По багряному сліду

Страница 28 из 33

Артур Конан Дойл

— З цим її не поховають, — гукнув він люто, і не. встигли підняти тривогу, як він уже збіг униз по сходах і зник. Усе це було так несподівано і так дивовижно, що свідкам і самим важко було б повірити й переконати у цьому інших, якби не той незаперечний факт, що золотий перстень, символ одруження, зник.

Кілька місяців Джефферсон Гоуп никав у горах. Він жив там, мов дикун, плекаючи в серці єдине бажання кривавої помсти. В місті розповідали про невідому таємничу постать, яка то з'являлася на околиці, то блукала з понурих гірських ущелинах.

Одного разу куля просвистіла крізь вікно Стенгерсона і розплющилася, вдарившись об стіну, за фут від нього. Іншого разу, коли Дреббер ішов попід кручею, просто на нього покотився з гуркотом великий камінь, і той врятувався тільки тим, що припав до землі. Обидва молоді мормони нітрохи не сумнівалися, чиїх то рук справа, і кілька раз влаштовували в горах облави, сподіваючись піймати або вбити свого ворога. Та це їм не вдавалось. Тоді вони стали берегтися і ніколи не виходили поодинці вночі, а їхні будинки охоронялися. Минув деякий час. Їхній противник не подавав про себе ніяких ознак, і молоді мормони перестали так берегтися. Вони вже думали, що жадоба помсти у юнака охолонула.

Та це було не так. З часом почуття помсти у Гоупа посилилось. Він був твердої й завзятої вдачі, і думка про помсту заволоділа ним так, що для інших думок не лишалося місця. Проте Гоуп був передусім практичною людиною і скоро зрозумів, що навіть його залізне здоров'я не витримає безперервного напруження. Живучи без притулку і харчуючись чим трапиться, він вкрай знесилів. Якщо він сконає серед цих гір, мов той пес, хто за нього помститься? А така смерть неминуча, якщо не змінити способу життя. Гоуп розумів, що його смерть була б тільки на руку ворогам, і тому неохоче повернувся до старих копалень у Неваді, щоб поправити здоров'я і зібрати грошей для своєї мети.

Гоуп сподівався пробути на заробітках не більше року, але обставини склалися так, що він не міг покинути копальні років з п'ять. Проте і після цього строку спогади про заподіяну йому кривду і прагнення помсти були такі ж сильні, як і тієї пам'ятної ночі, коли він стояв над могилою Джона Фер'є. Замаскований, під чужим іменем повернувся Гоуп до Солт Лейк Сіті, байдужий до своєї долі після того, як вчинить справедливу розправу. Погані новини чекали його там. Серед "обранців" народу кілька місяців тому стався розкол. Деякі молоді члени общини збунтувалися проти влади старійшин, і частина невдоволених покинула Юту, зреклася віри. Серед них були Дреббер і Стенгерсон. Ніхто не знав, де вони поділися. Були чутки, що Дреббер зумів продати значну частину своєї власності і виїхав багатою людиною, а його компаньйон Стенгерсон став бідним. Однак ніхто не знав місця їх перебування.

Кожна людина, яка б вона не була мстива, давно облишила б думку про відплату, натрапивши на такі труднощі, але Джефферсон Гоуп не завагався ні на мить. Із своїм убогим достатком, сяк-так заробляючи, він мандрував від міста до міста по Сполучених Штатах, розшукуючи своїх ворогів.

Минав рік за роком, темне волосся Гоупа припорошила сивина, а він усе ганяв, мов хорт у людській подобі, думаючи тільки про те, чому присвятив майже все своє життя.

Нарешті упертість Гоупа була нагороджена. Якось у Клівленді, в штаті Огайо, у вікні одного з особняків промайнуло ненависне обличчя, і Гоуп уже знав, що люди, яких він шукає, — тут. Він повернувся до себе додому з готовим планом помсти. Проте сталося так, що Дреббер, глянувши у вікно, впізнав вуличного бродягу і в його очах прочитав смертний вирок собі. Разом із Стенгерсоном, що став його особистим секретарем, Дреббер поспішив до мирового судді розповісти про небезпеку, яка їм загрожує від колишнього суперника. Цього, ж вечора Джефферсона Гоупа було арештовано. Не маючи поручителів, він просидів під вартою кілька тижнів. Після звільнення йому лишалося тільки переконатися, що Дреббер покинув свій будинок і разом із секретарем виїхав до Європи.

Знову месник збився з сліду, і знову безмірна ненависть змушувала його продовжувати погоню. Але невистачило грошей, і на якийсь час Гоуп мусив повернутися до роботи, заощаджуючи кожен долар для майбутньої подорожі. Зібравши, нарешті, потрібну суму, він подався до Європи і там переслідував своїх ворогів од міста до міста, не гребуючи для заробітку ніякою працею.

Та месникові не щастило. Коли він добрався до Санкт-Петербурга, втікачі вже виїхали в Париж, а прибувши туди, Гоуп дізнався, що вони щойно вирушили в Копенгаген. У датській столиці він був уже через кілька днів після того, як вони виїхали до Лондона. Тут йому, нарешті, вдалося їх вислідити. А що сталося в Лондоні, найкраще можна дізнатися з власної розповіді старого мисливця. Вона записана в щоденнику доктора Уотсона, якому ми так багато завдячуємо.

Розділ VI

ПРОДОВЖЕННЯ СПОГАДІВ ДОКТОРА ДЖОНА УОТСОНА

Хоч наш полонений і чинив такий шалений опір, особисто до нас ненависті він, здавалось, не відчував, бо, переконавшись у своєму безсиллі, привітно посміхнувся і висловив надію, що в бійці нікого з нас не ушкодив.

— Ви, очевидно, хочете забрати мене в поліцію, — звернувся він до Шерлока Холмса. — Мій кеб біля дверей. Якщо мені розв'яжуть ноги, я спущуся до нього. Тепер мене не так легко підняти, як бувало колись.

Грегсон і Лестрейд перезирнулися, вважаючи цю пропозицію надто зухвалою, але Шерлок Холмс одразу повірив полоненому на слово і розв'язав рушника, яким ми скрутили йому ноги в кісточках. Гоуп підвівся і випростав ноги, ніби хотів переконатися, що вони знову вільні. Пам'ятаю, як, дивлячись на нього, я не міг відігнати думки, що мені рідко коли доводилось бачити людину такої міцної будови, а вираз його засмаглого обличчя свідчив про відважність і енергію не меншу, ніж його фізична сила.

— Якщо тут місце начальника поліції вакантне, то я гадаю, ви найбільше його заслужили, — сказав він, з неприхованим подивом оглядаючи мого друга. — Ви висліджували мене, мов справжній хорт.

— Поїдемо разом, — звернувся Холмс до обох детективів.

— Я можу правити кіньми, — сказав Лестрейд.