Gli automobilisti accaldati sembrano
non avere storia... Come realta, un ingorgo
automobilistico impressiona ma non ci dice gran ehe.
Arrigo Benedetti, "L'Espresso", Roma, 21, 6. 1964 .
Спочатку дівчина в "Дофіні" наполягала на тому, щоб вести відлік часу, хоча інженерові в "Пежо 404" було вже все одно. На годинник подивитися міг будь-хто, але здавалося, що час, прив'язаний до правого зап'ястка, чи bip bip радіо вимірюють щось інше, що вони є часом тих, хто не вчинив цієї дурниці — вирішив у неділю по обіді вертатися в Париж південною автострадою, і ось тепер, проминувши лише Фонтебло, змушений рушати з місця, гальмувати — шість рядів автомобілів з кожного боку (бо ж відомо, що по неділях автострада повністю віддається у розпорядження тих, хто повертається у столицю) — заводити двигун, просуватися вперед на три метри, зупинятися, вести балачки з двома черницями в "2НР" праворуч, з дівчиною в "Дофіні" ліворуч, дивитися в дзеркало заднього огляду на блідого чоловіка за кермом "Каравелли", з іронією заздрити пташиному щастю подружньої пари в "Пежо 203" (що іде позаду "Дофіна" дівчини), яка бавиться зі своєю донечкою, жартує і ласує сиром, час від часу страждати від сплесків роздратування двох молодиків у "Сімці", яка їде попереду "Пежо 404", і навіть виходити з авто під час зупинок, розвідувати, що діється довкола, не відходячи надто далеко (тому що ніколи не знаєш, в який момент автомобілі, що попереду, поновлять рух і треба буде бігти назад, аби ті, що позаду, не розпочали зливу сигналів і образ); і так порівнятися з "Таунусом", що їде попереду "Дофіна" дівчини, яка щомиті позирає на годинник, перекинутися кількома сповненими гіркою іронією фразами з двома чоловіками, що подорожують з білявим хлопчиком, який саме за таких обставин щосили розважається тим, що вільно водить свій іграшковий автомобільчик по сидіннях і задній панелі "Таунуса", чи зважитися і пройтися ще трохи вперед, оскільки не схоже, що автомобілі попереду збираються знову рушити вперед, і з деяким співчуттям спостерігати за стареньким подружжям в "ID Сітроен", схожому на велетенську фіолетову ванну, в якому старенькі ніби пливуть, він — спершись ліктями на кермо з виразом терплячої втоми, вона — гризучи яблуко, не стільки з апетитом, скільки для того, аби чимось себе зайняти.
Вчетверте зіткнувшись з усім цим, проробивши все це, інженер вирішив більше не виходити з авто, сподіваючись, що поліція якось розчистить цей затор. Серпнева спека на ту пору збиралася десь на рівні шин, від чого стояння на одному місці ставало дедалі виснажливішим. Усе довкола — це був запах бензину, нетерплячі вигуки молодиків у "Сімці", відблиски сонця від скла і хромованих частин і, до повного щастя, дратівливе відчуття ув'язнення посеред цілого лісу автомобілів, призначення яких — швидкий рух. Інженерів "404" їхав у другому ряді справа, якщо рахувати від лінії, що розділяла дві дорожні смуги, отож праворуч від нього було чотири автомобілі, а ліворуч — сім, хоча насправді він міг чітко бачити лише вісім навколо нього та їх пасажирів, на яких він уже так надивився, що його мало не нудило. Зі всіма переговорив, за винятком хлопців у "Сімці", які здалися йому неприємними; час від часу ситуація обговорювалася до найменших деталей, і загальне враження було таким, що до Корбей-Ессона вони просуватимуться зі швидкістю черепахи чи навіть повільніше, а між Корбеєм і Жувісі рух пришвидшиться, як тільки гелікоптерам і мотоциклістам вдасться пробити затор у найгіршому його місці. Уже ні в кого не залишалось сумнівів, що десь поблизу мала статися якась дуже серйозна аварія — єдине пояснення такої неймовірної повільності. І разом з цим — уряд, спека, податки, управління дорогами, одна тема вслід за іншою, три метри, ще одна банальна істина, п'ять метрів, сентенційна фраза чи стримане прокляття.
Двом черницям у "2НР" треба було приїхати у Мілі-ля-Форт перед восьмою, оскільки вони везли кошик з городиною для кухні. Подружжю в "Пежо 203" понад усе важило не пропустити телепередачу о 9:30. Дівчина в "Дофіні" сказала інженерові, що їй байдуже, приїде вона в Париж раніше чи пізніше, але скаржиться вона з принципу, бо їй видається просто знущанням нав'язувати тисячам людей режим каравану верблюдів. На думку інженера, за останні кілька годин (була вже, мабуть, майже п'ята, але спека шмагала усіх немилосердно) вони просунулись уперед приблизно на п'ятдесят метрів, але один із чоловіків, які їхали в "Таунусі", що підійшов побалакати, ведучи за руку хлопчика з його іграшковим автомобільчиком, іронічно вказав йому на крону одинокого платана, а дівчина в "Дофіні" згадала, що цей платан (якщо це не був каштан) перебував на тому ж рівні, що й її авто вже стільки часу, що навіть не варто було дивитися на наручний годинник, бо однаково заплутаєшся в нічого не вартих підрахунках.
Сутінки ніяк не наставали, вібрування сонця над автострадою й автомобілями доводило до нестями, аж до нудоти. Чорні окуляри, змочені одеколоном хустинки на головах, імпровізовані засоби, щоб захиститися від сонця, уникнути різкого відблиску чи клубів вихлопного газу при кожному рушанні, з'являлися й удосконалювалися, ставали предметом спілкування і коментарів. Інженер знову вийшов з авто, щоб розім'яти ноги, перекинувся кількома словами з парою — на вигляд селянами — в "Аріані", що стояв перед "2НР" черниць. За "2НР" стояв "Фольксваген" із солдатом і дівчиною, що були схожі на молодят. Третій від узбіччя ряд його вже не цікавив, бо треба було б відійти від "404" на небезпечну відстань. В очах мерехтіло від кольорів та форм — "Мерседес Бенц", "ID", "4R", "Ланчія", "Шкода", "Морріс Мінор", повний каталог. Ліворуч, вздовж протилежного полотна тяглися ще одні неосяжні хащі: "Рено", "Англія", "Пежо", "Порш", "Вольво"; це було настільки монотонним, що врешті-решт, після того як він побалакав з пасажирами "Таунуса" і зробив невдалу спробу обмінятися враженнями з самотнім водієм "Каравелли", йому не залишалось нічого іншого, як повернутися у свій "404" і поновити попередню розмову про час, відстані і кінофільми з дівчиною в "Дофіні".
Страница 1 из 6 Следующая Последняя »