Насувалася полуденна спека. Ні йому, ні мені не хотілося повертатися в місто. Ми спочатку сиділи на горі біля впакованого вже дельтаплана, а тоді спустилися під вербу... Скільки себе пам’ятаю, я там жодного разу не купався. Очерет повсюди ж, до води не підступишся. Та й що то за річка — жабам по коліна. А ж тут товариш мій каже:
— Може, скупнемось?
Ми роздяглись. На ньому були якісь смугасті, як тільняшка, труси. Але довкруж — ніде нікого. Ото ж ми, порозсувавши очерет та ступаючи в мульке дно, вийшли мало не на середину річки, де нам уже було по шию. Поплавали, погаласували, як бувало колись, коли всією групою ходили на природу. Тоді, як вийшли на берег, він зауважив не без заздрощів, що я анітрохи не змінився ні постаттю, ні лицем. Я не покривив душею, коли відповів йому тим самим. Щоправда, тіло в нього було якесь прив’яле. І тут я помітив під серцем, під горлом і посеред грудей якісь руді плями. То були начебто сліди від банок або великих п’явок.
— Старичок, що це в тебе? — поцікавився я обережно, киваючи на плями. — Тобі що, банки ставили?
Він заклопотано подивився на ті місця.
— Грець його втямить, — буркнув. — Спочатку з’явилися жовтуваті кружальця. Ну, як ото буває в старих людей — вікові плями. А потім потемнішали і збільшились. Самі плями не болять, хіба що інколи відчувається посіпування, проте вони немов би зв’язані з внутрішніми органами. Ну, от, наприклад, ні сіло, ні впало починає шпигати серце, або щось у глибині грудей тисне. Так, як буває, коли тобі допікає сумління, а тільки незрівнянно сильніше, я б сказав, фізичніше. До речі, вдома вони мені ніколи не дошкуляють.
Я знову вклинився в оповідь Михайлюка:
— Перепрошую... Щодо рудих плям. Така мітка є і у Вакуленка. На грудях, біля серця. З усього — то больова точка, на яку діє Посудієвський.
— Справді!? — Михайлюк, здавалося, аж зрадів. — Отже, міністра, перед тим, як зняти з посади, добряче "їли". Знайшли в нього аж три больові точки. — Мить поміркувавши про щось, колега провадив: — Отож коли ми вже поверталися в місто, він раптом озвався:
— Скажи, Антоне, а звідки тобі стало відомо про оті виробництва?
Питання застукало мене зненацька. Я опинився в ситуації, коли треба казати правду.
— Як-то звідки? — зробив спробу викрутитись. — Ти мені сказав.
— Дійсно, — погодився він спокійно, — це я сказав, що на всій нашій території планується спорудження боро-кремнієвих виробництв і що це — велика загроза для людей. Але ж я тільки відповідав на твоє запитання про таємничі об’єкти, проти яких я виступаю. Отже, в принципі, ти вже був поінформований. До речі, про ті об’єкти знало не більше десятка високих посадових осіб... Так звідки ти довідався?
Він очікував на відповідь, а я в думках уже простежив ланцюжок, по якому побіжить інформація, якщо я його втаємничу. Однією з ланок того ланцюжка має бути якась із "високих посадових осіб", що їй довіряє екс-міністр і в оточенні якої обов’язково гніздиться хтось із комахолюдей.
— А чого ти не запитав про це тоді, на стадіоні? — зробив я ще одну спробу відволікти час.
— А що б це змінило?
— Нічого...
І тут я сказав:
— Моя відповідь залежатиме від того, що ти про це думаєш. Вірю, що тобі невідомі автори акції. Але ж міркування, припущення мусиш якісь мати.
— Мої міркування? Навряд чи вони відрізняються від твоїх. Скажімо так: є сила, котра поставила собі за мету вирішити економічні проблеми держави за допомогою отих виробництв, не переймаючись побічними наслідками свого заходу. І оскільки авторів не видно, то з цього витікає, що вона — та сила свідома того, до якої екологічної катастрофи це може призвести. Логічно?
— Цілком, друже. А тільки не завжди логіка веде до істини. Я готовий припустити, що люди такі, справді, є. І що їм начхати на цілий народ. Але ж у них мусять буди бодай шкурні інтереси. Наслідки тієї технології відіб’ються й на їхніх дітях і онуках. Щось тут не в’яжеться.
— Мені й самому приходило таке в голову, — сказав екс-міністр. — Але ж тоді доведеться визнати, що це не просто безвідповідальний захід, а справді злонамірена акція проти цілого народу.
— І що ж тобі заважає так думати?
— Ну, тоді маємо визнати, що в органи влади всіх рівнів проник ворог. І не один, не два, а багато. Одиницям-бо зав’язати все в такий тугий вузол було б не під силу.
— Напрямок твоїх міркувань мені до вподоби, — посміхнувся я. — Мотивуй далі.
— А от вмотивувати таку думку якраз і важко. Керівники всіх рівнів — люди на виду. Весь час перебувають під перехресними поглядами як підлеглих, так і зверхників. Ну, там одному-другому, може, ще й пощастить замаскуватись під патріота, але ж не такій кількості. Тут щось не те.
Екс-міністр замислився. Відчувалося, що напрямок думки, на який я непомітно вивів, дуже його бентежив. Він, здавалося, забув про своє запитання.
Озвався знову, коли попереду вже виднілася алея з рідкувато посаджених дерев, повз які кулями проносились авто; то була траса.
— Справді, дивне коїться. Знімають з посади за одне, а гріхи приписують зовсім інші. Тоді, на колегії, в мене склалося враження, що все те спрямовує чиясь невидима рука. Але ж не може сила, котра так розумно, я б сказав тонко, керує акцією, не може не знати про наслідки тієї акції. А вони ж спрямовані проти людини як такої. Будь я марновірним, подумав би, що сила та нечиста.
— Все, старичок, стане на місце, якщо слово "нечиста" замінити на слово "нелюдська", — сказав я, пригальмовуючи машину перед в’їздом на шосе.
Він повів іронічним оком у мій бік — чи, бува, не кепкую. Дивився, аж доки я, пропустивши потік транспорту, нарешті вивів машину на трасу.
— Щось ти загадками говориш, Антоне, — озвався мій товариш.
Я відчував, що ось-ось він згадає про своє запитання і поспішив випередити його:
— Бувають такі неймовірні речі, що коли з ними зіткнеться непідготовлена людина, вона просто не повірить. Ти цікавився, звідки мені стало відомо про виробництво... Скажу, але наступного разу. А ти тим часом придивися до свого оточення. Не шукай ні авторів злочинної акції, ані тих, хто їх підтримує. Просто приглянься до людей, надто до тих, на кого ти досі не звертав уваги. Бувають особи... Вони мов би випадають з поля зору. Гадаю, на новій посаді завідуючого відділом міністерства це буде зробити простіше.