Пісня про Роланда

Страница 4 из 31

Автор Неизвестен

35
Угамували найзнатніші з маврів
Свого царя, щоб знову сів на трон він.
Халіф сказав: "Вчинили ви погано,
Загрожуючи списом вбити франка.
Слід спершу вислухать його уважно".
А Ганелон: "Переживу образу!
Проте все золото, що Бог послав нам,
І всі багатства вашої країни
Не змусять приховати слів напутніх,
Що передав мені король могутній
Для вас бо, вороже смертельний Карла!"
Тут граф свій плащ із соболів добірних,
Нашитих скрізь на шовк александрійський,
На землю кинув — Бланкандрін підняв враз,
Та граф меча тримав надалі міцно,
Його ефес стискав він щирозлотний.
Загомоніли маври: "От шляхетний лицар!"
Аой!

36
І знову Ганелон цареві каже
Наблизившись: "Ваш гнів даремний, сіре,
Бо Карл, володар Франції, вам радить
Прийняти віру у Христа правдиву
І пів-Іспанії у лен в дарунок,
А другу частку — небожу Роланду.
Чванливий, гордий буде ваш сусіда.
Якщо угода ця вам не підходить,
Карл прийде, Сарагосу всю обложить,
Вас візьмуть силоміць і добре зв'яжуть.
Вас одвезуть в його престольний Ахен,
Не посадовлять на парадних коней
Чи мулів, лошаків, щоб їхать верхи,
Вас кинуть на шкапину жалюгідну,
Судитимуть і одвезуть на плаху.
Ось те, що вам король звелів сказати".
І він подав листа в правицю мавра.

37
Від люті аж почервонів Марсілій,
Зламав печатку, віск на землю кинув.
Листа він розгорнув і промовляє:
"Землі французької володар грізний
Нагадує про біль свій і образу
За двох послів, Базилія й Базана,
Що стратив я на пагорбах Альтільї.
Якщо життя я хочу врятувати,
Потрібно видать дядечка — Халіфа,
Інакше Карл нашле на мене кару".
Скінчив Марсілій, син його озвався,
Звернувсь до батька: "Ганелон безумний,
Брехун і заслуговує на смерть він!
Віддай його, з ним швидко я покінчу!"
Це чує Ганелон, меча оголив
І притулився до сосни плечима.

УГОДА З МАРСІЛІЄМ
38
Прийшов до свого саду цар Марсілій,
Найродовитіші пішли з ним разом:
Вже посивілий Бланкандрін премудрий
Із принцем Джурфаленом, спадкоємцем,
Халіф — Марсілію і друг, і дядько.
Промовив Бланкандрін: "Покличте франка,
Він заприсягся нам допомагати".
Марсілій відмовляє: "Хай заходить!"
Мавр Ганелона взяв за руку праву
И привів його у царський сад до трону.
Підготували там безчесну зраду.
Аой!

39
"Мій любий Ганелоне, — цар промовив, —
Не знаючи, поквапився я надто
І в гніві намагавсь вас списом вдарить.
Я соболями оплачу помилку,
їх вартість — п'ятсот ліврів золотими,
Тож за образу щедрий дам я викуп!"
І Ганелон: "Від цього не відмовлюсь:
А за добро хай Бог і вам віддячить!"
Аой!

40
Марсілій знов: "Повірте, Ганелоне,
Що від душі вас хочу полюбити.
Мені кортить про Карла більш почути.
Минула його сила, він старий вже,
Подейкують, йому давно за двісті.
Він стільки вже пройшов країв чужинних
І стільки відбивав щитом ударів!
Скількох царів перетворив на злиднів!
Коли ж нарешті втомиться од битв цих?"
Посол сказав: "Адже він зовсім інший!
Його хто бачив, скаже неодмінно,
Що Імператор франків — справжній лицар!
Не зможу я його хвалити й славить,
Бо вище він і слави, і похвал всіх!
Про справжню смілість Карла хто розкаже?
Бог дав завзятості йому без міри!
Загину, та не обману довіри!"

41
А мавр своє: "Дивуюся я Карлу.
Він вже старий і сивий, як я знаю,
Йому давно вже двісті літ чи більше.
Скількох він втрат зазнав в борні невтомній,
І від мечів й списів поранень скільки!
Скількох царів перетворив на злиднів!
Коли же він утомиться від битв цих?"
"Цьому не буть, поки живий племінник.
Він кращий лицар в піднебеснім світі,
Його друг Олів'єр не гірший в битві,
Дванадцять перів, фаворитів Карла,
І двадцять тисяч франків — ар'єргард весь.
Спокійний Карл, нікого не боїться!"
Аой!

42
Невірний знов: "Для нас велике диво,
Що Карл Великий, вже старий і сивий,
І, як я знаю, має двісті років.
Завоював мечем країн він безліч!
А скільки був поранений списами!
І переміг в боях стількох царів він!
Коли ж нарешті втомиться од битв цих?"
І граф: "Поки живий Роланд — ніколи!
Подібного барона Схід не бачив.
Його друг Олів'єр не менш відважний.
Дванадцять перів, що їх Карл так любить,
І їх дружина — двадцять тисяч франків.
Король спокійний, ворог не страшний їм!"
Аой!

43
"Мій любий Ганелоне, — цар відмовив, —
У світі кращої немає раті;
Я маю вже чотири сотні тисяч,
Щоб битися із Карлом, з його військом".
Та заперечив граф: "Не зараз тільки,
Бо багатьох ви втратите невірних.
Облиште це безумство, будьте мудрі!
А Карлові скарбів пошліть ви стільки,
Щоб кожний з франків тільки здивувався.
Додайте ще заручників із двадцять.
Поверне Карл у Францію-красуню,
Позаду ж ар'єргард лишиться, мабуть,
З ним граф Роланд, племінник королівський
З відважним й мудрим Олів'єром разом.
Повірте, як помруть обидва графи,
Забуде Карл свою безмірну пиху
И навік бажання зникне з вами битись".
Аой!

44
"Мій милий Ганелоне, — цар промовив, —
Та як зробити, щоб Роланд загинув?"
І Ганелон: "Охоче дам пораду!
Дійшовши до Сізерського проходу,
Король поставить ззаду ар'єргард свій.
Його очолять граф Роланд пихатий
І Олів'єр, йому Карл дуже вірить.
Нашліть на них сто тисяч іновірців,
Нехай вони зав'яжуть першу битву,
Поранять і повтомлюють тих франків.
Не криюсь, ваші майже всі загинуть.
Та зразу ж друга рать у бій полине,
З обох цих битв Роланд живим не вийде.
Блискучий подвиг звершить ваше військо!
І ви не знатимете більше воєн.
Аой!