. Прикрутять людину до столу чи до чого там та й ріжуть. І терпіли. А я хіба гірший за них?"
Почув ці міркування мої хірург і аж почервонів з пе-ресердя: "То чого ти прийшов до мене? Коли любиш гострі переживання, то й ходи собі з ґулею. Без уколу робить операції я не буду". Я відповідаю: "Ні, будете!" — і вимагаю головного лікаря. Той вислухав, глянув на мене; спитав: "А як у нього серце?" Відповідає сестра: "Здорове". Він тоді до хірурга: "Робіть, як він хоче. Ні чорта йому не станеться: здоровий, як буйвол, упертий, як осел, і дурень, як бовт!" Лайливий був дід!
Зробили мені операцію, витерпів, але боже мій, світе! Коли б знав, що так болітиме, нізащо не наважився б. От ви тепер і скажіть: що в мене за вдача така? Отак і тоді з Клавою. А з чого все пішло? Я вже казав вам про оті заілійські простори. Благословенний край! Така природа, така краса скрізь... Забився я туди, і сили .нема кудись далі рушити. Отут і почав про Донбас думати. Робота кондуктора — яка ж це робота? Набридло куняти — виглянув у вікно, любуйся! Тут — гори; там — долина гірська, степи, поля — дух забиває. Ну й думаю: "Легкий ти собі, Вихторе, хліб придбав — через віконце природою милуватися. Не справжня робота це. Коли по-справжньому не хочеш задарма хліба їсти — іди на шахту, спускайся під землю, тоді ніхто не скаже тобі: не в життя вийшов, а на легку прогулянку! І чим далі, тим більше. Пішло перекидьки все в мені: і Клава, і любов, і думки про життя. А чорт все накручує, все накручує, мовляв, вихід знайшов: у дівчину закохався, біля жіночої спідниці в царство небесне проскочити хочеш!
Віктор змовк, обернувся до мене.
— Ну, от ви скажіть, як по-нормальному, то хто б мені заборонив одружитися з Клавою і разом з нею переїхати сюди, в Щероинівку 2? Ніхто! Так люди й роблять. Тільки у мене все не так, як у людей. В голові мов затемнилося. Утік. З дороги написав їй: "Люблю до смерті, а поженитися з тобою не можемо, я людина лиха, зі мною тобі щастя не буде". І таки цьому правда, бо хіба людина добра могла робити так, як я оце вчинив?
Отямився я через рік. У відпустку поїхав на І лі, а там на цей час про Клаву й забули. Була дівчина — і не стало. Де ділася — ніхто не знає. Куди поїхала — ніхто не чув. Сказано, одинока людина. І оце вже так три роки. І скажіть: не забувається, не можу забути її. Заплющу очі, а вона мов жива стоїть біля мене, гукну: "Клаво!" — не обізветься. Коли б довідався, де вона, помчав би до неї на край світа. Еге ж. Та ба...
Він змозк. Ну що йому скажеш на це? Які знайдеш слова? А над старою пірамідою шаленіє донецьке сонце, розпечений конус терикона пашить жаром; у бур'янах при підошві його шелестять ящірки, сюрчать коники, над головою неспокійно шелестить вишневе й сливове гілля і виблискують проти сонця молоді красуні — сріблясті тополі. І життя плине своїми красивими бурхливими потоками, бо це ж донецька земля...
1952—1959—1964, січень.
1 Заілійський Алатау — гірський хребет у Тянь-Шані, в межах Казахської і Киргизької PCP. Простягається із заходу на схід на 350 км. Висота до 4 973 м (пік Талгар). Біля підніжжя розташоване місто Алма-Ата.
2 Щербинівка — селище міського типу Донецької області, підпорядковане Дзержинській міськраді. Розташована на правому березі Кривого Торця. Жителі селища працюють в основному на шахтах міста Дзержинська.