Плантації

Страница 4 из 10

Олекса Слисаренко

Управитель одразу зробив різкий рух, ніби наміряючись ударити Варламенка, але стримав себе. Нервово хвиськаючи батіжком, сів він у фаетон і наказав рушати.

Вже сидячи в своєму конторському кабінеті, Варламенко почув розмову писарчуків. Розповідав один, кумедно копіюючи голос і маніру Рампа:

— Покосили у Старостині великого луга, а на другий день пішов дощ. Ішов дощ і на третій, і на четвертий день, а Рамп сидить у себе на квартирі й нервується.

"Михаиле,— гукає він льокая,— вийди подивись, чи йде дощ!" — "Іде, пане!" — каже Михайло, повернувшись.

Разів із п'ять посилав Рамп льокая дивитися, чи йде доїД, а врешті схопив браунінга зі столу, одчинив вікно — і бац-бац-бац у небо:

"Коли богувати, так богуй! Мать твою..."

Писарчуки реготались.

"Певно, нічого з того не вийшло за відсутністю адресата!" — подумав з усмішкою Варламенко.

Коротка ж, але темпераментна розмова Рампа з Вар-ламенком мала не зовсім приємні Рампові наслідки.

Розділ п'ятий

__Феєрично! Надзвичайно! — вигукував гостроносий

юнак у студентському кашкеті, виходячи з Рампом з-за квітників на дворище.

Рамп щось стиха говорив своєму молодому співбесідникові, і на його обличчі розповзлося масне задоволення. Із усього було видно, що йому подобається студент.

— Ні, ви зверніть вагу! — Рамп сказав кілька слів по-англійському.— В саму точку!

— Чудесно! Чудесно!..

Вони пішли до стайні, де обдивилися знаменитих коней, що мали більше дипломів, ніж будь-яка найученіша людина в світі. Рамп докладно розповідав про кожну коняку з гордовитим виглядом батька, що показує на люди свої талановиті діти.

Вийшовши із стайні, зустріли на подвір'ї Варламенка, і Рамп познайомив:

— Це наш практикант — Август Петрович Вольнер!

Скинулись кількома словами про чергові роботи на плантаціях. Наближався час шарувати, а тому вся адміністрація напружено працювала.

Варламенко невдовзі поїхав з двору на своїх бігунцях,— треба було використовувати святковий день, щоб на понеділок були дівчата.

— Ага, я й забув вам сказати, Августе Петровичу, що сьогодні у мене будуть гості — полковник Вознесенський з донькою...

На обличчі Вольнера промайнула якась тінь, але то був один момент, і він спитав:

— А хто цей полковник?

— Вознесенський Василь Павлович — жандарський полковник. Він має проміняти свого гончака на мою Ласку!

— Це з Домашева?

— Так... верстов з дванадцять звідси...

Надвечір, ще сонце не зайшло, як лакований екіпаж в'їхав у двір.

Два озброєних жандарі стояли на східцях екіпажа з двох боків, а позаду їхало чоловік з п'ять верхи.

З екіпажа вийшов дебелий полковник, брязкаючи острогами, і допоміг молодій русявій панночці виступити на землю. Не встигли вони зробити й двох кроків, як назустріч вийшов Рамп і повів гостей до господи.

— У нас сьогодні буде трохи веселіше, Ніно Василівно для вас є партнер на доміно!..

— Хто саме? — запитав Вознесенький.

— Наш новий практикант, розчудесний юнак!

— А він хто такий? — Вознесенський завжди цікавився новими людьми.

— Він? — Рамп засміявся.— Він цілком благонадійна людина і, гадаю, найменше підходить до типу ваших клієнтів, полковнику!

— Я ж, звичайно, не з цього боку цікавлюсь...— посміхаючись, завважив полковник.

— Він німецько-англійського походження, його маєтки в Бессарабії, але він цікавиться цукроварством... Каже, що ліквідує там і купить щось підходяще в наших краях,— задовольнив Рамп цікавість полковника.

Вольнер справив добре вражіння на гостей. Вознесенський через годину говорив Рампові:

— Нічого, пристойний, вихований юнак!..

— В зятьки згодився б? — прискаливши око, сказав Рамп.

— Ну, вже й у зятьки!..— одмахнувся жандар. Наїхало ще гостей. Після шумної вечері розбрелися хто

куди. Більше сіло за карточні столи, а Вольнер, підтримуючи під лікоть Ніну Василівну, пішов до саду. Там, ходячи вогкими алеями, він розповідав про Бессарабію, про Лондон, до якого він минулого року їздив, про своїх кумедних професорів...

Ніна Василівна дзвінко сміялася і, лякаючись кущів, притискувалась до Вольнера.

Коли пізно вночі, майже вдосвіта, з двору виїхав екіпаж у супроводі верхівців, Ніна Василівна казала батькові:

— Цей Вольнер дуже приємна людина... Він такий веселий та ввічливий. Його бабуня тепер живе в Лондоні!.. Він торік до неї їздив.

— Так... Хороший юнак... доброго виховання.

— А як хороше в їхньому маєтку в Бессарабії! Виноград!..

.Вознесенський більше не відповідав доньці. Він думав неприємну думу — вчора йому принесли прокламацію, знайдену в Старостині... Є підозріння, але треба перевірити..-

Розділ шостий

Хведя не потягли до суду. Коли Рамп дізнався, що він СИДИТЬ уже тижнів зо два в буцегарні, то сказав нехотя:

— Дайте потиличника, та нехай іде!..

Хведеві дали не тільки в потилицю... Одне око йому запухло, і тільки маленька щілинка відзначала його місце.

Вже буряки посходили, і на чорному тлі плантацій на-тяглися зелені струни аж до обрію. День схилився блакитним черевом над землею і глузливо скалить око на Хведя.

Щоб не навинутися людям на очі, Хведь обійшов село полем до своєї хати.

Хведева жінка на подвір'ї поралася із шматтям, а коло її ніг плазувала замурзана дитина.

Побачивши Хведя, жінка випросталась над ночвами й пильно дивилася на-чоловіка. З її уст не злетіло радісного вигуку. Тільки коли Хведь наблизився, бліді губи заворушились:

— Тебе побили?..

Хведь мовчки пішов до хати, а жінка безгучно плакала на подвір'ї, витираючись брудним фартухом. Дитина смикала її за поділ і лопотала свої незрозумілі слова.

Жінка невдовзі втерлася й взялася дополіскувати шмаття.

У хаті край столу сидів Хведь і жував окраєць хліба, посиланий сіллю. Як же Мотря, його жінка, зайшла до хати, він поклав хліб, витер рота й промовив:

— Мене до суду не потягнуть!..

Мотря дивилася в куток, де стояла діжка, і нервово перебирала пальцями фартух.

— Що ж робитимемо?

Вона думала свою терпку, материнську думу...

— Піду шукати заробітків... Поблизу ніхто не прийме...

— А ми ж як?..

Хведь мовчав. Устав із-за столу й ліг на піл, поклавши ШД голову ветху кожушанку.

Мотря ще змалечку робила на плантаціях. Малою ходила збирати жучки, а підросла — з сапкою. Восени — з батьками на постаті буряки копати. Так само, як її діди та прадіди. ^ от тепер їй, Мотрі, цього не дозволять... Певно, прикажчикам наказано й її не пускати до роботи... її ж чоловік...