— А вам не доводилося зустрічати такого знака десь інде?
— Ні, — похитав головою Білокінь. — Не доводилось.
7
Попри запах махорки, котрий заповнював нашу кімнату, мені дихалося легко. Це було від усвідомлення того, що я перебуваю в середовищі людей. А, може, почав уловлювати невидиме для ока світіння довкола тіл, про яке повідав Білокінь, і моя аура злилася з аурами Білоконя й Ткача? Та чому тоді вони не відчувають мій біль, моє сум’яття?
Мені дедалі більше кортіло поділитися з Михайлюком своїм відкриттям про непричетність Білоконя, а відтак Вакуленка і Тхолика, до таємничих істот. А найголовніше, розповісти про експонат шахтного музею і тавро в печері на Півдні Африки. Чому я досі не поділився з ним усім тим, не знаю. Може, це була реакція на його неповну відвертість зі мною? А може, мені теж хотілося мати свою таємницю?
Зустрілись ми у вівторок.
— Марною була тривога, — зустрів він мене такими словами, щойно я переступив поріг. — Звичайна міністерська перевірка того, як виконуються завдання... Уже один зовнішній вигляд апаратури справив на них враження. А коли я став прозвучувати мінерали... Коротше, вони хотіли були закрити тему, як достроково виконану. Обіцяли велику премію. Якби не завада, що вряди-годи псувала аналіз...
— Яка завада? — запитав я здивовано.
— Не та, про яку ви подумали, — усміхнувся Михайлюк, не приховуючи лукавства. — Я підпаяв невеличке реле, яке щоп’ять хвилин відмикало один з транзисторів. Всі члени коміcії, а їх було п’ятеро, не приховували свого захвату від перспективи, яку обіцяло використання прилада в геологорозвідці. Їхнього настрою не потьмарила навіть недоробка. Насамкінець вони склали акта, в якому записано буквально таке: "не обмежувати автора ні коштами, ні часом..."
— Вітаю, вітаю! — сказав я.
Михайлюк хоч і вдавав, ніби радіє, але я досить його знав, аби помітити в ньому чи то бентегу, а чи якусь розсіяність. І, як згодом виявилося, передчуття підтвердилося. А тим часом він витяг з кишені якусь радіодеталь, схожу на конденсатор перемінної ємності, і сказав:
— Ось воно, те реле. Я його відпаяв, щойно за ними причинились двері. І налаштував прилад на справжню перешкоду. Мною рухало не так прагнення перехопити щось в ефірі, як бажання аби в кімнаті все лишалося по-старому: щоб оберталися бобіни, щоб тихо потріскувало в навушниках, а я щоб мав час поміркувати над вдосконаленням електронного мисливця на гіперзвук. Ви знаєте, я тепер не чатую в навушниках. Прилад сам, вловивши перешкоду, вмикає подільник звукової частоти і на плівку вже пишеться розшифрований текст. Наприкінці дня моїм завданням є тільки перемотати стрічку і прокрутити її на великій швидкості. Власне, залишається лише виокремити шматок запису з невластивим звучанням, прослухати його на звичайній для магнітофона швидкості і, — колега посміхнувся, — вирізати й надійно сховати.
— Що ж тут можна вдосконалювати? — озвався я. — Все ж чітко.
— Кажете, чітко? Як для мого діда, який, до речі, теж був геофізиком, це було б, справді, чітко. Для сучасного ж рівня науки — не дуже. Чітко буде тоді, коли прилад працюватиме вкупі з комп’ютером, коли всі гіперзвукові балачки переноситимуться в пам’ять комп’ютера, коли по всій країні функціонуватимуть такі самі системи, а інформацію з них буде зчитувати, узагальнювати й аналізувати суперкомп’ютер. От тоді можна буде сказати: чітко.
Я завважив:
— Це перспектива майбутнього. Якщо тільки воно в нас є.
— Давайте поміркуємо, — запропонував Михайлюк. — Я можу передати замовникові свою розробку хоч зараз. Це означає, що протягом наступних півроку завод налагодить її серійний випуск. Всі об’єднання, експедиції і партії отримають прозвучувач. Кажу всі, бо він однаково потрібен і рудникам, і тим, хто займається нерудною сировиною, навіть гідрогеологам. Що це значить? А те, що в кожній організації, де стоятиме мій прилад, зберігатимуться плівки з записами прозвучування порід. Так, як, скажімо, зберігаються каротажні діаграми, або дані хімічних аналізів. Нам з вами доведеться тільки їздити та збирати врожай... Якщо ж систему вдасться комп’ютеризувати, тобто створити банк даних, то наша задача й зовсім спроститься.
— А де гарантія, що якась із комахоістот, працюючи з вашим апаратом, не запише на плівку, а потім не почує свій власний голос? Адже їй подільника частоти, як нам з вами, не потрібно.
Це моє зауваження захопило Михайлюка зненацька.
— Я над цим не замислювався, — зізнався він. — Авжеж таке можливе.
Якийсь час Антон Кузьмович сидів мовчки. Його лице хоч і не виказувало тепер жодних почуттів, але я знав, що він напружено думав.
— Уявіть собі, що ви — комахолюдина, — озвався акустик, — і виявили здатність прилада вловлювати й записувати на плівку ваш потаємний голос... Ваші дії?
— Моя відповідь буде некоректною. Дії істоти диктуються її психікою.
— І все ж... — наполягав Михайлюк.
— Ну, гаразд. Я міркував би так: з’явився ключ до відкриття таємниці, і рано чи пізно хтось тим ключем може скористатись. Висновок: ключ слід неодмінно знищити.
— Але ж його випускають серійно, завод не знищиш.
— От-от... залишається одне. Довести всім, що ваш прилад ні на що не придатний.
— Гадаєте, це так просто зробити?
— О-о, що-що, а знеславити може залюбки й звичайна людина. Якщо ж увімкнеться вся мережа комахолюдей — а вона негайно увімкнеться, то вас проголосять шарлатаном, вашого начальника Посудієвського знімуть з роботи, а директорові інституту винесуть сувору догану.
Михайлюк підвівся і став походжати від дверей до вікна. Я завважив, що штори на вікні були вичищені і нагадували шматки синього нічного неба, тільки без зірок.
— Похмура перспектива, — подав голос Антон Кузьмович. — Але, на жаль, правдива. І все ж вихід мусить бути... Та про це потім. А зараз я хотів би поділитися з вами новиною.
Він дістав із шухляди свій маленький "маг", а з сумочки, де в нього були ключі від гаража, — касету, яку ніколи не залишав в магнітофоні. Кімнату заповнила вібруюча скоромовка. Речення були якісь рубані, з чіткими паузами, здавалося, працював телеграф:
"Обмаль часу... Про головне... Виступає проти побудови об’єктів... Ні, не здогадується... Аргументи?.. Вагомі — сейсмічна зона, тектоніка, карст, близько водна артерія... Його підтримують провідні... Вони проти й самого виробництва... Вважають, що в такій кількості продукт непотрібен... Спробуємо натиснути через одного нашого з Центру... В крайньому випадку слід шукати заміну... Все."