— Ми щасливі! — промовив третій.
І щось у їхніх голосах Алісі не сподобалося. Люди рідко кричать проте, що вони щасливі. Якщо вони кричать, то тоді не дуже щасливі.
— А ви звідки? — запитав перший гном.
— Ми згори, із Землі.
— 1 чого до нас приїхали?
— Ми шукаємо одного чоловіка, — відповіла Аліса. — Він загубився багато років тому. Пашо, покажи фотокартку Гарольда Івановича.
Пашка дістав фотокартку і простяг її гномові.
Фотокартка була завбільшки як гном, і Пашці довелося поставити її на землю.
Старий гном подивився на обличчя Гарольда Івановича, яке було трохи менше від нього самого, охнув і зомлів. Серед гномів почалася паніка. Дехто з них кидав свої лопати й кирки, намагався заритися в породу, інші з криками повтікали.
Пашка спіймав на бігу одного з гномів, узяв його обережно двома пальцями й трохи підняв. Гном замружився.
— Даруйте, — ґречно сказав Пашка. — Ви, здається, злякались?
Гном кивнув.
— І чого ж ви злякалися?
— Ми нічого лихого не зробили, — пискнув гном. — Ми виконуємо норми. За що нас так лякати?
— Слово честі, — признався Пашка. — Ми не хотіли вас лякати. Ми хотіли тільки дізнатися. І якщо ви невдоволені, ми підемо і дамо вам спокій.
З цими словами Пашка обережно поставив гнома на камінь.
— Ми так далеко їхали, — озвалась Аліса. — А ви не хочете з нами розмовляти.
— Ми знаємо, — почувся голос із-за кам'яної брили, де ховалося кілька гномів. — Ви нас зумисне випробовуєте. Вас прислав пан Чотириокий.
— Нас ніхто не присилав, — мовила Аліса. — Але якщо ви скажете нам, як пройти до цього пана, ми відразу ж підемо звідси.
Гноми посміливішали, дехто з них почав виходити зі схованок. Старий гном прийшов до тями і сказав:
— Прийміть портрет. Благаю. У мене слабкі нерви.
Пашка слухняно сховав фотокартку в кишеню.
— Куди ж нам іти? Гноми як за командою
показали вниз за течією підземної річки.
Коли Аліса з Пашкою відійшли на кілька кроків, ззаду почувся тоненький голосок:
— Пробачте, а навіщо ви сюди приїхали? Аліса обернулась.
Гноми стояли купкою, в руках погойдувалися ліхтарики зі світлячками.
— Я ж сказала — ми шукаємо чоловіка, портрет якого вас так налякав.
— А навіщо? — повторив запитання старий гном.
— Ми хочемо йому допомогти.
— Я ж казав, казав! — вигукнув наймолодший із гномів. — Вони його хочуть убити!
— Тихше! — старий гном пригрозив йому кулачком. — Як же ви йому допоможете?
— Ми ще не знаємо.
— Ми вам підкажемо. Аліса присіла навпочіпки.
— Взагалі-то він безсмертний, — прошепотів старий гном. — І вбити вам його буде дуже важко. Але у нього в палаці є потайна кімната. У цій кімнаті зберігається скляне яйце. Якщо це яйце розбити, то він помре. Розумієте — його смерть у скляному яйці! Але це страшенна таємниця, яку знаємо тільки ми, гноми. Якщо ви нас викажете, то ми всі загинемо. Він не пощадить нас!
Гном замовк.
У нього руки так тремтіли, що ліхтар розгойдувався, наче маятник.
— Дякуємо за інформацію, — мовив Пашка. — А в цього Чотириокого інше ім'я не Кощій Безсмертний?
— Є така версія, — прошепотів гном.
— Скажіть, — запитала гномів Аліса, — а чом у вас виникла думка, що ми хочемо вбити Чотириокого?
— Це не думка, відповів старий гном, — це наша мрія.
— Але чому ми?
— Ви молоді, вродливі, — мовив гном. — Прийшли згори. Напевно, там дізналися, що в нас неподобства, от і прислали вас його вбити. Слушно? Ми вгадали?
— Побачимо, — відповів Пашка.— А дракони тут водяться?
— Водилися, — сказав гном.
— Ходімо, Пашко, — втрутилась Аліса. — Ти забув, що час дорогий? Семен Іванович хвилюється.
Берегом річки вела доріжка. Спочатку вона була просто стежкою, певно, її протоптали гноми, але невдовзі, біля озера, в яке впадала підземна річка, доріжка скінчилася. Упоперек неї стояв шлагбаум із закам'янілої колоди. На ній було прибите оголошення:
"ДЕРЖАВА ПОРЯДКУ" СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНИЙ
— Ми майже досягли мети, — озвався Пашка. — Завжди шкодую, що доводиться вступати в бій без зброї.
— Пашенько, — попросила Аліса. — А можна сьогодні не воювати?
— Ти збожеволіла, — вибухнув Пашка. — Коли мені ще доведеться зустрітися зі справжнім Кощієм Безсмертним?
— Але ж це не Кощій, найпевніше, це нещасний брат Семена Івановича, котрий заблудився і з'їхав з глузду.
— Можливо, — згодився Пашка. — Але що ми знаємо про самого Семена Івановича?
— Він твій знайомий.
— Він цілком випадковий знайомий. І дуже дивний при цьому. Мені просто не спало на думку, що він злісний чарівник. І він свідомо послав нас на смерть. Де лист для Гарольда?
— У мене.
— Треба його негайно розпечатати. Там інструкція із завоювання Землі.
— Недобре читати чужі листи.
— Алісо, невже ти досі не зрозуміла, що ми маємо справу з чарівниками, які нікого не щадять?
— Чарівники вимерли.
— Ні, не вимерли. Вони сховалися під землею. Ти це чудово знаєш, але намагаєшся заплющити очі на правду. Землі загрожує небезпека. Мій обов'язок проникнути до Кощія і розбити скляне яйце. Проте, як ти розумієш, без бою він не здасться. Давай сюди листа.
— Ні, не віддам!
— Я відберу силою!
Аліса збагнула, що Пашка настроєний рішуче. Він уже сам вірив у те, що вони вступають у царство зла.
Аліса підійшла до шлагбаума й хотіла підлізти під нього, та як тільки вона до нього доторкнулася, пролунало пронизливе виття.
Аліса стрибнула назад від шлагбаума, але виття не вщухло.
— Все, — сказав Пашка. — Пізно. Нас виявлено.
— Ну то й що? — заперечила Аліса. — Ми нічого лихого не зробили.
— Біжімо назад до неандертальців! Але договорити Пашка не встиг.
Берегом озера до них поспішали дивні істоти, схожі на людей, але водночас не люди. Вони були дуже худими, довгі руки теліпалися, ніби ганчір'яні, вузькі лисі голови погойдувалися на бігу. Істоти були вкриті короткою світлою шерстю, крізь яку просвічувалася блакитна шкіра. У руках вони тримали загострені палиці.
— Порушення, — сказала перша істота, підходячи до Аліси. — Це не можна.
Обличчя в істот були непорушні, очі білі, невидющі, рухи кволі.
— Пропустіть, — відповіла істота. — Ви підлягаєте ізоляції для з'ясування, особистостей.
Ще чого бракувало! — обурювався Пашка. — Ми самі підемо, куди хочемо.
— Ні, — мовила істота, — ви не підете, куди хочете, а підете, куди треба.