— Ось він, мій підземний човник, — сказав коваль Семен. Він увімкнув світло, і яскраві лампи, сховані під кроквами сараю, залили все білим сяйвом.
Коваль перший спустився драбинкою до підземного човна.
Він обійшов його, поплескуючи, наче коня.
— Ну, хіба не красень? — спитав він.
— Я маю бажання, — нагадав Пашка.
— Але ж ти його вже замовив.
— То було не бажання, а побажання, — пояснив Пашка.
— Не бачу різниці.
— А я бачу, — сказав Пашка. — Як чесний чоловік, ви повинні виконувати умови.
Тут коваль розреготівся, заходився плескати себе руками по боках і повторювати:
— Ну, хитрун, ну, Пашка, хитрун! Ну перехитрив! Ну перехитрив старого!
Відсміявшись, коваль підійшов до люка, що був урізаний у борт підземного човна, і почав його відкручувати. Він, певно, відчув, що Аліса дивиться на нього зі здивуванням, тому, не оглядаючись, сказав:
— Ти не думай, Аліско-барбариско. Зсередини все на автоматиці. А от щоб іззовні відкрити, потрібна моя сила.
Всередині підземного човна було темно. Коваль просунув у люк ручисько, пошарив там, знайшов вимикач, і в човні загорілося світло.
— Залазьте, — запросив він, — погляньте, як там. Може, не сподобається.
Пашка миттю пірнув у корабель. Коваль підсадив Алісу, і вона просто впала на Пашку. Там, у човні, було страшенно тісно, вони вміщалися, лише притиснувшись один до одного. Навіть ноги нікуди було простягти, бо вони впиралися у пульт керування.
— Ну як, улаштувалися? — пролунав голос зокола.
— Чудово, — відповів Пашка. — Можна спробувати?
— Як ти спробуєш, якщо не вчився? — спитав коваль. — Ти мені машину зламаєш.
— Ви ж мені показували, — заперечив Пашка.
Пульт був викуваний із заліза, візерунчастий, із викрутасами, замість кнопок на ньому були вигнуті рукояті, а поряд стриміли ажурні головки ключів.
Пашка повернув важілець, над пультом загорілася лампочка, схована у викувану сіточку, ніби в кошик.
— Ей ти, неслух! — почувся голос коваля. — Ти хоч люк закрити не забудь.
— Я нічого ніколи не забуваю, — відповів Пашка і повернув другий важіль. Збоку почувся удар — закрився люк, потім — страшний скрегіт. Аліса здригнулася.
— Що це? — крикнула вона, намагаючись перекричати скрегіт.
— Ясна річ, — відповів Пашка. — Люк загвинчується.
Пашка взявся за два великих важелі, що стирчали у вузьких прорізах пульта, й водночас посунув їх уперед.
— Тепер тримайся!
Тремтіння човна посилилося, й раптом Аліса відчула, що сповзає із залізного крісла на пульт — ніс човна почав нахилятися вниз.
— Геть забув, — сказав Пашка. — Прив'яжися.
Він витяг зі свого боку кінець широкого брезентового ременя, перекинув через Алісу, та намацала зі свого боку кріплення, зафіксувала ремінь. Тепер вони були прив'язані одним ременем до крісла, та все одно було дуже незручно, бо доводилося руками впиратися у край пульта, щоб не стукнутись об нього головою.
— І отак буде завжди? — запитала Аліса.
— Справжній дослідник не має права сподіватися на легку прогулянку, — суворо мовив Пашка. —
Якщо не подобається, залишишся вдома і мандруватимеш довкола будинку разом із Аркашею. Але якщо вас схрумає який-небудь неосвічений павук, я не відповідаю.
— Ми вже під землею? — запитала Аліса, щоб змінити тему розмови.
— Авжеж. Де вимикається екран, ти не пам'ятаєш?
Питання було риторичне. Пашка заходився повертати ключики. У кабіні загорілося яскраве світло, потім погасло, ввімкнувся вентилятор, із крана, схожого на кран самовара, що висунувся із стіни саме над Алісним вухом, полилася вода...
— Не те, — бурмотів Пашка, — не те...
Раптом над пультом засвітився екран. На ньому з'явилася цифра 6. Вона поїхала праворуч, а від лівого краю екрана рушила до центру цифра 7.
— От бачиш, — сказав Пашка. — Я ж казав. Ми на глибині сім метрів. Тепер можна перейти на горизонтальний хід.
Пашка потяг на себе два важелі, і човен став у горизонтальне положення. Аліса з полегшенням відкинулася на спинку крісла.
— А як він працює? — запитала Аліса. — Іззовні незрозуміло.
— Як усе геніальне — просто,— відповів Пашка.— У цього човна два корпуси. Як горіх у шкаралупі. Зовнішній керамічний, жаростійкий, із різьбою. Він угвинчується в породу, як бур. А внутрішнє ядро, в якому ми з тобою сидимо, залишається непорушним, немовби плаває всередині бура. Цьому човнові ніякі породи, ніяка температура не страшні. Ми можемо з тобою крізь вулкан пройти, і хоч би що.
— І оце він сам зробив?
— Власними руками. Що міг — викував у кузні, — Пашка показав на прилади на пульті. — А що не зміг — замовив, йому зробили за його кресленнями. Простий скромний геній.
— А чому він тобі цього човна дав? Хіба він його не для себе робив?
— Нам із тобою пощастило, — відповів Пашка. — Поки він його винаходив і будував, він так розтовстів, що йому в люк не пролізти. А комусь же треба під землю йти. От і поталанило ковалеві.
— Поталанило?
— Авжеж поталанило, що він мене зустрів. Він за мене тепер двома руками тримається.
— Щось ти, Пашко, темниш, — зауважила Аліса.
— Я не темню. Зараз виліземо на поверхню, він сам тобі все розкаже.
На екрані цифра сім від'їжджала назад і знову з'явилася шістка.
— Поступово піднімаємося, — мовив Пашка. — Бачиш, яке просте керування.
— Бачу, — сказала Аліса. — Будь-яка дитина зможе.
— Ну не будь-яка, — відповів Пашка серйозно. — А дуже талановита. Важливо не тільки керувати, а й маневрувати. Потрібна інтуїція. І точність. І не заважай мені. Ми підіймаємося нагору. Річка позаду.
Аліса стежила, як на екрані змінювали одна одну цифри: 5, 4, 3, 2, 1, 0.
— Приїхали, — оголосив Пашка. — Пора вилазити. А то Семен Іванович зголодніє, почне вечеряти.
Знову пролунав страшний скрегіт — це вигвинчувався люк.
І цієї миті човен гойднувся, пірнув носом униз, на екрані знову поїхали цифри — тільки у зворотло-му порядку: 0, 1,2, 3...
Човен застиг.
— Це що таке? — здивувалася Аліса. Почувся гуркіт — відкрився люк.
І тієї ж секунди в кабіну хлюпнув потік води.
— Ми в річці!.. — встигла крикнути Аліса, але відразу ж вода вдарила її, кинула на Пашку, дихати було нічим, зусібіч стіни — не виберешся, нікуди не дінешся... Аліса пробувала затримати" дихання і знайти в темряві люк, але підземний човен, мабуть, повернувся, занурюючись у воду, і руки ніяк не могли намацати виходу. Повітря не вистачало — Аліса інстинктивно рвонулася вгору і вискочила з води — виявляється, під стелею кабіни залишилася булька повітря.