70
Взяв рукавицю Аельрот пихатий,
І гордо він звертається до дядька:
"Мій любий сіре, ваш дарунок цінний,
Та оберіть одинадцять баронів,
Дванадцятьох ми переможем перів".
Тут другий дядько — Фальзарон озвався
(Царю доводився він братом рідним):
"Племіннику мій любий, підем разом
На бойовище й розпочнемо битву.
Цей ар'єргард, частину війська Карла,
Упевнений, ми знищим дуже швидко!"
Аой!
71
Під'їхав збоку також Корсабліс,
Берберів цар, хитрішого не знайдеш,
А промовляв, як той васал покірний:
"Коли за вас б'ємося, страх далеко!"
Аж ось озвався і Мальпрім з Брігалю,
Він швидко біга, огира прудкіше,
І закричав цареві на весь голос:
"Я поведу загін свій в Ронсеваль,
Якщо знайду Роланда, то понищу!"
72
Був там також емір із Балагер,
Красивий, з ясним гордовитим зором,
Величний має вигляд на коні він.
Пишається озброєнням чудовим.
Його відвага всім давно відома.
Якби хрещений, був би справжній лицар!
Він до Марсілія звернувся гідно:
"Потішить хочу в Ронсевалі душу,
Роланда стріну — мертвим впасти змушу.
З ним Олів'єра, всіх дванадцять перів.
Загинуть франки в горі та безчесті.
Карл вже недужий і старий базіка,
Відмовиться від дальших битв із нами.
Збережемо Іспанії ми спокій!"
Марсілій-цар подякував привітно.
Аой!
73
Був там емір один, він з Моріани,
Підлішого ще не було в тім краї!
Перед царем почав він хизуватись:
"Я в Ронсеваль веду хоробре військо —
З щитами і списами тисяч двадцять.
Якщо Роланда стріну — буде мертвий.
Карл муситиме плакати довіку".
Аой!
74
Ще був Торджис сміливий з Тортелози,
Як ленний граф володарь цього міста.
Старий, непримиренний ворог франків.
Під'їхав він і приєднавсь до інших,
Сказав царю: "Марсілію, не бійтесь:
Наш Магомет здола Петра святого,
Моліться, й він дарує перемогу.
А я з Роландом стрінусь в Ронсевалі,
Не битиметься більше він вже далі!
Ось меч мій, довгий і прекрасний, гляньте,
Коли його схрещу із Дюрандалем,
Подивимось, який з них буде кращий!
Я франків військо розіб'ю дощенту.
І Карлові лишиться тільки сором.
Йому корону більше не носити!"
75
Вчинив великий шум цар Ескреміт,
Володар мавританський із Вальтерни.
Царю з юрби баронів закричав він:
"У Ронсевалі вб'ю французьку славу,
Знайду Роланда — голову зрубаю.
Так само ж Олів'єру, його другу,
Приречені усі дванадцять перів.
Загинуть франки, Франція спустіє,
А Карл нових васалів вже не знайде!"
Аой!
76
Ось ще один невірний, Есторгант,
І хитрий друг його Естрамаріт,
Обманщики зрадливі та лукаві.
Марсілій їх позвав: "Сюди, сеньйори!
Поїдете в міжгір'я Ронсеваль,
Там разом будем військом керувати!"
Вони відповіли: "До ваших послуг!
Ми атакуємо Роланда й Олів'єра,
Від смерті не втечуть дванадцять перів.
Мечі в нас гострі й дуже небезпечні,
Почервоніють від жаркої крові.
Помруть всі франки Карлові на сором,
Тобі ж Велику Землю подаруєм.
Тож поспішаймо, сіре, обіцяєм:
В полон ми візьмемо й самого Карла!"
77
Прибути встиг й сибільський Маргаріт,
Володар всіх земель аж до примор'я.
Улюбленець жінок, вродливий надто,
Побачивши його, красуні квітли,
І кожна посміхалась йому щиро.
Зразковий паладин був серед маврів!
З юрби соратників він виступає
И говорить королю: "Відкиньте острах!
У Ронсевалі я згублю Роланда,
Та й Олів'єр не зможе врятуватись,
Всім перам не лишитися живими.
Вдивіться в меч із золотим ефесом,
Його подарував емір із Пріма.
Клянусь, він скоро обагриться кров'ю,
Загинуть франки і знеславлять край свій,
А Карл сивобородий і старезний
Дні скінчить у скорботі й гніві темнім.
Ми Францію вже через рік захопим,
Розіб'ємо свій табір в Сен-Денізі!"
З тим цар невірних ввічливо вклонився.
Аой!
78
Тут виступив й Шернубль із Нуар-Валю.
Волосся майже до землі звисало,
Він для розваги часом з тягарем носився —
Той важчий, ніж чотири мули разом.
Прокляв Бог землю, на якій він виріс.
Не сяє сонце там, хліб не зростає,
Не йдуть дощі й роса не сміє впасти,
А все каміння чорне і похмуре,
Говорять, то диявола притулок.
Сказав Шернубль: "Мій вірний меч на боці,
Його у Ронсевалі вмию кров'ю.
Якщо Роланда на шляху зустріну,
Мені повірте, нападу відразу,
Своїм мечем здобуду Дюрандаль я.
Загинуть франки, Францію зруйнуєм!"
По цих словах дванадцять перів встали,
Були за ними вже сто тисяч маврів,
Усі бадьорі, всі в чеканні битви.
Зайшли в ялинник і готують зброю.
79
Наділи вже кольчуги сарацинські,
Що в більшості були з кілець потрійних,
Чудові шоломи із Сарагоси,
І віденські мечі булатні збоку,
Списи з Валенсії, щити червлені
І прапорці — червоні, білі, сині.
Зійшли із мулів і дорожних коней
І мчать на скакунах пліч-о-пліч в лавах.
День був ясний, мов жар, блищало сонце,
Спалахувала під промінням зброя,
І звуки сурм лунали над військами.
Далекий шум почули раптом франки,
А Олів'єр сказав: "Гадаю, друже,
Що скоро з маврами в нас буде битва!"
На те Роланд: "Пошли її нам, Боже!
То честь велика — битися за Карла,
Бо за сеньйора всяк васал повинен
Терпіти біль і спеку, рани й холод,
Віддати кров, саме життя із тілом,
А ворогів рубати без упину.
Ніхто щоб не ославив у піснях нас!
Неправий маврів бій, а франків — правий!
І приклад сам я вам подам належний!"
Аой!
ОЛІВ'ЄР ВИЯВЛЯЄ ВІЙСЬКО МАВРІВ
80
Граф Олів'єр на верх гори піднявся.
Праворуч глянув на зелені луки
И побачив всюди він війська невірних.
Покликав зразу граф Роланда-друга:
"З земель іспанських хмара на нас суне.
Шоломів полум'я, лат блискотіння.
Охопить франків гнів превеличезний,
Бо зрадник Ганелон доклав тут руку,
Це ж він пропонував у ар'єргард нас".
"Замовкни, Олів'єре, — відповів той, —
Забув? Це мій вітчим, ні слова більше!"