— Послухай, дитино моя,— промовив він до сина,— удова батечка Бонтана справжня святенниця. Мабуть, нагрішила, а тепер замолює свої гріхи. Я бачу, ти кривишся, побачивши цю діру. Вислухай, у чому річ. Цю стару бабу обсідають попи, вони переконали її, що не пізно ще попасти на небо; і ось, щоб догодити апостолові Петру, райському ключареві, вона надумалася його підкупити: ходить щодня до обідні, не пропускає жодної церковної відправи, причащається кожнісінької неділі й розважається, реставруючи каплички. Вона понадаровувала собору стільки церковної одежі, стихарів і риз, прикрасила балдахін такою кількістю пір'я, що нинішнього року, у день Тіла Господнього, до церкви люду насходилося, мов на місце страти, так усім кортіло помилуватися під час хресного ходу на священиків у чудових шатах і на заново визолочене церковне начиння. Зате дім Бонтана — земля обітована. Подивись на ці три картини — Доменікіно, Корреджо і Андреа дель Сарто9 — вони варті великих грошей. Я ледве умовив стару свавільницю не жертвувати їх святій церкві.
— Але Анжеліка?..— схвильовано запитав молодик.
— Якщо ти з нею не одружишся, Анжеліка пропаде,— сказав граф.— Наші добрі пастирі порадили їй жити дівчиною й мученицею. Мені насилу пощастило розбудити її серце. Довідавшись, що вона стала єдиною спадкоємицею, я відразу заговорив з нею про тебе. Але як тільки ви поберетеся, ти її повезеш у Париж. Заміжжя, блискучий вир світського життя відвернуть її від думок про сповідальні, пости, волосяниці та обідні, якими тільки й живуть ці святенниці.
— Але чи відберуть у духівництва ті п'ятдесят тисяч ліврів ренти...
— У цьому вся й притичина,— з притиском мовив граф.— Думка про те, щоб прищепити пагін роду Бонтанів родовідному дереву де Гранвілів приємно лоскоче гординю вдови Бонтан. Якщо дочка вийде за тебе заміж, матуся передасть їй увесь маєток у цілковиту власність, залишивши за собою тільки право користуватися прибутком. Цьому шлюбу духівництво, звичайно, чинить опір, але церковний оглас я вже зробив; усе на мазі, і через тиждень тебе вже не дістануть чіпкі пазурі матусі та її абатів. Ти візьмеш за дружину найвродливішу дівчину Байє, і ця красуня не завдасть тобі жодного клопоту, бо її тримали в чорному тілі. Її плоть усмиряли, як то кажуть, постами, молитвами і,— додав він стиха,— важкою рукою рідної матусі.
Почувся легенький стук у двері, граф замовк, гадаючи, що зараз увійде пані Бонтан із дочкою. На порозі постав метушливий молодий служник, але, збентежений присутністю сторонніх людей, поманив рукою служницю, і та підійшла до нього. На хлопцеві була синього сукна куртка, короткі поли якої метлялися круг стегон, і сині панталони в білу смужку, волосся було підстрижене в кружок, і він дуже скидався на церковного служку, таким єлейним був вираз його лиця, адже вдавана побожність властива усім мешканцям дому, якщо в ньому живе святенниця.
— Мадмуазель Гатьєн, може, вам відомо, де книги для служби Богоматері? Дами з конгрегації Серця Ісусового влаштовують молебень у церкві.
Гатьєн пішла по книги.
— А служба триватиме довго, голубе? — запитав граф.
— Думаю, з півгодини, не більше.
— Ходімо й ми туди, там бувають гарненькі жінки,— сказав батько синові. — До того ж відвідини собору не зашкодять нам у громадській думці.
Молодий адвокат нерішуче рушив за батьком.
— Про що задумався? — спитав граф.
— Задумався... задумався... Але ж я маю рацію, батьку.
— Ти ще нічого не сказав.
— Воно то так, але я подумав, що від колишнього маєтку у вас залишилося десять тисяч ліврів річного прибутку, які мені перейдуть, сподіваюся, ще дуже не скоро. Якщо ж ви маєте намір дати мені сто тисяч франків на те, щоб я вступив у найбезглуздіший шлюб, то краще я попрошу у вас лише половину і зостануся нежонатим. Так я уникну халепи і користуватимуся статком не меншим, ніж могла б мені принести ваша мадмуазель Бонтан.
— Ти збожеволів!
— Ні, батьку. Вислухайте мене. Міністр юстиції позавчора обіцяв мені місце в паризькій прокуратурі. Ваші п'ятдесят тисяч франків, які у мене є зараз, і моя майбутня платня — разом дадуть дванадцять тисяч франків річного прибутку. То навіщо ж мені брати вигідний, але нещасливий шлюб? Без нього доля моя буде в сто разів краща.
— Зразу видно,— відповів батько, усміхаючись,— що ти не жив за старого режиму. Хіба нас, чоловіків, може зв'язати жінка?
— Але, батьку, тепер шлюб став...
— Що? — вигукнув граф, уриваючи сина.— Та невже правда те, що твердять мої давні товариші по еміграції? Невже революція залишила нам у спадщину суворі звичаї, отруїла нашу молодь сумнівними засадами? Ти ще, як мій шурин-якобінець, почнеш торочити мені про націю, про суспільну моральність і безкорисливість? Господи, що б з нами сталося, якби не було імператорових сестер?
Цей бадьорий старий, якого селяни з його володінь досі звали сеньйором де Гранвілем, завершував свою тираду, вже ступивши під склепіння собору. Він умочив пальці у свячену воду і, попри святість місця, почав мугикати арію з опери "Роза і Кола"10, потім провів сина бічними нефами, зупиняючись біля кожної колони, щоб оглянути церкву й ряди молільників, вишикуваних, як вояки на параді. Починався молебень Серцю Ісусовому. Дами — члени конгрегації — вже розмістилися біля криласа, і граф із сином, пробравшись ближче до нього, прихилилися до однієї з найдальших від світла колон, звідки зір міг обійняти всю масу схилених голів, достоту схожих на квітучі луки. Зненацька за два кроки від Гранвіля-молодшого задзвенів голос, такий ніжний, що, здавалося, не міг належати людській істоті, і злинув угору, ніби трель першого весняного солов'я. Хоча з цим голосом зливалося багато інших жіночих голосів і гудіння органа, все ж він озвався в серці Гранвіля з такою силою, ніби це були лункі й чисті звуки небесних сфер. Парижанин обернувся й побачив дівчину, що похилила голову; її обличчя було сховане під широкими крисами білого шовкового капелюшка, але він подумав, що тільки з її уст могла злетіти ця прегарна мелодія. Йому здалося, ніби він упізнав Анжеліку, незважаючи на пальто з брунатного мериноса, під яким ховалася її постать, і він торкнувся батькової руки.