153
Засмучений й розгніваний Роланд
Знов у бою, він б'є нещадно маврів,
Убив відразу двадцять тих невірних,
Готьє іще шістьох, п'ятьох Турпін сам.
Язичники кричать: "Жахливі вбивці!
Дивіться, щоб вони не повтікали!
Той боягуз, хто з ними не стинеться,
Той зрадник, хто полишить бойовище!"
Аунають кличі бойові невірних,
З усіх боків на франків нападають.
Аой!
154
Роланд уславивсь як славетний воїн,
Готьє де л'Ум також чудовий лицар,
Турпін й собі досвідчений рубака,
І жоден з них товариша не кине.
У самій гущі січі б'ють невірних.
Було там десять сотень піших маврів
И кіннотників ще понад сорок тисяч.
Бояться всі наблизитись до франків,
Лиш засипають стрілами й списами,
Дротами, піками та гарпунами.
Загинув першим втомлений Готьє.
Турпіну з Реймса щит пробили наскрізь,
Шолом розбитий, в голові вже рана,
Розтрощений і панцир, у дірках весь,
І враз вп'ялись стріли чотири в тіло.
Вже впав скакун, під ним списом убитий,
І чорна мить — впав сам архієпископ.
Аой!
155
Турпін відчув, що неміч наростає —
Стріли чотири ще стирчали в тілі —
Та, мужній воїн, швидко сам підвівся,
Роланда бачить — й поквапом до графа.
Сказав йому: "Я ще не вбитий! Лицар
Поки живий, не припиняє битись!"
І, вихопивши меч, Альмас булатний,
Завдав він тисячу страшних ударів.
Пізніше скаже Карл — Турпін бив влучно:
Лежало там чотири сотні маврів,
Поранені, розсічені надвоє,
А хто й з відрубаною головою...
Про це є в Джесті запис достовірний:
На полі брані був святий Егідій,
В Ааонському монастирі все описав він.
А хто того не знає — просто неук.
156
Як справжній лицар б'ється граф Роланд.
Та спекота, піт заливає тіло,
Страшенно голова болить, всю ломить:
Коли сурмив у ріг, порвав всі жили.
Проте він хоче знать, чи прийде Карл,
Взяв Оліфант, але сурмить так слабо.
Король завмер, послухав, тихо каже:
"Сеньйори, нам цей звук віщує горе.
Сьогодні небіж мій, Роланд, загине.
По звуках рога чую — смерть вже близько.
Не гайте часу, скакунів острожте!
Заграйте гучно в усі сурми війська!"
І враз відповіли всі сорок тисяч,
Ауна пішла по горах і в долинах.
Почули маври, переполошились,
Здійнявся гомін: "Карл вже повернувся!"
157
А потім крик: "Він зовсім од нас близько!
Ми чули звук французьких труб тривожний.
Як прийде Карл, то не минути кари!
Роланд живий — війна почнеться знову,
Ми втратимо Іспанію, весь край наш!"
Із війська відібрали щонайкращих
Чотири сотні вояків в шоломах.
Смерть несучи, вони мчать на Роланда.
Що ж, є робота для меча героя.
Аой!
158
Коли Роланд побачив наступ вражий,
Відчув він силу, гордість і відвагу.
Поки живий, завзято буде битись.
Сів на коня, прудкого Вельянтіфа,
Ударив острогами золотими
І кинувсь в саму гущу сарацинів.
Слідом за ним з мечем архієпископ.
А маври закричали: "Всі рятуйтесь!
Король могутній повернувсь, тікайте!
Французькі сурми близько вже лунають!"
159
Ніколи граф Роланд не міг терпіти
Пихатих гордіїв, страхополохів
І зрадників, злостивих і негідних.
Сказав архієпископу Турпіну:
"Ви піший, сіре, на коні сиджу я,
Але залишусь з вами, вас не кину,
Поділимо і радості, і горе.
Ніколи й ні для кого вас не зраджу.
А за наскок віддячим бусурманам
І нагадаймо вдари Дюрандаля!"
Турпін: "До бою, хай тремтять невірні!
А прийде Карл, то він за нас помститься!"
160
Волають маври: "Горе нам, нещасним!
Для нас цей день став днем страшної згуби,
Ми втратили всіх перів і сеньйорів,
А Карл з великим військом повернувся.
Ми чуєм звук французьких сурем ясний,
Та поклик "Монжуа!" іще гучніший.
І граф Роланд подвоїв наче сили,
Ніхто його перебороть не зможе!
Ще спробуймо поцілить — і облишмо!"
Так і зробили. Враз дроти летючі
Посипались, списи і піки, стріли
Пошматували панцир, щит пробили,
Та жодне вістря шкіру не прошило.
А Вельянтіф отримав ран зо тридцять,
І врешті замертво він впав під графом.
Та сарацини врозтіч, а на полі
Зоставсь один Роланд. Один, самітній...
Аой!
161
Тікають маври до країв іспанських,
їх переповнює шалена злоба.
А граф Роланд не може гнатись слідом,
Бо втратив Вельянтіфа-скакуна він,
І мусить відтепер боротись піший.
Тож поспішив допомогти Турпіну.
Граф відстібнув реміння у шолома,
А потім зняв білястий легкий панцир,
Мечем розрізав одяг на Турпіні,
Клаптями з нього закриває рани,
А потім притулив до своїх грудей,
Поклав легенько на траву зелену
І лагідно сказав: "Шляхетний друже!
Дозвольте борг мені сплатить останній.
Всі друзі, що були нам любі, вбиті,
Та ми не можемо їх так лишити.
Піду на розшуки і всіх знайду я,
А потім поруч покладу любовно".
Турпін сказав: "Ідіть і повертайтесь!
Хвалити Бога, поле бою наше!"
ПРОЩАННЯ РОЛАНДА З ДРУЗЯМИ
162
Роланд пішов. Поволі він обходить,
Обшукує і схили гір, і доли.
Знайшов Джеріна, з ним лежав Джер'єр,
А потім Берендж'єра і Отона,
Пізніше — Ансеїса і Самсона,
І сивого Джерарда з Руссільйона.
Усіх їх граф по черзі брав на руки
І ніс туди, де був архієпископ.
Там обережно клав їх коло нього.
Турпін не міг утримати ридання,
До неба руки зняв, благословив героїв
И сказав: "Дістали славу ви стражданням!
Спаси, о Боже, душі цих сміливців!
Відкрий для них ти вхід у Рай квітучий.
И на мене смерть чатує неминуча,
Вже не побачу короля ніколи!"
163
І знову йде Роланд, шукає в долах,
Побачив врешті тіло Олів'єра,
Притиснув друга він до серця міцно,
Приніс, поклав на щит його до інших.
Турпін небіжчика благословляє,
А біль і жалість серце їх стискає.
І каже граф Роланд: "Мій Олів'єре,
Ви графа син, достойного Реньєра,
Що марку мав аж до долин Рив'єри.
Та в жоднім краї лицаря не знайдеш,
За вас відважнішого, хто б так добре
В бою трощив щити, списи на тріски,
Вірнішого для друзів побратима
І ворога лютішого злочинству".