Аврора знову спалахнула.
Він був майже готовий.
Він повернувся до Роджера і поманив його. Роджер безпомічно пішов до нього, хитаючи головою, благаючи, ридаючи, але безвільно йдучи уперед.
— Ні! Тікай! — закричала Ліра і кинулася до нього униз схилом.
Пантелеймон підбіг до сніжного барса і вихопив у нього з щелеп деймона Роджера. За мить сніжний барс кинувся за ним, Пантелеймон випустив деймона хлопчика, і обидва молоді деймони, безперервно змінюючи свої форми, вступили у бій з величезним плямистим звіром.
Він махав навсібіч своїми пазуристими лапами, і його ричання заглушало навіть крик Ліри. Обоє дітей також билися з ним та з тими істотами в туманному повітрі — темними передчуттями, які заповнювали все навколо, спускаючись з потоками Пилу…
А вгорі коливалася Аврора, показуючи крізь своє постійне напружене мерехтіння то будинок, то озеро, то ряд пальмових дерев, які здавалися такими близькими, що можна було переступити з цього світу в інший.
Ліра підскочила та схопила Роджера за руку.
Вона сильно потягнула, вони звільнилися від лорда Ізраеля і побігли руч-об-руч, але Роджер кричав та звивався, тому що барс знову схопив його деймона. Ліра знала цей біль, який стискував серце, і спробувала зупинитися…
Але вони не могли зупинитися.
Вони котилися вниз зі скелі.
Ціла купа снігу невблаганно тягнула їх униз…
Замерзле море за тисячу футів унизу…
— ЛІРО!
Стук серця…
Міцно сплетені руки…
І високо вгорі найвеличніше диво.
Бездонне склепіння небес, усіяне зірками, раптом пронизало, немов списом.
Струмінь світла, струмінь енергії, випущений угору, немов стріла з лука. Фіранки світла та кольорів Аврори розірвалися; пронизливий, скрипучий, хрусткий, тріскучий звук розлігся луною від одного краю всесвіту до другого. На небі був суходіл…
Сонячне світло!
Сонячне світло вигравало на шерсті золотавої мавпи…
Падіння снігової маси припинилося, мабуть, невидимий стрімчак зупинив свій рух тут навіки. На утрамбованому снігу верхівки Ліра бачила золотаву мавпу, яка кинулася до барса. Вона бачила, як два деймони наїжачилися, насторожені та могутні. Хвіст мавпи стирчав угору, а сніжний барс водив ним з боку в бік. Потім мавпа нерішуче простягла лапу, а барс чутливо та граційно схилив голову, ніби вітаючись, вони торкнулися одне одного…
Коли Ліра подивилася вище, вона побачила пані Кольтер, яка стояла в обіймах лорда Ізраеля. Світло грало навколо них, ніби іскри та промені анібаричного струму. Ліра, зовсім безсила, могла лише уявляти, що сталося — якимось чином пані Кольтер вдалося минути ущелину та прийти за нею сюди…
Її власні батьки разом!
До того ж так палко обіймаються — в це не можна було повірити.
Вона широко розкрила очі. Тіло мертвого Роджера лежало в неї на руках нерухоме, тихе та спокійне. Вона чула розмову своїх батьків.
Її мати сказала:
— Вони ніколи не дозволять цього… її батько відповів:
— Дозволять? Нам не потрібний дозвіл, ніби дітям. Я зробив можливим будь-кому перейти туди, якщо вони забажають.
— Вони заборонять це! Вони закриють туди хід та зроблять вигнанцем будь-кого, хто спробує!
— Надто багато людей захочуть це зробити. Вони не зможуть їх зупинити. Це буде означати кінець Церкви, Марісо, кінець магістрату, кінець усіх цих століть темряви! Подивись на це світло там, угорі — це сонце іншого світу! Відчуй його тепло на своєму тілі!
— Вони сильніші за будь-кого, Ізраелю! Ти не знаєш…
— Я не знаю? Я? Ніхто на світі не знає краще за мене, яка могутня Церква! Але вона не достатньо сильна для цього. Пил все змінить. Тепер його ніщо не спинить.
— Ти цього хотів? Змусити нас задихатися, вбити гріхом та темрявою?
— Я хотів прорватися, Марісо! І я зробив це. Подивись, подивись на пальмові дерева, які коливає вітер на березі! Ти відчуваєш той вітер? Вітер з іншого світу! Відчуй його на своєму волоссі, на обличчі…
Лорд Ізраель зірвав каптур з пані Кольтер і повернув її голову в небо, запустивши свої пальці у її волосся. Ліра спостерігала за цим, не дихаючи, не сміючи поворухнутися.
Жінка пригорнулася до лорда Ізраеля, ніби відчула запаморочення, і тривожно похитала головою.
— Ні, ні — вони йдуть, Ізраелю, вони знають, де я…
— Тоді ходімо зі мною, геть звідси, з цього світу!
— Я не посмію…
— Ти? Не посмієш? Твоя дитина пішла б. Твоя дитина нічого б не побоялася та присоромила б свою матір.
— Тоді візьми її і йдіть. Вона більше твоя, ніж моя, Ізраелю.
— Ні. Ти прийняла її, ти намагалася сформувати її. Вона тобі потрібна.
— Вона була такою грубою, такою впертою. Я з'явилася надто пізно… Але де вона зараз? Я йшла по її слідах сюди…
— Вона все ще потрібна тобі? Двічі ти намагалася втримати її і двічі вона тікала. На її місці я б ще раз втік, щоб не дати тобі третього шансу.
Його руки все ще тримали її за голову, і раптом він притягнув її до себе у палкому поцілунку. Лірі здалося це більше схожим на жорстокість, ніж на любов. Вона подивилася на їхніх деймонів й побачила дивне видовище: сніжний барс напружено притискував своїми пазурами золотаву мавпу, яка розслаблена, блаженна, майже непритомна лежала на снігу.
Пані Кольтер різко відштовхнула його і сказала:
— Ні, Ізраелю, моє місце в цьому світі, а не там…
— Ходімо зі мною! — сказав він наполегливо та владно. — Іди й працюй зі мною!
— Ми не можемо працювати разом, ти і я.
— Ні? Ти і я можемо розкласти всесвіт на частинки, а потім знову їх зібрати, Марісо! Ми знайдемо джерело Пилу і знищимо його назавжди! І ти б хотіла брати участь у тій великій роботі, не обманюй мене, ніби це не так. Говори неправду про все що завгодно, про Облаткове братство, про своїх коханців, так, я знаю про Боріела, і мені байдуже, бреши про Церкву, навіть про дитину, але не бреши про те, чого ти дійсно хочеш…
І їхні губи знову зустрілися. Їхні деймони безтямно гралися — сніжний барс упав на спину, а мавпа запускала свої пазурі в м'яку шерсть на його шиї, і вона задоволено гарчала.
— Якщо я не піду, ти знищиш мене, — сказала пані Кольтер, відірвавшись від нього.
— Навіщо мені знищувати тебе? — відповів він сміючись, а над його головою сяяло світло іншого всесвіту. — Підеш зі мною, працюватимеш зі мною, і я завжди дбатиму про тебе. Залишишся тут — я одразу втрачу до тебе цікавість. Не лести собі, що я дам тобі хоч мить на роздуми. Зараз залишся та чини розбрат в цьому світі — або йди зі мною.