румунія і Болгарія разом. Не є стійкий закид, неначе б то зростаюча Росія конечно потребувала була балтійського побережжя. Адже від довшого часу вона також потребує Дарданелів! Відперта від Східного і Чорного моря була б Росія примушена деінде заспокоїти свою потребу свобідного моря. Може була б шукала його десь у Китаю або Індіях. Ціла європейська історія могла б була піти іншими дорогами! Нестійний також закид, що мала держава як Швеція, не в силі була б держати в своїх руках пункт такого світового значіння, як Балтик. Адже і досі держить Туреччина Дарданелі, Румунія гирло Дунаю, а Бельґія свою територію! На полудні повстала б була держава українська, до котрої мабуть належала б також і Білорусь. Польщу, тим сильно ослаблену, була б спіткала та доля, що для неї плянували Карло X. Густав з Бранденбурґією й Хмельницький, або була б дальше існувала як самостійна держава. Туреччина була б не мала безчисленних воєн з Росією, але спокійно при задержанні всіх своїх територій, була б діждалася часу своїх великих реформ. Москва була б стояла в межах Петрового батька Олекси Михайловича.
Сталося інакше. Завдяки нерішучости одних (Туреччина!), короткозорости других, що або запряглися до московського тріюмфального воза (Данія, Польща!), або побідному походові царя приглядалися з незрозумілою байдужістю (Анґлія!) — не вдався один з найвідважніших і найрозумніше придуманих політичних плянів всесвітньої історії. Здається одначе, що сьогодні живемо в часі ревізії великого історичного процесу, рішеного долею перед 200 літами в користь Росії. Петром започатковане розв'язання східного питання починає хитатися. Цілий комплекс земель, почавши від Фінляндії і надбалтийських країв, через Вiльно, Варшаву й Україну аж до границь Туреччини — области, якими колись переходили жовніри Карла XII, — знову стає ареною війни, в якій, як і передше, рішається будуче Европи і Росії. Історія повернула нас в той хаос, що панував перед нинішнім станом річей у Східній Европі. Вона знову покликала до життя і дії всі ці сили, що діяли в часах північної війни, і рівночасно показала, що тоді побіджені — не мертві, а тодішні побідники — не безсмертні, як це думають забобонні. Старий ланцюг, яким Карло X. Ґустав і Карло XII хотіли скувати Росію й здержати її дальший розріст — знов починає брязчати. Київ і Варшaва лагодяться зайняти місце, яке за часів Карла відогравали Гродно й Батурин.
Удари ззовні і повстання всередині великанської держави, ось ці чинники, що сподіваємося — нададуть розв'язанню східно-европейської проблеми інший характер, як того бажали собі Петро І, Миколай II, Керенський, Лєнін і ціла т. зв. демократична Росія. Те, що припадково не вдалося в XVIII столітті, може вдатися в ХХ-му.
-----------
Пимітки:
[0] Перше видання книжки вийшло (по-німецьки) під час 1-шої світової війни, в 1917 році у Відні. Друге, в тім же році у Львові, третє в 1918 році в Києві.
[*] Про це військо писав Фридрих Великий в своїй "Consideration sur l'Etat de la Russie sous Pierre le Grand", що воно "з усіх нереґулярних військ — найзавзятіше і найвідважніше".
[1] Крім того було ще 15 000 під генералом Боуром між Дорпатом і Псковом і 25 000 під Апраксіном в Інґерманляндії.
[2] Закидається шведському королеві, що він ще 1701 р. після битви над Нарвою, не пішов дальше походом на Петра, а обернувся проти Августа. Недобачується тут, що цей останній мав ще відносно велику армію на шведській землі, коли Петро хвилево зовсім не був небезпечний. Коли б Карло був дальше гонив за Петром, то наразився б був на небезпеку відрізання від Швеції саксонцями й поляками. Зате повна побіда над Данією і Августом могла йому дати зовсім вільну руку до війни з Москвою.
[3] Гляди "Relation de la Batailie de Poltawa". Додаток до "Histoire militaire de Charles XII" par M. Gustave Adlerfeld. Paris MDCCXLI.
[4] Гляди "Histoire de Charles XII". Monsieur J. A. Nordberg MDCCXLVII. Toм-II.