Подорож до Червонограда

Страница 10 из 31

Сенченко Иван

Цією п'єсою було пробите вікно у світ. За нею пішли інші, в першу чергу "Сватання на Гончарівці"43, "Наталка Полтавка"44, а вже по цьому "Сто тисяч", "Хазяїн"45. Та це вже пізніше, коли грянули події 1917 і наступних років.

Слідом за Марусею в перші лави гравців всунулися Мирон, Федос, Овсій Макарович, Андрій Хоменко, Маруся Щепа і ще двоє: хлопець мого віку, що грав у п'єсі Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" Стецька, чудесно грав, і трохи старша за нас дівчина, ім'я й прізвище яких забулися, бо ж літ стільки минуло! На цей час із фронту повернувся Микола Пугач — студент Миргородського художнього училища.

Дивовижні і незрозумілі явища виникли! Мов вибух небаченої сили! Нічого люди не мали — ні освіти, ні досвіду, ні приміщення, ні кошторисів, ні фондів, ні матеріальної частини, ні хоч би сякого-такого завгоспа! Виникала потреба — і одразу ж люди знаходили засоби її задовольнити.

В селі не було жодного художника, навіть звичайного маляра (доддовернення Миколи Пугача), а маляр потрібен хоча б для того, щоб найпростіші декорації намалювати. Рами поробив сам Овсій Макарович, полотно з лантухів понатягав з ОБСІЄМ Мирон. А хто ж задник намалює — небо, тополі, верби, дальні хати? "А давайте я спробую!" — озвався Федос, про якого відомо було, що на своє робоче місце в млиновому зсипищі він ходив повз малярський цех! Узявся і намалював!

З дивним багатством внутрішніх сил доля створила Андрія, згодом Андрія Івановича Хоменка, нашого ровесника, сина слюсаря з економічної механічної майстерні. Літні канікули року 1917-го. Все повите в блакить, зелень, тепло. Надвечір'я. Тиша. І враз — що там таке? Озивається струнний інструмент, як срібло дзвенить, долітає мелодія вальсу "На сопках Маньчжурії" 46. Хлопці й дівчата вуха наставляють, прислухаються. "Чуєш, Іване, Андрій уже з мандоліною вийшов... Ходім і ми!"

Перший прийшов до Андрія на ґанок Корж, дуже вродливий хлопець, якого всі Коржиком називали, в руках балалайка. Корж грати не вміє ще. То байдуже! "Сідай ось отут. Настроювати вмієш? Ні? Дарма!" Вони сидять удвох, морочаться, з'ясовується зрештою, що Корж недарма балалайку купив! І вже не один — два інструменти з Андрієвого ґанку линуть!

Потім прийшли до них Єлька Чорновіл з гітарою і її брат Грицько Чорновіл. Помітна людина оцей Грицько Чорнозіл!

Середніх літ, жонатий, пшеничні вуса густі до губ туляться; він — скрипка з троїстого шахівського ансамблю, знавець усіх польок на світі, виконуваних з такими кучерями, кучериками, вискоками, виском, що й уявити не можна, як в людини не поламаються пальці! Отож їх уже четверо.

Почався вечір — і гайок гуде! Навколо гравців молодь. Старші з-за воріт визирають. Ну й грають же! Ну ж і грають!

Заосеніло. Почали збиратися в клубі. За клуб правили по черзі приміщення волосного правління, далі крита підкатна повітка в економії Безака, потім якесь просторе приміщення в пивоварному заводі Вуліха (був у Шахізці такий завод до 1914 року). В сутужні часи клуб тулився в класах церковно-приходської школи, а далі вже, по всьому — в резиденції управителя безаківської економії — Олександра Григоровича Матісона.

Тож сталося чудо. Ніхто оком не встиг мигнути, як Андріїв оркестр всмоктав у себе п'ятнадцять-двадцять чоловік. Балалайки. Мандоліни. Гітари. І ще одна вишколена скрипка Миколи Ніколаєнка.

Спаде вечір — і в клубі кипить, гуде. В одному кутку ОБСІЙ Макарович репетирує п'єсу Карпенка-Карого "Сто тисяч", в другому Андрій Іванович Хоменко муштрує своїх музикантів. Як це він робить? Та ж і років йому шістнадцять-сімнадцять, і закінчив лише якесь сільське двокласне міністерське училище, щось на зразок мого Вищого початкового училища... Що знає він про керування оркестром? Хто вчив його керувати всіма цими балалайками, гітарами, скрипками? Ніхто! Хто був хлопцеві порадником, як скласти репертуар? Ніхто! Адже й Федоса ніхто tie вчив декорації малювати, адже й Овсія Макаровича ніхто не вчив ставити класичні п'єси в сільському театрі! Вибух сил людських. Колосальний вибух!

Ще про Андрія Івановича Хомеика. Музикант і заразом з тим комічний актор, майже геніальний Гарасько з п'єси ІСропиБницького47 "По ревізії", майже геніальний Омелько з "Мартина Борулі"48 . Доле, доленько, скажи, є межа людським силам, коли в людини в грудях палає?!

Отож і "Мартин Боруля", і "Сто тисяч", і "Хазяїн", і "По ревізії", і "Сватання на Гокчарівці". Де? В Шахівці? Еге ж. В тім і вся сила!

Виліз із забуття й ївженко Юхим. Розплющили одного разу шахівці очі, а на клубній сцені хор стоїть на сорок чоловік, керує ївженко, русязо-рудазий чоловічок з пролисиною чи не від дня народження.

Колись дуже давно жив у Шахівці дяк Клепачевський, заклав сільський хор на дивовижній суміші з Бортнянського49 й Лисенка50-, настягав до хору добру купу шахівських хлопчиків; пізніше Клепачевський десь дівся, хор залишив напризволяще. І сталося так, як і набагато пізніше з Федосом. Поставило життя запитання: "А хто з вас, хлопці, хор візьме в свої руки?" І русяво-рудуватий ївженко обізвався: "Що ж, спробую я!"

Рік 1907, може, й 1908. Осінь, може, й зима. ївженки з старої розваленої хати перебралися в нову, просторіигу. День скінчився, заходить на вечір. На столі восьмилінійна гасова лампа, в глибині кімнати палає грубка, біля неї купа соломи.

В сінях звичне шемрання, двері відчиняються, на порозі Іван Максимович Сіренький, бо є ще й його брат Іван Максимович Чорний, або Балковий Іван Антонович, або сусідська дівчина Килина, або Бондаренко Григорій, або часниківська Ориш-ка... Обсіли кругом стіл. Кому нема місця тут, моститься біля грубки на соломі.

Є в кімнаті святая святих — ліжко. В старій хаті у ївженків у кутку стояв піл — примістка з дощок; у новій хаті — вже ліжко, дерев'яне. На стіні олеографічні картини. Страшна — "Напад леопарда" на мисливця в човні; леопард вдивовижу в Шахівці, а ще більше мисливець, одягнений, може, за останньою віденською модою. Гарний, з рушницею! Дивишся — кров у жилах кипить від збудження. Далебі, художник знав, чим вдовольнить смаки Шахівки! І друга, нестрашна, теж мисливська. Тут уже наш мисливець полює качок, може, й на нашому болоті, на Скапенівці, наприклад. Вирвавшися з-під купини, ошелешено летить качур, мисливець прикипів до рушниці, перед ним пес витягся в струнку. Захопний момент!