Кімната раптом закружляла, Гуллівер нагадав йому велику летючу мишу, потім кімната спинилася знову, хоча й трохи перекособочилась. Але з цим треба було, мабуть, примиритися.
— Тц знав Нееле! — сказав Берлах.
— Якось випадково мав із ним до діла,—відповів велетень і знову взявся до горілки. Потім почав розповідати, проте вже не так холодно й спокійно, як спершу, а якимсь незвичним голосом, ніби співав, і голос той підсилювався, коли в ньому звучали іронія й кпини, а тоді ставав тихий, глухий, і Берлах розумів, що все це, на-віжене й зловтішне, було лише виявом незмірної скорботи від того незбагненного гріхопадіння колись прекрасного, Богом твореного світу. І ось опівночі цей велетенський "Вічний жид" сидів біля нього, старого комісара, що смертельно хворий лежав у своєму ліжку й вслуховувався у слова чоловіка, який викликав щирий жаль і якого історія нашої доби зробила понурим, страхітливим ангелом смерті.
— Це було в грудні сорок другого,— майже проспівав підбадьорений горілкою Гуллівер, на житейському морі якого нестерпний біль розплився темною масною плямою,— а тоді ще в січні наступного року, коли вже на далеких обріях Сталінграда й Африки сходило сонце надії. Однак це були прокляті місяці, комісаре, і я вперше заприсягнувся усіма нашими шановними талмудистами та їхніми сивими бородами, що я ті місяці не переживу. Та я все-таки вижив, завдяки Нееле, життям якого ти так цікавишся. Про цього чоловіка, що присвятив себе медицині, я можу тобі тільки сказати, що він врятував мені життя, загнавши мене у найглибше пекло й знову витягши звідти за волосся,— метод, який, наскільки мені відомо, витримала лише одна людина, це я, бо я приречений витримувати все; і з надмірної вдячності я анітрохи не завагався, щоб зрадити його, сфотографувавши за роботою. У цьому перекрученому світі трапляються благодіяння, за які можна заплатити тільки негідництвом.
— Не розумію, що ти розказуєш,— відповів комісар, не збагнувши достоту, чи не горілка була причиною такого звірення.
Велетень засміявся й дістав із надр свого каптана другу пляшку.
— Даруй,— сказав він,— моя розповідь довга, але мої муки були ще довші. Те, що я хочу сказати, дуже просте: Нееле оперував мене. Без наркозу. То мені випала така нечувана честь. Даруй мені ще раз комісаре, але я мушу пити горілку як воду, коли лишень про це згадую, надто було тоді моторошно.
— Прокляття,— вигукнув Берлах, а потім у лікарняній тиші пролунало ще раз: — Прокляття! — Він сів у ліжку й мимохіть простяг до чудовиська, що сиділо поруч, порожній келишок.
— Щоб усе це вислухати, треба мати міцні нерви, а ще міцніші, аби це пережити,— провадив далі співучим голосом єврей у старому, заяложеному каптані.— Кажуть, що про ці речі треба врешті забути, і не тільки в Німеччині, в Росії тепер ніби теж лютує жорстокість, садисти є скрізь; але я нічого не хочу забувати й не лише тому, що я — єврей, шість мільйонів мого народу знищили німці, шість мільйонів! А тому, що я все ще людина, дарма що живу у льоху з пацюками. Я відмовляюся бачити якусь різницю між народами й говорити про добрі й погані нації, але різницю між людьми мушу провести, це мені удовбали в голову, і з першим ударом, що врізався в моє тіло, я почав розрізняти катів від катованих. Нові звірства інших стражів порядку в інших країнах я не скидаю з рахунку, який виставляю нацистам і який вони мусять мені сплатити. Я беру на себе сміливість не проводити різниці між тими, хто катує. Вони всі мають однакові очі. Якщо є Бог, комісаре, а моє зганьблене серце більш нічого не сподівається, то перед ним постануть не народи, а люди, й він судитиме кожного зокрема міркою його злочинів й виправдовуватиме міркою його справедливості. Християнине, християнине, послухай, що розповідає іудей, народ якого розп'яв вашого Спасителя і якого тепер разом із його народом християни прибили до хреста: тож лежав я, жалюгідний і тілом, і душею в концентраційному таборі Штутгоф, у таборі смерті, як його називають, поблизу старовинного міста Данціга, через який і розпочалася ця злочинна війна, а тоді вже там заварилося. Єгова був далеко, він зайнявся іншими світами, а може, вивчав якусь теологічну проблему, що заволоділа його піднесеним духом, коротше кажучи, тепер його народ ще з більшою погордою гнали на смерть, отруювали газом, розстрілювали, в залежності від настрою СС та погоди: якщо дув східний вітер, то вішали, а дув південний — то на "юду" нацьковували собак. Був там і той лікар Нееле, долею якого ти так цікавишся, той поборник світового ладу високої моральності. Цими лікарями аж кишіло у кожному таборі, ці гнойові мухи з науковою ревністю займалися масовим убивством, отруювали сотні в'язнів газом, фенолом, карболовою кислотою й іншою трутизною, якою вони користувалися для своєї пекельної втіхи між небом і землею або навіть проводили свої досліди на людині без наркозу, як вони запевняли — з нужди, бо гладкий рейхсмаршал заборонив вівісекції на тваринах. Отож Нееле був там не один. Бач, доведеться про нього заговорити. Під час цодорожей по різних країнах я доб£е надивився на всяких катів і познайомився зі своїми братами. Нееле багато чим вирізнявся як лікар. У звірствах, які полюбляли інші, він участі не брав. Мушу зізнатися, що він допомагав в'язням, наскільки це було можливо й наскільки взагалі це мало сенс робити у таборі, призначенням якого було знищення. Нееле був жахливий у зовсім іншому розумінні, ніж решта лікарів, комісаре. Його експерименти не вирізнялися якимись посиленими катуваннями, а в інших лікарів вправно прив'язані євреї з ревом вмирали під ножами від шоку, спричиненого болем, а не від незугарності лікаря. Жорстокість Нееле полягала в тому, що все це він виконував зі згоди своїх жертв. Хоч як це було дивно, Нееле оперував лише євреїв, які йшли на це добровільно, хоча гаразд знали, що їх чекає; він навіть ставив таку умову, щоб в'язні були присутні під час операції, аби бачили ці жахливі тортури, перш ніж давати згоду на таку ж операцію і собі.
— Та навіщо? — спитав Берлах, затамувавши подих.
— Заради надії,— засміявся велетень, і його груди заходили ходором.— Заради надії.