Плаха

Страница 36 из 96

Чингиз Айтматов

— Послухай, та ти справжній ідіот! Що тобі заважає?

— Я перед Богом і перед собою відповідаю за всіх вас... Ти, мабуть, не зрозумієш цього...

— Ні-ні! Чого ж? — вигукнув Гришан, від люті бліднучи й підвищуючи голос.— Я, між іншим, виріс у театральній сім'ї, і, повір мені, я оцінив і зрозумів твою гру. • Та чи не занадто ти захопився, адже після будь-якого, навіть геніального, виконання на закінчення дають завісу. І зараз завіса, товаришу Калістратов, опуститься при одному глядачеві. Упокорся! І не змушуй мене брати зайвий гріх на душу. Іди, поки не пізно.

— Ти про гріх тлумачиш. Я розумію, що ти маєш на увазі, але стати осторонь, спостерігаючи злодіяння своїми очима, для мене рівнозначно тяжкому гріхопадінню. І не варто мене відмовляти. Мені зовсім не байдуже, що буде, скажімо, з малолітнім Льонькою, з Петрухою, та й з іншими хлопцями, які перебувають при тобі. Та й з тобою теж.

— Неймовірно! — перебив його Гришан.— За яким же правом ти втручаєшся в наше життя? Врешті, кожному вільно розпоряджатися своєю долею. Адже я тебе вперше у житті бачу, хто ти такий, щоб піклуватися про мене та про інших, немов на тебе покладено якісь повноваження згори. Ні вже, дай мені спокій. І не випробовуй долю. Якщо ти при-шелепкуватий, іди з богом, а ми якось обійдемося без тебе. Зрозумів?!

— Але я не обійдуся! Ти вимагаєш повноважень — так-от, мандатів мені ніхто не видавав. Правота й усвідомлення обов'язку — ось мої повноваження, а ти можеш зважати або не зважати на них. Але я беззастережно їх виконую. Ось ти тут заявив, що маєш право сам вирішувати свою долю. Звучить прекрасно. Але не буває ізольованих доль, немає меж, які відділяють долю від долі, окрім народження і смерті. А між народженням і смертю ми всі переплетені, як нитки в пряжі. Адже ти, Гришане, і ті, що опинилися під твоєю владою, тепер заради своєї користі несете із цих степів разом з анашею нещастя і лихо для інших. Скороминучою спокусою ви затягуєте людей у своє коло — коло відчаю і падіння.

— А ти нам що за суддя? Чи ж тобі визначати, як нам жити, як діяти?

— Та я зовсім не суддя. Я один із вас, але тільки...

— Що "але тільки"?

— Але тільки я усвідомлюю, що над нами є Бог як найвище мірило совісті й милосердя.

— Знову Бог! І що ж ти хочеш нам ще сказати?

— А те, що Божа благодать виражає себе в нашій волі. Він в нас, він через нашу свідомість діє на нас.

— Слухай, для чого такі складності? Ну й що з цього випливає? Нам-бо що це дасть?

— Як що! Адже завдяки силі розуму людина володарює над собою, як Бог. Бо що таке щире усвідомлення пороку? По-моєму, це засудження зла в собі на рівні Бога. Людина сама визначає собі новий погляд на власну сутність.

— Чим відрізняється твій погляд від масової свідомості? А ми від нього тікаємо, щоб не опинитися в полоні натовпу. Ми не пара вам, ми самі по собі.

— Помилка. Воля лише тоді воля, коли вона не боїться закону, інакше це фікція. А твоя воля під вічним гнітом страху і законного покарання.

— Ну й що з того? Тобі ж бо яка печаль — адже це наш вибір, а не твій?

— Еге ж, твій, але він стосується не тільки тебе. Зрозумій, є вихід із тупика. Покайтеся отут, просто в степу, під ясним небом, дайте собі слово раз і назавжди покінчити з цим ділом, відмовитись від наживи, яку обіцяє чорний ринок, від пороку і шукайте примирення з собою і з тим, хто носить ім'я Бог і єдиним розумом об'єднує нас...

— І тоді що?

— І тоді ви знову знайдете людську суть.

— Гарно звучить, хай його біс візьме! ї як просто! — Гришан нахмурився, бавлячись сучкуватою палицею, перечекав, поки промчав, схований за косогором, ще один вантажний состав, і, коли шум стих, у тиші, що запанувала, мовив, жорстко і насмішкувато пронизуючи поглядом Авдія, який надто відверто розговорився: — Ось що, вельмишановний Авдію, я терпляче вислухав твої міркування, як мовиться, хоча б заради цікавості, але повинен тебе вкрай розчарувати: ти помиляєшся, якщо в своєму самовдоволенні вважаєш, що тільки тобі дано говорити з Богом у думках своїх, що я не маю контакту з ним, що привілей такий тільки в тебе, який праведно мислить, а я, мовляв, цього позбавлений. Ось ти щойно мало не задихнувся від, подиву, слух твій різонуло, що з Богом може бути в контакті і такий, як я?

— Зовсім ні. Просто слово "контакт" тут дещо незвичне. Навпаки, я радий почути це із твоїх вуст. Можливо, в тобі щось змінилося?

— Аніскілечки! Що за наївність. Так знай, Калістратов, тільки дивись не стань заїкою — у мене до Бога є свій шлях, я вхожий до нього інакше, з чорного ходу. Не такий уже твій Бог вибагливий і недоступний, як тобі здається...

— І чого ти досягаєш, потрапивши до Бога з чорного ходу?

— Та не менше, ніж ти. Я допомагаю людям зазнати щастя, пізнати Бога в кайфі. Я даю їм те, чого ви не можете дати їм ні своїми проповідями, ні своїми молитвами... Своїх людей я наближаю до Бога куди оперативніше, ніж будь-хто.

— Наближаєш до Бога, купленого за гроші? За допомогою зілля? Через дурман? І це ти називаєш щастям пізнання Бога?

— А що? Думаєш, либонь, святотатство, богохульство! Еге ж! Я оскверняю твій слух. Конкурент твій, розумієш! Дорогу тобі перебіг. Так, хай його біс візьме, так, гроші, так, наркотики! Так-от, гропгі, коли хочеш знати,— це все. Ти що думаєш, у грошей особливий Бог? А в церквах та інших закладах ви що, без грошей обходитесь?

— Але ж це зовсім інша річ!

— Облиш! Не бреши! На світі все продається, все купується, і твій Бог теж. Але я принаймні даю людям можливість покайфувати і зазнати того, що ви обіцяєте лише на словах і до того ж на тому світі. Лише кайф дає блаженство, вмиротворення, незалежність у просторі і в часі. Нехай блаженство це короткочасне, нехай примарне, нехай воно існує лише в галюцинаціях, але це щастя, і досягається воно тільки в трансі. А ви, праведники, позбавлені навіть цього самообману.

— Одне ти правильно сказав — що все це самообман.

— А ти як хотів? Одержати правду усього за п'ять копійок? Так не буває, святий отче! За відсутністю іншого щастя кайф його гіркий замінник.

— Але хто тебе просить заміняти те, чого немає! Адже це злий умисел — ось що це таке!