Оскільки Крімгільда більше не хотіла жити в замку, для неї та її почту, що його тепер очолював маркграф Екеварт, спорудили гарний будинок недалеко від собору. На . стінах нового будинку не було зображено нічого радісного і святкового, а його двері вели тільки у храм та до Зігфрідової гробниці.
Ута марно намагалася розважити дочку. Ще жодна жінка не побивалася так за своїм чоловіком.
У чорній тузі Крімгільда прожила понад чотири роки. За цей час вона не промовила жодного слова ні до Гунтера, ні до Гагена.
Якось Гаген порадив королю Гунтерові:
— Вже давно пора перевезти скарб Нібелунгів у Бургундію. Та поки Крімгільда гнівається на нас, цьому не бувати. Я радив би вам знову ввійти до неї в довір'я!
Гунтер відповів:
— Може, брати допоможуть переконати ЇЇ. Гізельгера і Гернота вона приймає охоче.
— Можна спробувати,— відповів Гаген,— проте я не вірю, що вони доб'ються чогось.
Однак Гунтер послав Ортвіна і Геро до своїх братів з проханням відвідати Крімгільду.
— Дуже довго, люба сестро, ви оплакуєте смерть свого коханого чоловіка,— прийшовши до Крімгільди, сказав Гернот.— Це вельми засмучує короля Гунтера. Він хоче скликати суд, який би зняв з нього підозру. Колись же має кінчитися ваш смуток! Як же звеселити ваше серце?
Крімгільда відповіла йому так:
— Мого брата ніхто не звинувачує. Зігфріда убив Гаген. Я не могла навіть припустити, що він ненавидить Зігфріда, інакше ніколи не видала б йому таємниці. Ох, навіщо я це зробила! Тепер мені залишається тільки одне: ніколи не прощати вбивцю! [85]
Після цього Гізельгер попросив сестру прийняти Гунтера і помиритися з ним, якщо, звичайно, вона не підозрює брата у вбивстві.
Крімгільда погодилася. Незабаром Гунтер відвідав її.
Обливаючись слізьми, Крімгільда сказала, що прощає всім, крім Гагена, бо ніхто інший не наважився б підняти на Зігфріда руку, навіть якби він того заслужив.
Отже, брат і сестра помирилися, навіть поцілувались, і вже через кілька днів Крімгільда дала згоду на перевезення скарбу Нібелун-гів у Вормс, але тільки в її будинок і під її нагляд.
Взявши вісім тисяч воїнів, Гізельгер і Гернот поїхали на північ і, поминувши тридцять країн, прибули до карлика Альберіха.
Привітавши гостей, той сказав:
— Я не можу заборонити вам забрати скарб. Він належить Крімгільді, і її право вимагати його.— І додав: — Якби у мене був плащ-невидимка, то ви не одержали б його ніколи. А так я безсилий і вволю вашу волю.
Альберіх наказав своїм карликам віддати скарб. Незабаром почали вивозити його з гори.
Чотири дні і чотири ночі дванадцять великих підвід перевозили скарб до корабля. Вони тричі з'їздили протягом дня і ночі, а перевезли за цей час лише золото, діаманти і самоцвіти. Коли б можна було купити за цей скарб весь світ, то й тоді він поменшав би не набагато.
Гаген знав, чого вартий скарб Нібелунгів.
У скарбові знаходилася також непоказна золота гілочка. На неї ніхто не звернув уваги. А ця гілочка була чарівна. За її допомогою можна було стати володарем світу. Можливо, Зігфрід знав про силу гілочки, але не хотів нею скористатися. Скінчивши роботу, Гернот і Гізельгер попрощалися з Альберіхом і вирушили в дорогу. З ними поїхало багато Нібелунгів, а решта разом із Альберіхом повернулися до гори. Ніхто не знає, де вони поділися згодом. А ті, що поїхали з Гернотом і Гізельгером, пізніше загинули на чужині.
Привезений у Вормс скарб насипали в Крімгільдині скрині, але в них не все вмістилося. Тому ним заповнили всі вежі її палацу і багато покоїв. Однак Крімгільда відмовилася б від скарбу в тисячу разів більшого, якби тільки ожив Зігфрід. Така вірність дружини трапляється рідко.
Тисячі витязів доправили скарб на Рейн. Крімгільда зустріла їх і всіх обдарувала. Золото й самоцвіти роздавала пригорщами.
Крімгільду прославляли по всіх усюдах. У всіх християнських країнах знали її як найшляхетнішу жінку.
Це турбувало Гагена, і він почав підбивати Гунтера:
— Далі не можна терпіти цього! Вона перетягне на свій бік таку силу, яка загрожуватиме нам!
— А що ж ми можемо вдіяти? Скарб належить Крімгільді, і ніхто [86] не має права втручатися в її справи. Я радий, що ми помирилися. Не треба заважати їй. Але Гаген наполягав:
— Розважливий чоловік не довірить жінці таке багатство! Ви ще пожалкуєте, що дозволили змарнувати такий безцінний скарб!
Та Гунтер не відступався:
— Вона моя сестра. Я присягнув не завдавати їй горя, тому втручатися не буду.
— То хай я буду винен,— мовив Гаген. Гунтер промовчав.
Тоді Гаген сказав:
— Ви обіцяли сестрі не чіпати її скарбу. Ви не зламаєте свого слова. Нехай скарб залишиться при ній. Я візьму тільки ключі від її скринь та веж, де лежать коштовності.
Так знову було порушено урочисту клятву. її зламали, мов трухляве ратище. Вдова втратила право на своє майно. Скрині залишилися у її будинку, а ключі перейшли до Гагена.
Король Гернот обурився, коли довідався про це. Він кричав:
— Це злочин! Годі кривдити мою сестру! Скарб ніколи не повинен потрапити в замок! Урочисто обіцяю перешкодити цьому!
Гізельгер теж розгнівався й мовив:
— Люба сестро, коли б Гаген не належав до нашого роду, я вбив би його!
Крімгільда плакала гіркими слізьми. Ще ніколи її так не принижували. До того ж, вона була зовсім безпорадна. Все це дуже турбувало Гернота.
— Це скінчиться чимось страхітливим! Скарб треба викинути в Рейн! — сказав він.
Через кілька днів королі оголосили, що їм треба спішно поїхати з Вормса, але ніхто не знав — чому і куди. Вони сказали, що поїдуть верхи на конях. Замість себе вони залишили Гагена.
Коли королі поїхали, Гаген вдерся у Крімгільдин будинок, і ніхто не наважився його зупинити. Те, що не могло повезти сто в'ючаків, він завдав собі на плечі, а тоді пішов на берег Рейну і вкинув у воду. Це сталося коло Лохгайму. Він вирішив сховати скарб на дні річки задля безпеки, а згодом підняти. Перед від'їздом Гунтера з Вормса він поклявся нікому не казати, де втопить скарб,— і він не зрадив клятви до самої смерті.
Проте ніхто в Бургундії цим скарбом так і не скористався.
Коли королі повернулися, Крімгільда розповіла їм про свою нову притугу.
Гунтер, вислухавши її, гнівно мовив: