— Жила собі одного разу дівчинка. Звали її Жовта Шапочка.
— Ні, Червона!
— Ой, я забув. Справді, Червона, Шапочка. Покликала її мама та й каже: "Послухай, Зелена, Шапочко..."
— Та ні, Червона!
— Ой, я забув. Справді, Червона. "Піди до тітки Діоміри й занеси їй картопляне лушпиння".
— Ні. Йди до бабусі та занеси їй пиріжка.
— Ну, гаразд. Дівчинка зайшла в ліс і зустріла жирафу.
— Ти переплутав! Зустріла вовка, а не жирафу!
— І вовк її питає: "Скільки буде шість разів по вісім?"
— Зовсім не так. Вовк її запитав: "Куди йдеш?"
— Твоя правда. І Чорна, Шапочка відповіла...
— Це була Червона, Шапочка, Червона, Червона!
— Так, Червона, і вона відповіла: "Йду на базар по баклажанний соус".
— Та що ти балакаєш! Вона відповіла: "Йду до хворої бабусі, та не знаю дороги".
— Твоя правда. І кінь сказав...
— Який кінь? Це ж був вовк.
— Ай справді вовк. І він сказав: "Сідай на сімдесят п'ятий трамвай, вийди на площі Дель Дуомо, зверни праворуч, там будуть три сходинки, а біля них лежатиме одне сольдо, обійди сходинки, візьми сольдо й купи собі жувальну гумку".
— Дідусю, ти не вмієш розповідати казок. У тебе все переплутується. А жувальну гумку я хочу купити.
— Гаразд, на тобі сольдо.
І дідусь знову взявся читати газету.