Мальванов. О, які думки у цих дівчат!
Хламушка. А що ви думаєте,— колись вона переможе простір не гірше за вас.
Вернидуб. Або, уявіть собі — ви йдете караваном, хоч би і в цьому Барса-Кельмесі,— становите антену і раптом чуєте, як співає Люб'уша.
Любуша. О! Яке щастя! (Зніяковіла.) Пробачте, Ігоре Миколайовичу... я стільки читала про ваші подорожі., і раптом тепер.
Тікає збентежена до себе. Таня за нею.
Мальванов (задумливо). Гарне дівча...
Хламушка. Стережіться, не закохайтеся.
Вернидуб. То ж то вона побігла. Та й з Шалімовим у них незлагода.
Мальванов. Де вже мені, бурлаці! Ще тиждень — і між нами буде тисяча кілометрів, два тижні ——п'ять тисяч. (Сміється.) Краща гарантія від любові.
Вернидуб. Ех, кину все і поїду з вами, професор! Тісно мені тут, душно.
Хламушка. Дивись, Сергійко, Барса-Кельмес — підеш — не вернешся.
Вернидуб (дуже серйозно). Той не мандрівник, хто, йдучи впред, думає про вороття.
Мальванов (здивований). Ось ви який! (Бере й стис-ка йому руку.) Комуніст?
Вернидуб. Кандидат партії.
Мальванов. Медик? На якому курсі?
Вернидуб. Через тиждень кінчаю.
Мальванов. Нам якраз потрібний лікар. З охотою візьму вас, товаришу.
Вернидуб. От за це спасибі.
Хламушка. Дивись, Сергійко, Тася не пустить.
Мальванов (усміхається). Не боїтесь іспиту простором? Віддаленням?
Хламушка. Віддаленням? Повірте, мій друже, що не треба океанів і пустинь, щоб роз'єднати людей. Часто для цього буває досить одного коридора. Візьміть, наприклад, Шалімова та його Любушу. Між ними була тисяча кілометрів, і вона їх легко подолала. А він...
Мальванов (швидко). А він замінив що тисячу одним коридором і сходам-и... Я вже думав про це.
X л а м у ш ка. Ага, думали! Що ж виходить? А те, що такий ось, припустимо, коридор (встає і проходить, спотикаючись через ящики), що такий ось коридор (вертається) може бути часом довшим за пустині Гобі 18 і непрохіднішим, ніж цей ваш Барса-Кельмес.
Мальванов (усміхаючись). Звичайно, коли стільки ящиків па дорозі.
Хламушка. Навіть без ящиків. Уявіть, наприклад, що он там на сходах кулемет, а ви повинні здобути верхній поверх.
Мальванов. Що ж тут уявляти? Я сам брав такий будинок з кулеметом, на сходах у 1920 році.
Хламушка. Ну, і що ж? Як це ви собі з'ясовуєте?
Мальванов. Вся справа в соціальних і душевних відмінах. Борець за волю — близький мені і за океаном, а 'який-пебудь міщанин — навіть в одному зі мною коридорі — далекий від мене, як комета.
Хламушка. Ви гадаєте, справа тільки в цьому?
Мальванов. Звичайно, в цьому. І якщо ви почнете запевняти, що самий простір є щось умовне, я не стану вас слухати. Наші уяви про простір, звичайно, умовні, але він дійсно існує. Так вчив нас Ленін,— і з цього ви мене не зіб'єте. Простір є об'єктивна, річ. І цілком реальна.
Хламушка. Звісно, реальна, але що таке по сут.і простір? Він же тільки грань — математична грань для тих перемінних величин, якими наповнила світ природа: повітря, землі, води і всієї матеріальної маси. А коли це так, то ж справа не в тому, короткі чи довгі ці перемінні, а в необхідності їх перемагання, в опорі тих тіл, що наповнюють простір.
Мальванов. Не тільки тіл, а й соціального оточення. Адже ж і барикада роз'єднує не тому, що за неіо гармати, а тому, що за нею інший — ворожий нам світ!
Любуша і Таня вийшли з* своєї кімнати й— слухають.
Хламушка. Так, але такий весь світ. Він опинається на кожному кроці. На кожному шляху тисячі перепон і застав,— і як багато з них понабудували самі люди.
Мальванов (зривається на ноги). Оце правда! Тисячі років побивалися люди над тим, щоб укрити нашу землю кордонами, межами, заставами, тюрмами. За кожною межею стояв кулак з сокирою, за кожною заставою — солдат. І тільки тепер ми, більшовики, взялися за те, щоб знищити ці перешкоди. Ми вже розорали всі межі і з'єднали всі лани в один неоглядний килим. Ми проклали шляхи в далекі пустині, в льодові моря. Але прийде час, коли ми зметемо всі кордони, і тоді вільні люди всіх країн зіллються в одну велику сім'ю, де не буде ні меж, ні солдатів, ні класів. Так, для нас, більшовиків, подолати простір — значить подолати разом з тим, і всі застави старого світу.
Вернидуб (схвильований бере за руку Мальванова). Саме зараз я зрозумів це,— спасибі.
Любуша, що слухала з таким же захопленням Мальванова, кинулась була до нього, але спинилась, зніяковіла.
Мальванов. Так, це все дуже добре, але де ж мій Спичаковський? Давно пора одвезти на станцію ці ящики, а він пропав і третій день носа не являє. Ви його не бачили, товариші?
Вернидуб. Ні, не бачили.
Мальванов. Чи не потрапив і він у такий зачарований коридор, що довший за пустині Гобі?
Хламушка. І дуже просто. Закохався десь — ось вам і коридор.
Мальванов. Це вже не коридор, а тупик. Ну,, до побачення, товариші, спробую все ж таки подзвонити на вокзал,— може, він там. (Іде до себе.)
Вернидуб. (дивиться на годинник). Ого. Пора в клініку. До побачення, товариші, пішов. (Дуже серйозно.) Ну, Таня, прощай, більш за тобою бігати не буду. Годі.
Таня (спантеличена). Як не будеш? Чому? Нога заболіла, або?
Вернидуб. Ні, нога не заболіла, а причина, мій друже, в тому, що збагнув я суть всіх речей. І якщо простір єсть тільки опір і непорозуміння, а кожен паршивий коридор довший за пустині Гобі, то поклав я, моя люба, їхати з Маль-вановим шукати широких горизонтів, де, розумієш, не тісно.
Таня. Як їхати? Та ти з глузду з'їхав!
Вернидуб. А чому б і не з'їхати? Подумаєш, розум — непохитна річ. Він, Тася, розвивається, як і все на світі. Ну, поки. (Іде до виходу.)
Тан-я. (біжить за ним). Стривай! Серьожа! Сергійко! Куди ти!
Вернидуб виходить, Таня за ним.
Хламушка. Догадався-таки, каналія. Зрозумів, нарешті, що кращий спосіб догнати жінку — бігти не за нею, а від неї. Ех! (Махнувши рукою, бере своє пальто І йде нагору.)
Любуша стоїть в мовчазному роздумі. 3 правого боку увіходить
Шалімов.
Любуша (побачила й біжить до нього). Саша! Любий, нарешті! Я так занудилася за тобою.
Шалімов (спіткнувся). А, чорт, диявол! Коли, нарешті, заберуть ці прокляті ящики? Кроку ступити не можна.
Любуша. Заспокойся, Саша. Ігор Миколайович казав, •що сьогодні їх заберуть.