Що за добра-предобра річ пироги з черницями! Хто їх не їв, а ще таких, які спеціально вміє варити і приготовляти Хане Гольдбаум,— жаль сказати, таких, що не їли подібних пирогів, буде, мабуть, чи не більше на світі від таких, що їли,— той і думкою не здумає і в сні не виснить, яка се добра річ пироги з черницями. Гарячі, маслом облиті, цукром густо посипані, вони так і розпливаються в роті. Лейбуньо, малий синок Хани Гольдбаум, дуже любить їх, так любить, що віддав би за них усе, але то рішуче все на світі, окрім своїх срібних, наскладаних і в шабасовій камізельці зашитих двадцяти ринських. Тих не віддав би вже, певно, за нізащо в світі.
Жаль тільки, що Хане Гольдбаум така страшно розумна жінка, така страшно запопадлива і оглядна газдиня, така страшно недобродушна мати! Лейбуньо не чув від неї ніколи ласкавого, пещеного слова, а коли, може, й чув, то ще, певно, в той час, коли пам’ять його не могла довше як годину вдержати в голові ніякої споминки. I не тільки Лейбуньо, але і всі в домі боялися її, не виключаючи й Куни Гольдбаума, її мужа, а Лейбуневого батька. Та й як же не бути їй страшно запопадливою і гордою, коли вона — дідичка десятитисячного капіталу і мурованого домика при Панській вулиці в Дрогобичі, взяла той маєток у віні від батька і набула за нього зовсім природним способом право старшування над мужем і над цілим домом! Як не бути їй розумною, гордою і запопадливою, коли вона — одинока дочка славного бориславського капіталіста, тепер уже небіжчика, Мойші Шіндера? Такого батька така й дочка. Крім маєтку, винесла з батькового дому й те, що її батькові помогло доробитися маєтку — твердий характер і реальний погляд на світ і людей. Як дочка Мойші Шіндера, вона стидається навіть до свого малого синка заговорити жартівливим, пещеним тоном, держить остро всіх у домі, а найостріше свого чоловіка, який, зрештою, весь тиждень сидить або в склепі з залізом, або в Бориславі при ямах, а тільки на шабас припинюється в домі і корчиться якомога під її твердою і нелицеприємною рукою. О, шабас для Куни Гольдбаума тяжкий день! Рано він мусить зложити жінці якнайдокладніший рахунок із цілотижневих праць і заходів своїх, мусить виказати до найменшого крейцера всі доходи й видатки, вияснити і витолкувати кожду позицію і гроші, що вплинули до рубрики "чистий зиск", невідмінно всі до цента віддати до її рук для похоронення їх у невеличкій вертгаймівській касі, що стоїть у Ханиній спальні, замикається її власною рукою і від якої ключів вона не дає ніколи нікому. Той обрахунок, при котрім майже ніколи не обходиться без суперечки і голосної лайки, триває звичайно дві або й три години. Хане входить скрупулятно в найменшу дрібницю, а Куна частенько рад би сю або другу позицію обминути без належного витолкування.
— Куно, вважай, що ти отець дітям! — упоминає в такім разі грізно Хане, і бідний Куна, зітхаючи й потіючи, напружує всі сили свого мізку, аби витолкувати якусь загадкову позицію.
А коли обрахунок скінчиться на повне задоволення строгої дочки Мойші Шіндера, то й тоді вона не покаже певно свого задоволення ані лицем, ані словом, відійде поважно і строго і тільки при обіді дасть пізнати свою ласку тим, що поставить на стіл якусь страву, котру Куна дуже любить і котра з тої причини рідко коли буває на столі, по розумному розпорядженню Хани, що все добре видається тим ліпшим, чим рідше являється. В порі черниць такою надзвичайною стравою бувають, власне, пироги з черницями, які Куна на своє лихо так само пристрасно любить, як і його малий Лейбуньо.
Дуже жаль, що Хане така тверда і невмолима жінка, що так рідко, раз на тиждень, варить пироги з черницями. Собі ж на лихо, бо Куна і Лейбуньо немало вже потихеньку набажались їй за те і "шлягів", і "холер", і всякої іншої рівно пожаданої благодаті божої. Але ще дужчий жаль, що Хане навіть у суботу не може занехаяти своєї вдачі і варить тих пожаданих пирогів з черницями тільки певне, раз на все незрушимо означене число: вісім для Куни, чотири для Лейбуня і чотири для себе; вона тих пирогів не любить і взагалі нічого не любить, крім грошей...
II
Нині понеділок, початок вересня,— а проте в кухні Гольдбаумів на стільниці насипана купа черниць, свіжо закуплених на торзі; служниця перебирає їх, а сама пані, відміривши докладно, скільки потрібно, найкращої муки і вибивши до неї три цілі яйця, місить тісто. Пироги з черницями покажуться сьогодні на столі. Який щасливий Лейбуньо! Він бігає по покоях, плеще в долоні, зазирає крізь шпари в кождий закамарок, де й так нічого цікавого не побачить, тупцює по сінях, пару разів вибігав уже на подвір’я і взагалі снується всюди, немовби який гедзь напав його і не давав йому посидіти на місці. Так і видно, що властивою причиною Лейбуневого снування була напівнетерпелива ожиданка обіду, а напіввеличезна охота — піти до кухні і там власними очима дивитися, як ліпляться, варяться, вибираються, укладаються в полумисок, обливаються маслом і посипаються цукром його улюблені пироги з черницями. Куна сьогодні виїмковим способом також припинився аж до обіду дома, сидів у своїй світлиці над рахунками, а в хвилях відпочинку мучився не меншою від Лейбуня нетерплячкою в ожиданні пирогів з черницями. А зайти до кухні без поклику Хани не смів ані Куна, ані Лейбуньо, доки вона була в кухні. А як на те сьогодні під час цілого варення обіду вона й не виходила з неї, так що син і батько, кождий окремо, без ніякої відради мусили мучитися аж до самої першої години, коли в Гольдбаумів завсіди починався обід.
Але яка ж то незвичайна справа була причиною, що Хане Гольдбаум відступила сьогодні від свого звичайного, раз на все усталеного порядку — варить у понеділок пироги з черницями і дозволила свому мужеві аж до полудня лишитися дома? Справа дійсно незвичайна: сьогодні їх синкові Лейбуневі кінчиться шість літ, і завтра рано він іде перший раз до публічної школи!
Богу дякувати, ось уже вибила пожадана година! Служниця з білим обрусом на руці пішла до їдальні застелювати стіл. Лейбуньо стоїть коло батька, який точно з ударом години кинув перо з рук і вліпив очі в двері. Ось відхиляються двері, і в них показується почервоніле від кухонного огню лице Хани Гольдбаум.