Всі білі шанували його тамбо, але не Бунстер. Маукі належало отримувати дві пачки тютюну на тиждень. Бунстер передав тютюн своїй жінці і сказав Маукі брати той тютюн у неї з рук. На це Маукі не міг погодитись — і зостався без тютюну. Таким самим способом його раз у раз позбавлювано обіду, і він ходив голодний. А то звеліли готувати їжу з морських слимаків — а це ж знову тамбо! Шість разів його за це жорстоко вибито. Бунстер добре знав, що хлопець скоріше ладен умерти, аніж зламати тамбо, — а проте обвинувачував Маукі в бунтарстві і про— сто вбив би його, якби був напохваті інший кухар.
Дуже полюбляв він ухопити Маукі за кучерявий, жорсткий його чуб та й бити об стіну головою. А то ще спіймає, було, та й припікає йому тіло гарячою сигарою. Мовляв, робив йому щеплення, — і таке щеплення припадало Маукі чи не щодень. Одного разу розлючений Бунстер вирвав у Маукі з носа вушко від чашки і розідрав йому хрястку.
— От пика! — мовив він, глянувши потім на хлопця, і
Шкіра в акули — як папір до шліхтування, але скатова
шкіра й зовсім-таки схожа на тертушку. Південноморці шліхтують нею човни та весла. У Бунстера була рукавиця з тієї шкіри. Вперше він її випробував на Маукі: одним помахом руки обдер йому шкіру від шиї по окіст. Це вельми звеселило власника рукавиці. Він почастуй рукавицею і жінку, а потім усіх веслярів. Дійшла черга й до прем'єр-міністрів. Скрививши з болю обличчя, вони мусили, проте, сміятись, удаючи, що то все любі жарти.
— Смійтеся, хай би вас чортяка вхопив, смійтеся! — примовляв він, б'ючи.
Але найбільше спізнався з рукавицею Маукі. Жодного дня не було, щоб вона його не голубила. Цілу ніч, бувало, не дають йому свіжі рани заснути, а Бунстер на потіху собі знову роздирає ледь загоєне тіло. Маукі терпів і чекав. Він був певний, що таки наспіє його час і година. Він обміркував усе в щонайменших подробицях, коли бажаний день нарешті прийшов.
Якось уранці Бунстер устав у такому настрої, що ладен був "усипати бубни" цілому світові. Почав він з Маукі і кінчив на ньому ж таки, а в перервах знущався з жінки та мучив підряд усіх своїх веслярів. Снідаючи, назвав він каву помиями і вилив гаряче питво Маукі в обличчя.
О десятії! годині Бунстер уже тремтів і трусився, а ще за півгодини його кинуло в жар. Хвороба була нагла й дуже сильна, вона могла кінчитися смертю. Це була так звана болотяна лихоманка. Щодень, щогодини Бунстер тратив сили. Увесь час він лежав на постелі. Маукі чатував, а тим часом рани йому присихали. Він сказав тубільцям витягти катер на берег і добре оглянути, чи нічого там не попсовано. Тубільці виконали його волю: вони гадали, що так полів Бунстер. А той лежав непритомний і не міг давати ніяких наказів. Здавалося б, чого ще ждати, — але Маукі все не зважувався.
Нарешті криза минула, і Бунстер почав вичунювати. Він уже був зовсім притомний, але кволий та безсилий, немов дитина. Маукі склав усі свої скарби — вушко від порцелянової чашки, звичайно, теж було там — і пішов у селище порозмовляти про дещо з королем та двома його прем'єр-міністрами.
— Цей чоловік, Бунстер, він добрий чоловік? Ви дуже любите його? — запитав він.
Ті в один голос заперечили: вони зовсім не любили заступника торговельної компанії. Вони почали пригадувати всі від нього кривди та лихі діла. Король навіть сльозу пустив. Тоді Маукі сказав суворо:
— Слухайте мене. Моя — велика людина, ватажок свого племені. Ви не любите того білого пана, і моя теж не любить. Буде дуже добре, коли ви віднесете сто, двісті, триста кокосових горіхів на катер. А там лягайте собі спокійно спати. Щоб усі канаки[30] спокійно спали. У домі зчиниться великий галас. Ви не чуєте галасу. Ви спите. Ви міцно спите.
Десь так ото порозмовляв Маукі і з веслярами. По тому звелів Бунстеровій дружині вернутися до себе додому, в сім'ю. Коли б вона не погодилась, він був би хтозна в якій скруті, бо ж тамбо забороняло йому торкатися жінки.
Коли дім спорожнів, Маукі ввійшов до кімнати, де дрімав на ліжку Бунстер. Спершу Маукі сховав револьвери, а потім надів скатову рукавицю.
Ударив він раз — і зовсім здер шкіру Бунстерові з носа.
— А що, добре? — усміхаючись, вищирив він зуби. Другий удар обдер агентові лоба, третій — щоку. — Смійся ж, хай тебе чортяка візьме, смійся!
Маукі бездоганно орудував рукавицею, і канаки, затаївшися по своїх хатах, чули "великий галас" — Бунстерові зойки та ревіння. Так тривало з годину або й більше.
Коли Маукі скінчив свою роботу, він одніс компаса та зброю на катер і взявся складати туди ящики з тютюном. Тоді вискочила з дому страшна, без шкіри істота і, жахливо кричачи, побігла на берег, упала на пісок і під пекучим сонцем почала там качатись та корчитись. Маукі поглянув у той бік, повагався, а тоді підійшов, одрізав
Бунстерові голову і, завернувши в мату, сховав у ящик на кормі катера.
Міцно спали канаки того довгого, гарячого дня, — так спали, що й не бачили, коли катер рушив з місця, вийшов із протоки і поплив на південь, гнаний південно-східним пасатом. Ніхто не завважив, як підійшов катер до острова Ізабел, як по багатьох труднощах дістався він до Малейти. Маукі приплив до Порт-Адамса, маючи з собою стільки рушниць та тютюну, скільки й уві сні не бачили тубільці. Але Маукі не зостався при березі. Адже він мав у себе голову білої людини, і тільки густий ліс міг йому дати безпечний схов. Він пішов у лісові селища, вбив там старого Фанфоа та ще декількох ватажків і взяв над усіма тамтешніми селами владу й силу. По смерті його батька в Порт-Адамсі став за ватажка його брат, і обидва племені — берегове й лісове — заклали тісний поміж себе союз. На всьому острові Малейті, серед двохсот його войовничих племен, не було сили, могутнішої за цю.
Маукі боявся британського уряду, але ще більше всемогутньої милової компанії. Отож коли якось сповіщено його, що компанія вимагає від нього боргу — вісім з половиною літ роботи, — Маукі відповів, що згоден сплатити. Незабаром прибула неминуча біла людина, капітан шхуни, — єдиний із білих, що безкарно за часів Маукі побував у лісах на острові. І не тільки що безкарно повернувся звідти, а й виніс із собою сімсот п'ятдесят доларів золотом — відшкодування за вісім з половиною років не-; виконаної роботи, а також ціну по собівартості тих самих і рушниць та ящиків тютюну.