Спичаковський. Можна. Що вас цікавить, товариші?
Репортери пориваються до Спичаковського.
1-й репортер. Тільки два слова. На якому ви зупинилися варіанті в повороті...
Спичаковський. Не продовжуйте. Питання ясне. Мушу вам сказати, товариші, що питання про поворот або, вірніш, про повернення великої туркестанської ріки в Каспійське море восходить до далекої старовини. Хоча за відомостями арабських географів ріка Амудар'я або, як вона прозивалась арабами, Джейхун, впадала в озеро Ховарезм. Репортери, що старанно записували, спиняються.
1-й репортер. Пробачте, товаришу Спичаковський, це, звичайно, дуже цікаво, але як би трошечки, розумієте, ближче.
Спичаковський. Якщо вам це не до вподоби, я можу перестати, але висвітлити інакше цю справу...
Обидва. Ні, ні, будь ласка, дуже цікаво.
Спичаковський. А коли цікаво, то не перечіплюйте. Ходім сюди, тут, здається, тихше.
Повільно іде ліворуч, репортери йдуть за ним, зітхаючи й хитаючи головою.
Ви, товариші, звикли все з наскоку, наспіх. Мушу вам сказати, що нема нічого більш шкідливого, ніж хапливість. Кажу це з власного досвіду. Був час, коли я сам...
Виходять всі троє.
Хламушка (здивований). Що сіалося з Спичаков-ським? Підмінили його, чи що?
Мальванов (сміється). Хіба ви не знаєте? Це все аварія наробила.
Хламушка. Яка аварія?
Мальванов. Ви пам'ятаєте, в нього були судороги. Ну, то від сильного струшення це все пройшло. Прямо чудеса,— навіть говорити став інакше. То, бувало, встрибає, як заєць, а тепер — як почне розводити, за годину не скінчить.
Побачите, ці репортери не витримають, втечуть. Будьте певні.
Хламушка. То ж то ви їх йому на з'їдень.
Мальванов. І устілок більш не носить, і ходить поволі Ну, а ви по-старому намагаєтесь замкнути простір в горіхову лушпайку? Як Гамлет 28?
Хламушка. Де там! В мене тепер така нагрузка, що не до простору. Сам би ладен в горіхову лушпайку залізти. ' Мальванов. Та що ви! Лекції вам прибавили, чи що?
Хламушка. Яких там лекцій. Женщин мені прибавили, а не лекцій.
Мальванов. Та що ви! Яких женщин?
Хламушка. Переважно чужих. В результаті вашої експедиції я тепер деяким чином "охоронець покинутих жінок". Посада невдячна і клопітна. Судіть самі,— п'ять жінок, кожну треба розважити, втішити, заспокоїти, інформувати. Кошмар.
Мальванов. 'Що ви брешете! Звідки п'ять жінок? Сядьмо поки тут.
Сідають на лавочку.
Хламушка. Ну, аякже. По-перше, Ніна Михайлівна, це найлегша. Мовчить і плаче. По-друге, дружина цього самого Спичаковського, так звана Пушинка. За час вашої відсутності ця Пушинка значно поважчала. Ще місяць — і до моїх обов'язків прибавився б ще один — няньки.
Мальванов. Та що ви? От тобі й Спичаковський!
Хламушка. По-третє, ваша Темі.
Мальванов. От вже й моя.
Хламушка. Ця поклялася не пити води, аж поки ви не повернетесь. Довелося поїти її молочком з пляшечки. Мальванов. Дивіться, чи не вином? Хламушка. По-четверте, Таня.
Мальванов. Як Таня! Так вона ж не чужа, а ваша.
Хламушка (махає рукою). "Ночевала тучка золотая" 29... Де вже мені таку валькірію... Як повернулась з Парижа чемпіонкою та взнала, що Серьожі ногу відірвало поїздом,— боже ти мій! Плакала, билась, телеграми посилала, сама зірвалась їхати. Спізнилась. Що тут сліз було, лементу.
Мальванов. Так, далеко нам всім до Серьожі. Ногу сердешному відтяло, а назад не вернувся, далі поїхав. Оце більшовик. Іменно Барса-Кельмес.
Хламушка. Ну, як він — нічого?
Мальванов. До своїх звертав, сьогодні, мабуть, приїде. Хламушка. Ну-с, а п'ята...
М.альванов (глухо). П'ята... Любуша. Ну, що? Як вона?
X л а м у ш к а. Те саме. Зараз, мабуть, уже шостий місяць.
Мальванов. Значить, це правда... Вагітна.
Хламушка. Так, небіжчик не даремно хвалився.
Мальванов. Так... його дитя. Ну, і що ж?
Хламушка. Працює. Великі успіхи робить. Окремого професора їй призначили — талант.
Мальванов. Та що ви! Я дуже радий. Хотілось би її побачити.
Хламушка. А вона частенько сюди їздить, на могилку до Саші, це ж тут майже поряд, в отому парку. (Показує рукою.) До стадіону автобусом, а потім оцією стежкою, бачите, отуди, вглибину. Напевно, й сьогодні буде.
Мальванов. Невже ж її задовольняє ця вузенька стежка — і куди ж — в страшне минуле, де вона стільки страждала... Коли тут же поряд, в двох кроках, буяє таке прекрасне життя, простяглися такі широкі дороги!
Хламушка. Ну, то чого ж! Покажіть їй шлях, зведіть її з цієї вузенької стежки.
.Мальванов. Ви думаєте, це так легка?
Хламушка. Вам? Переможцю пустині?
Мальванов (встає). Я знав, що ви це скажете. Ваш маршрут непридатний.
Хламушка. Цікаво, чому?
Мальванов. Вона сама обрала-свій шлях. (Показує на стежку.) Барса-Кельмес,— до старого нема вороття.
Хламушка (теж встає). Яка брехня! То його ж треба перебороти —— це старе, а не бігти від нього з гордим виглядом.
Мальванов. Перебороти болото — значить вибратись із нього, вийти.
Хламушка. Неправда, осушити! В цю мить жіночі голоси, сміх, і на сцену вбігає Таня. За нею Темі, трохи
далі Ніна.
Таня (підбігає до Хламушки). Чи ви бачили. Сидить тут і нікоторої уваги! Хто вам дозволив без калош виходити? Давно кашляли. Зараз же одягайте. (Викидає з. паперу калоші.)
Хламушка (покірно одягає). Адже ж сьогодні зовсім сухо. Тасенько!
Таня. Мало що сухо,— холодно.
Темі. Авжеж холодно. Ви напевно змерзли, ось я вам какао принесла гарячого, випийте.
Ніна (мовчки дає Хламушці маленький чемоданчик). Сніданок. (7 пакунок). Помаранчі.
Хламушка (з термосом, чемоданчиком і помаранчами). Та що це ви, діти мої... Куди це все!
Мальванов (сміється). Ну, й хитрець же ви, Арсенію Павловичу. А ще говорили,— клопітна посада.
Таня (допіру помітила Мальванова). Ігоре Миколайовичу! А я вас скрізь шукала? Ви давно вернулись? Де Серьо-жа? Хіба він не з вами приїхав?
Мальванов. Він заїхав на два дні до своїх в Одесу. Сьогодні мусить бути.
Таня. Як я намучилась, коли дізналась... про це. І головне — пізно. Я ж тоді в Парижі була. Кинулась навздогін, де там — і слід запав.
Маль в а нов. Так, не хотів лишатись. Ні на крок не відстав від експедиції. У вагоні і рану лікували.
Таня. Рану... (Затулила на мить обличчя руками.) Як проклинала я вас тоді. І вас... і себе.