Пітер Пен і Венді

Страница 23 из 44

Джеймс Мэтью Барри

— То як, шибайголови? Згодні?— запитав Гак.

— Ось моя рука, капітане!— вигукнули обидва в один голос.

— А ось вам мій гачок. Заприсягнімося.

Вони заприсяглися, що не відступляться від свого задуму. А що всі троє були вже на скелі, то Гак раптом згадав про Тигрову Лілею.

— А де ж червоношкіра?— уривчасто запитав він.

Капітан часом дозволяв собі пожартувати, отож пірати подумали, що він і тепер розігрує їх.

— Усе гаразд, капітане,— весело відказав Чмир.— Ми її відпустили.

— Відпустили?!— закричав Гак.

— За вашим наказом,— пробелькотав боцман.

— Ви ж самі гукнули нам з води, щоб ми звільнили її,— докинув Старкі.

— Сто чортів і одна відьма!— гримнув Гак.— Це що за чортівня? Обличчя його потемніло з люті, але він зрозумів, що пірати кажуть

правду, і злякався.

— Слухайте, хлопці,— мовив він, злегка затинаючись,— я не давав такого наказу.

— Нічого не втямлю,— сказав Чмир.

Усім трьом стало моторошно. Гак підвищив голос, але в ньому чулося тремтіння.

— Гей ти, дух, що блукаєш над цією затокою!— гукнув він.— Чи ти чуєш мене?

Пітерові, звісно, слід було б промовчати, але ж ви розумієте, що промовчати він не міг. І тут-таки озвався Гаковим голосом:

— Чую, хай тобі сто чортів і одна відьма!

Треба віддати належне Гакові: у цю критичну мить він не виказав і тіні страху.

А от Чмир і Старкі перелякалися на смерть і, мов ті зайці, тулились один до одного.

— Хто ти, незнайомцю?— запитав Гак.— Відповідай!

— Я Джеймс Гак,— відказав голос,— капітан "Веселого Роджера".

— Неправда! Неправда!— аж захрип з обурення Гак.

— Присягаюсь дияволом і пеклом!— правив своєї голос.— Спробуй тільки ще раз сказати, що це неправда, і я настромлю тебе на якір!

Гак розважив за краще змінити тон.

— Якщо ти Гак,— обізвався він майже сумирно,— то скажи мені: хто ж тоді я?

•— Ти — салака!— відрубав голос.— Жалюгідна салака!

— Салака!..— приголомшено проказав за ним Гак. І тільки тепер його могутній дух дав течу. До того ж він побачив, як обидва його підлеглі сахнулись від нього.

— То, виходить, увесь цей час ми мали за капітана салаку!— забурмотіли вони проміж себе.— Яка ганьба!

Вірні собаки загавкали на господаря! Та він у своєму трагічному становищі навряд чи й почув їх. У цю страшну хвилину йому не потрібно було, щоб хтось вірив у нього, а єдине — щоб він сам у себе вірив. А тим часом Гак відчував, що його "я" неначе кудись вислизає.

— Не покидай мене, мій гордий дух!— хрипко прошепотів він. Як і у всіх славнозвісних піратів, навіть в його чорній душі були

якісь крихти суто жіночої інтуїції. І він зненацька надумав удатися до гри-вгадайки.

— Слухай, Гак!— гукнув він.— Чи маєш ти інший голос? Щоб Пітер відмовився від гри? Ні, такого ще не було. Отож він

жваво озвався вже своїм голосом:

— Еге ж!

— А інше ім'я?

— Так.

— Овоч?— запитав Гак.

— Ні.

— Камінь?

— Ні.

— Жива істота?

— Так.

— Чоловік?

— Ні!— У відповіді пробриніла зневага.

— Хлопець?

— Так.

— Звичайний хлопець?

— Ні!

— Чарівний хлопець?

На превелику досаду Венді, Пітер відповів:

— Так!

— Ти в Англії?

— Ні.

— Ти, на острові?

— Так.

Гак не міг нічого второпати.

— Ану, попитайте його ви,— звернувся він до своїх підлеглих, утираючи спітніле чоло.

Чмир тяжко замислився.

— Нічого не можу надумати,— скрушно мовив він нарешті.

— А от і не вгадаєте! От і не вгадаєте!— радісно вигукував Пітер.— Ну що, програли?

І сталося те, що мало статися: запишавшись, він утратив обачність, і троє лиходіїв зараз же вхопилися на цю нагоду.

— Програли, програли!— згідливо загукали вони.

— То слухайте!— промовив Пітер.— Мене звуть Пітер Пен! Пітер Пен!..

До капітана Гака враз повернулося його "я", а Чмир і Старкі знову стали його вірними слугами.

— Тепер він од нас не втече!— заволав Гак.— У воду, Чмир! Старкі, до човна! Взяти хлопчиська живого чи мертвого!

І з цими словами він сам скочив у воду. В ту ж мить пролунав веселий голос Пітера:

— Хлопці, готові?

— Готові! Готові!— долинули вигуки з усіх боків.

— Тоді вперед! Бий піратів!

Сутичка була коротка, але запекла. Перший здобув перемогу Джон. Він хоробро кинувся в човен і зчепився із Старкі. Якусь хвилю вони шалено борюкалися, і врешті Джон вихопив з чіпких рук пірата кинджал. Старкі шубовснув у воду, і Джон стрибнув слідом за ним. Човен понесло геть.

То там, то там над водою мигтіли голови, зблискували гострі леза кинджалів, і раз по раз лунав крик і стогін. У тому шарварку дехто навіть плутав, де чужі, а де свої. Чмир штрикнув був під ребра Базіку своїм Крученим Джонні, але тут-таки сам дістав пробоїну від Чубчика. А трохи оддалік від скелі Старкі не в жарт притискав Задаваку та Близнюків.

Та чому це не видно Пітера? О, він полює на більшого звіра!

Ніхто не скаже, що загублені хлопчаки були боягузи, тож годі винуватити їх за те, що вони сплохували перед піратським капітаном. Своїм залізним пазуром Гак неначе виписав навколо себе смертельне коло, і вони кидались від нього врозтіч, мов сполохані рибчинки.

Лиш один з них не боявся грізного капітана, лиш один був готовий переступити те коло.

Хоч як це дивно, але зійшлись вони не у воді. Гак поліз на скелю перевести дух, і в ту ж мить з протилежного боку туди почав підніматись і Пітер. Скеля була слизька, наче гумова куля, і їм довелося не сходити, а лізти рачки. Жоден не знав, що з того боку йому назустріч здирається ворог. Вони одночасно простягли руки вперед, шукаючи, за що б ухопитися, і враз їхні руки зіткнулись. Від подиву обидва підвели голови — і опинилися віч-на-віч. Отак вони й зійшлись.

Не один славнозвісний герой признавався, що в останні хвилини перед боєм серце йому стискав страх. Коли б таке було в ту мить і з Пітером, я чесно сказав би вам про це. Зрештою, Гак був єдиний, кого боявся сам Старий Кок. Але Пітер не відчував страху — лише радість нуртувала в його душі, і він потішено вискалив свої перлисті зубенята. Тоді блискавичним порухом вихопив з-за пояса в Гака кинджал і вже намірився був проштрикнути ворога, коли раптом помітив, що стоїть на скелі трохи вище від нього. То був би нечесний бій, і Пітер подав піратові руку, щоб допомогти йому стати вище.

Отоді Гак і вдарив його своїм залізним пазуром.