— Чи є злочинці, які чекають суду? — запитав Мармедюк.
— А ті, що звинувачені у фальшуванні грошей, — відповів мировий суддя. — Оскільки вони спіймалися на гарячому, то лишається тільки винести їм вирок.
— Авжеж, я й забув про тих людей… Сподіваюсь, більше нікого немає?
— Є ще справа про образу словами й загрозу фізичним насильством — сварка була минулого Дня Незалежності, але до бійки не дійшло, отже, я не певен, чи суд розглядатиме її. Ще я чув, нібито порушено закон про полювання в заборонений період і вбито оленя.
— Неодмінно притягнути порушника до відповідальності! — вигукнув суддя. — Я наполягаю, щоб цього закону дотримувалися неухильно!
— Звісно, звісно, я був певен, що ви так на це й подивитеся. Власне, це одна з причин моєї появи тут.
— Он як! — промовив суддя, зрозумівши враз, як хитро ошукав його Гайрам. — Що. ж ви маєте сказати, сер?
— Підозрюю, що в хатині Натті Бампо лежить забитий олень, і прошу видати ордер на обшук.
— Ви підозрюєте! А чи відомо вам, сер, що я не можу видати ордер, поки свідок не присягне, як того вимагає закон? Не можна порушувати недоторканість житла на підставі самих лише підозр.
— Я можу присягнути, — незворушно відповів Гайрам, — а на вулиці чекає Джотем, і він теж готовий бути свідком.
— Тоді випишіть ордер самі — ви маєте таке право, чого ж звертатися до мене?
— Оскільки це перший випадок порушення нового закону, а мені відомо, що суддя вельми дбає про його дотримання, то я гадав, буде краще, якщо це розпорядження віддасть він сам. До того ж, я часто ходжу до лісу в своїх теслярських справах, і мені зовсім не хочеться, щоб Шкіряна Панчоха мав мене за ворога. А суддя має в окрузі такий великий авторитет, що йому боятися нема чого.
Міс Темпл подивилася просто в обличчя підступному урядовцеві.
— А чому чесна людина має боятися такої доброї душі, як Натті Бампо?
— Бачите, міс Темпл, старий Натті не тільки в пум стріляє, — чого доброго, він ще й на урядовця спустить курок. Але якщо суддя відмовляється дати ордер, то я випишу його сам.
— Я не казав, що відмовляюсь, — відповів суддя, зрозумівши, що під загрозою його репутація безсторонньої людини. — Зайдіть до мого кабінету, містере Дулітл, я зараз прийду туди й підпишу ордер на обшук.
Коли Гайрам вийшов з кімнати, суддя, помітивши, що Елізабет хоче щось заперечити, приклав палець до вуст і сказав:
— Не такий страшний вовк, як його малюють, дитя моє. Може, Шкіряна Панчоха й справді підстрелив оленя, — ти сама казала, що він був із собаками, коли прийшов тобі на допомогу. Якщо в його хатині знайдуть забитого оленя, ти заплатиш штраф за Натті, і на тому все й скінчиться. Боюсь, що штраф буде дванадцять доларів з половиною, меншим цей поганець Гайрам не задовольниться, але моя репутація судді. варта такої дрібниці.
Елізабет ці слова заспокоїли, й вона відпустила батька, щоб він міг додержати слова, даного Дулітлові. Виконавши свій неприємний обов'язок, він вийшов із кабінету й здибав Олівера Едвардса. Той сягнистими кроками йшов посипаною гравієм доріжкою до будинку судді. Вигляд у нього був схвильований. Уздрівши суддю, юнак кинувся до нього й вигукнув із сердечністю, яку не часто виявляв до Мармедюка:
— Поздоровляю вас, сер! Від щирого серця поздоровляю! Страшно й подумати про те, що могло скоїтись! Я щойно з хатини Шкіряної Панчохи, він усе розповів мені. Справді, сер, ніякими словами не можна сказати те, що я пережив" коли… — юнак затнувся, зрозумівши, що сказав забагато, а тоді ніяково закінчив — … Коли довідався, яка небезпека загрожувала… міс Грант і… і вашій дочці, сер.
Але Мармедюк і сам був ще надто схвильований, щоб звертати увагу на такі марниці. Не помітивши, як збентежився юнак, він відповів:
— Дякую, Олівере, дякую! Ти правду кажеш, це таке страхіття, що краще й не згадувати. Але ходімо швидше до Бесс, вона сама, бо Луїза вже пішла додому, до батька..
Юнак кинувся вперед і розчинив двері, — він ледве втерпів, щоб не ввійти першим. За хвилину всі троє вже були разом.
Стриманість, з якою дівчина ставилася до Олівера, тепер де й поділася, і всі вони пробули разом дві години, невимушено й щиро розмовляючи, мов давні друзі. Суддя Темпл геть забув про свої вранішні підозри, а молоді люди то весело розмовляли й сміялися, то сумно мовчали, залежно від настрою, аж поки Едвардс розпрощався, втретє нагадавши сам собі, що треба відвідати Луїзу. Отже, юнак вирушив до будинку священика, щоб і там запевнити батька й дочку в своїх дружніх почуттях.
А тим часом біля хатини Шкіряної Панчохи відбувалися події, через які не здійснилися добрі наміри судді допомогти мисливцеві і які порушили ту нетривалу злагоду, що запанувала в стосунках між Мармедюком та Едвардсом.
Діставши ордер на обшук, Гайрам подбав передусім про те, щоб знайти надійного виконавця. Шерифа не було, бо він особисто збирав присяжних для наступного засідання суду, його помічник з тією самою метою поїхав десь-інде. Констебль для цього не годився, бо. був кульгавий, і посаду цю надали йому тільки з жалю до його каліцтва. Гайрам хотів бути глядачем при обшукові, але він зовсім не хотів приймати на себе головний удар ворога. Була субота, вже вечоріло, тіні від сосон простяглися на схід. Побожний мировий суддя, який піклувався про спасіння своєї душі, не міг відкладати все це на неділю. Але якщо перенести обшук на понеділок, то Натті встигне сховати оленину і знищити всі сліди злочину! Тут мировому судді, на його щастя, трапилася на очі могутня постать Біллі Кербі, і Гайрам, який завжди знаходив вихід із будь-якого становища, дав собі раду й тепер. Джотем, що діяв з Дулітлом заодно, але так само, як і той, не хотів наражатися на небезпеку, пішов покликати лісоруба до мирового судді.
Коли Біллі з'явився, його ґречно запросили сісти, що він, однак, устиг зробити й без запрошення, і взагалі з ним поводилися, наче з рівнею.
— Суддя Темпл вирішив, що треба строго додержуватися закону про полювання на оленів, — почав Гайрам, як тільки скінчився обмін вітаннями. — Його оце повідомили, що один мисливець убив оленя. Суддя виписав ордер на обшук і доручив мені знайти людину, яка б виконала цей наказ.