"Добре, що я поглянула туди, — подумала Аліса. — А то б ми вибігли й попали до них у лапи.
Адже, напевно, пірати залишили на кораблі охорону".
Вона уже збиралась спуститися знову в лаз, як побачила, що говорун сидить на трапі корабля і стукає дзьобом у закритий люк.
Аліса мало не крикнула: "Говоруне, назад!", але не встигла. Та й не почув би говорун.
Люк відкрився, і з нього виглянув високий, молодий на вигляд чоловік, якого Аліса десь бачила раніше. Але де?
Говорун злетів цьому чоловікові на плече.
— Старина! — вигукнув чоловік. — Як ти нас знайшов?
І коли Аліса побачила цього чоловіка з говоруном на плечі, вона зрозуміла, хто він такий. Це був Перший капітан. Капітан прилетів на допомогу! Але як він узнав, де треба шукати? Аліса вискочила з лазу й кинулась до корабля. Як добре, що капітан тут! Тепер усе буде гаразд.
Алісі лишалося ще кілька кроків до корабля, і вона намагалася крикнути, але не могла, бо їй бракувало дихання. Тут другий чоловік вийшов із люка й став поруч капітана.
Це був доктор Верховцев. Проте вдягнений він був не так, як той Верховцев, що внизу. На цьому Верховцеві був скафандр і за поясом — пістолет.
Аліса зупинилася, наче налетіла на стіну. Вона нічого не могла второпати. Зрадник якимось чином умів водночас перебувати в двох місцях. Одне збагнула Аліса: Першому капітанові теж загрожує небезпека — адже він іще не знає, що Верховцев насправді пірат.
— Капітане, обережніше! Небезпека! Верховцев — зрадник! — крикнула Аліса.
Капітан і Верховцев оглянулися на голос. Але не побачили її — вона ж досі ще була невидимкою.
— Хто це сказав? — запитав капітан.
— Верховцев щойно був у підземеллі! — вигукнула Аліса. — Він пірат. Вони захопили в полон Другого капітана і наш екіпаж.
— Який ще екіпаж? — здивувався капітан, намагаючись зрозуміти, звідкіля ж долинає дитячий голос.
— Екіпаж "Пегаса", — сказала Аліса. — Обережніше, капітане!
— Ти хто? — запитав капітан.
— Аліса, — відповіла вона, не зводячи очей із Верховцева.
Але Верховцев не вихоплював бластера, не нападав на капітана.
І капітан теж зовсім не боявся доктора.
— Ти помиляєшся, дівчинко, — мовив капітан. — Доктор Верховцев уже три дні не покидав нашого корабля. Ми з ним разом прилетіли на допомогу вам і Другому капітанові. А внизу, у підземеллі, знаходиться якийсь інший чоловік, що видає себе за нашого друга, доктора Верховцева. Отож ти спокійно можеш підійти до нас.
— А раптом ви теж тільки видаєте себе за Першого капітана? — спитала Аліса.
— Я ні за кого себе не видаю, — відповів капітан. — Ти ж сама мене впізнала. І поглянь на говоруна. Він також мене впізнав. А птаха не так легко обманути. Говоруне, ти мене впізнав?
— Поспішай, капітане, — сказав говорун. — Формула галактію зберігається у відсіку із зразками матеріалів. Якщо зі мною що-небудь станеться, візьми формули і передай Галактиці. Це дуже важливо. Заради них загинув Третій капітан.
Говорун промовляв голосом Другого капітана.
— От бачиш, — мовив Перший капітан. — Тепер ти віриш? Ну, пі дійди сюди. Ми ж гаємо час. Як ти вибралася назовні? Як тобі вдалося зникнути?
Аліса підійшла аж до трапа.
— Я тут, — обізвалась вона. — Я пролізла за говоруном.
— Нічого не розумію! — вигукнув доктор Верховцев. — Де ж дівчинка? Що вона, невидима, чи що?
— Авжеж, я невидима, — відповіла Аліса. — Невже ви досі не зрозуміли? Бо як би мені вдалося утекти від піратів?
І тоді Аліса скинула шапку-невидимку, і навіть Перший капітан, один із найвідважніших людей у всій Галактиці, здригнувся від несподіванки.
Алісин жовтий комбінезон був перемащений землею і розірваний на рукаві, на обличчі подряпини, волосся сплутане...
— Алісо, ти їстимеш сьогодні на сніданок манну кашу? — спитав говорун голосом професора.
— Молодчина, дівчинко! — сказав Перший капітан. — Ходімо. І дорогою ти все мені розповіси.
І вони побігли до лазу, бо не можна було гаяти ні хвилини.
Розділ 22
ТОВСТУН БРЕШЕ
— Наручники знадобляться, — мовив Другий капітан. — Це такі підступні істоти, що довіряти їм ні в чому не можна.
— Даю вам слово, — присягнув урочисто товстун, — що не зроблю спроби до втечі.
— Зробить, — упевнено відповів капітан.
Тим часом доктор Верховцев підійшов упритул до свого двійника. Видовище було дивовижне. Причому, якби мене спитали, я сказав би, що справжній доктор Верховцев — це той, котрий у капелюсі. Адже ми саме з ним познайомилися на планеті імені Трьох Капітанів.
— Ну, самозванцю, — звернувся доктор Верховцев, що був у скафандрі, — покажи нам, яке в тебе істинне обличчя.
— Нічого не розумію! — відповів доктор Верховцев, що був у капелюсі, і відступив на крок.
Зелений, який стояв у нього за спиною, підштовхнув його назустріч двійникові.
— Через тебе, голубе, — сказав він, — ми казна-що про гарного чоловіка подумали. Через тебе мало не загинули.
— Авжеж, — підхопила Аліса. — Адже ми вже настільки не вірили Верховцеву, що, коли він прилетів разом із Першим капітаном і спробував нас зупинити, ми швиденько полетіли і провалилися в яму.
— Ні, — заперечив фальшивий Верховцев, — ви не смієте мене чіпати!
Веселун У раптом засміявся.
— Недобре в чужій шкурі ходити, — сказав він. — Негоже. У мене хоч своя, мені нічого не буде: я нікого не обманював. Я — чесний пірат.
Справжній доктор Верховцев підійшов до пірата в капелюсі і придивився до нього. Піратові нікуди було відступати — позаду стояв Зелений.
Зненацька доктор Верховцев простяг руку до свого двійника і швидким рухом провів по його голові, обличчю, грудях.
І тут ми всі побачили, як оболонка Верховцева спала з пірата, і під нею була зовсім інша істота — нелюдина. Виявляється, Верховцев побачив тонку застібку-"блискавку", що скріплювала оболонку пірата.
Капелюх відкотився вбік. Одяг доктора валявся у нас під ногами. А з купки лахміття, яке недавно було Верховцевим, височіла велика, метра півтора заввишки, комаха з волохатими ніжками, круглим хітиновим тілом і чималими гострими клешнями. Комаха розпростала короткі крила, намагаючись злетіти, та Зелений устиг схопити її. Комаха повернула до нього голову і погрозливо розчепірила клешні.
— Обережніше! — крикнув Другий капітан. — Він отруйний!